матеріал підготувала Булгакова Анастасія
Наше світосприйняття зі східними сусідами завжди було різним. Головним принципом життя українців була і є свобода в усіх її проявах. Московцям же було нормальним жити так, як скажуть.
«Ми зовсім різні з цим гнилим народом, у нас немає і не повинно бути нічого спільного» - спочатку кричать люди, які вважають себе абсолютно свідомими, а потім ідуть писати коментарі під відео з досягненнями якоїсь жінки: «Членкиня? Ректорка? Ха-ха, не знущайтеся над мовою». От вам і ще один промовистий приклад зросійщеності нашого мислення. Чому? Зараз розповім.
Справа в тому, що використання фемінітивів було притаманне українській мові ще з дописемних часів. Уявляєте? Таку інформацію розповіла Марія Брус, кандидатка філологічних наук. Вона стверджує, що «найдавнішими за походженням були назви жінок індоєвропейського та праслов’янського походження... назви жінок за діяльністю, станом, стосунками, віковими та іншими ознаками». Як ми бачимо, наша мова не була прихильницею гендерної нерівності і тому надавала право називатися і чоловікам, і жінкам так, як це було потрібно. Цим фактом можна зруйнувати міф, що використовують відчайдушні борці проти фемінітивів, які вважають їх дурними нововведеннями. Скажу по секрету, в документах ОУН, яка виступала за права вільної української держави, також жваво використовувався фемінітив «членкиня». То чому зараз багатьом громадянам так сильно ріжуть вуха деякі жіночі форми іменників? Чому їхнє обов’язкове вживання введено лише у 2019 році? З цим нам знову ж таки добряче допомогла росія.
Наше світосприйняття зі східними сусідами завжди було різним. Головним принципом життя українців була і є свобода в усіх її проявах. Московцям же було нормальним жити так, як скажуть. Тому й не дивно, що у період насильницької русифікації вони агресивно намагалися знищити усі відмінності між нашими народами. Так з абеток було прибрано літеру ґ, замінені деякі українські слова, а також частина фемінітивів. Усі ми знаємо з якою метою і якими методами російська імперія це робила і, на жаль, часто успішно. Саме через це наше щиро українське зараз інколи сприймається як щось нещодавно насаджене.
Звісно ми також не будемо забувати, що мова не стоїть на місці, вона розвивається разом з нами, підлаштовується під реалії життя. Якщо раніше не можна було сказати «підприємиця» через те, що право мати бізнес належало лише чоловікам, то зараз із цим труднощів не виникає. Ми звикли виправдовувати наше небажання змінюватися якимись зовнішніми причинами, тоді як справа зовсім не в них. Те, як ми сприймаємо переміни, залежить тільки від нас самих. Пам’ятайте.
Пам’ятайте також про те, що так все рівноправно і толерантно у нас було не завжди. Ні. Жінки своїми життями виборювали право займатися тим, чим їм хочеться; одягати те, що їм хочеться; бути незалежними на рівні з чоловіками. Така можливість далася їм не просто так. Вони змогли. Змогли, бо знали за що борються. Так само, як і зараз кожен з нас усвідомлює, за що борються наші захисники та захисниці.
До чого я все це веду? А до того, щоб надалі, коли у вашій голові спливатимуть думки про те, як смішно чи жахливо звучать фемінітиви, і ви не розумітиме, для чого вони взагалі потрібні, ви згадували, що це, в першу чергу, про свободу. Про те, що абсолютно непритаманне і недоступне росії, нашому найголовнішому ворогу. Це про сотні смертей за бажання жити повноцінне життя. Фемінітиви – це про українців та українок.
