матеріал підготувала Ялова Марія
Медицина – наука якій безліч людей завдячує своїм існуванням. Її розвиток та поширення сприяє покращенню рівня життя у всі часи та у всьому світі. А ті, хто докладав і докладає зусиль в її розвиток, робить відкриття та створює медичні інновації, залишаються на сторінках історії назавжди. Софія Окуневська — українка, яка стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії. Її біографія — це приклад наполегливості та боротьби зі стереотипами того часу. Коли читаєш такі історії, двічі дивуєшся заповзятості й відчайдушності українок і складності й непередбачуваності жіночої долі. Софія Окуневська – видатна лікарка, новаторка у своїй справі та просто неймовірна жінка про яку говорять недостатньо.
Перед тим як говорити про саму Софію, варто трохи дізнатися про її сім’ю.
Батько Софії – Атанас Окуневський був священником і походив із давнього роду «Окунів». Після втрати матері Софії – Кароліни Лучаківської, він покинув священицьке служіння та поступив у Віденський університет, на медичний факультет. Пізніше він став шанованим повітовим лікарем Буковини.
Інший родич Софії, дядько Данило теж мав стосунок до медицини – був фармацевтом і одним із перших українців в історії, хто здобув подібну освіту.
Коли Софії було 5 років, померла її мама. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю батькової сестри Теофілії та її чоловіка, греко-католицького священика, громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича.
Середовище, в якому зростала Софія, було прогресивним. Родини Окуневських та Озаркевичів перебували в гущі подій інтелектуального, мистецького й політичного життя Галицької України. Вони товаришували з Іваном Франком, Лесею Українкою, Олександром Олесем та іншими. Тут вона познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею Наталією Кобринською.
Дівчата активно займалися самоосвітою, брали участь у театральних виставах, грали на музичних інструментах, читали сучасну літературу.
Після здобуття початкової освіти Софія Окуневська вступила до Львівської академічної гімназії. У 1885 році склала обов’язкові іспити на атестат зрілості – матуру (гімназійний курс), що дозволялося лише чоловікам. Хоч іспити Софія складає блискуче, проте постає нова перешкода – жінок в Австро-Угорській імперії не приймають до університетів.
Академічна гімназія у Львові, де Софія Окуневська успішно склала іспит зрілості у 1885 році
У 1887 році Окуневська їде до Швейцарії, де жінки можуть вільно отримати вищу освіту й вступає до Цюріхського університету на медичний факультет.
Тоді ж, у 1887 році побачив світ перший жіночий альманах «Перший вінок», де Софія Окуневська під псевдонімом Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».
Медичний факультет Софія Окуневська блискуче закінчує у 1895 році і стає першою жінкою-лікарем Австро-Угорської імперії. А згодом, написавши докторську дисертацію про анемію крові, стає ще й першою жінкою, що отримала ступінь докторки медицини.
Але, от знову – перешкода. Софії не дозволяється починати власну лікарську практику, не через брак знань, а через те, що вона - жінка.
«Диплом вони визнати можуть, а дозвіл на ведення лікарської практики дати не можуть! Бо жінка! Вацлаве, ти би їх чув! Кажуть: «У вас, пані, чоловік, двоє дітей! Яка вам медична практика! Хто ж дітей виховуватиме, як мати в лікарки подасться?» І це засідання сенату Краківського університету!» із щоденника Софії Окуневської.
Вперше практикувати Софії дозволили у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Персонал працював тут на благодійних засадах, але для Софії це було можливістю нарешті працювати лікарем. З-поміж різних відділень вона одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею в Галичині.
«Народна лічниця» у Львові, де працювалаСофіяОкуневська-Морачевська, 1903 р.
Від 1903 року вона працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі – застосовувала променеву терапію. Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як перша професійна спілка українських лікарів.
У 1908 видає працю «Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів», яка неодноразово перевидавалася.
В часи Першої світової війни Софія працювала в таборах для українських переселенців із окупованої Галичини у Гмінді та Святобожицях у Моравії.
Після війни Софія Окуневська-Морачевська тримала соціальну активність аж до останніх днів. Вона відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році під очільництвом Олени Степанів-Дашкевич. З ініціативи лікарки філії того об’єднання виникали у різних місцях Галичини, в тому числі й у Перемишлі. Вдячні пацієнти називали її Свята Софія.
Сталося так, що докторку, яка рятувала життям іншим, не було кому врятувати. На 61-році життя в жінки стається несподіваний напад. Софія Окуневська помирає від гнійного зараження. Поховали видатну лікарку у Львові на Личаківському кладовищі.
Підсумовуючи цю історію можна сказати, що історія жінок в медицині є неймовірно цікавою та важливою сферою для дослідження. Окремі історії надихають на глибші пошуки та додатковий розвиток в тих чи інших сферах.
Історія Софії Окуневської одна із них!
