матеріал підготувала Кантура Марія
Щодня, ми проживаємо події війни. Звістки бувають різними: ракетні удари, обстріли, щоденні втрати. Усе це, викликає злість, біль, сльози та розчарування. Водночас, коли ми отримуємо новину про звільнене місто, селище нас окриляють позитивні емоції та гордість за наших героїв.
Чи заслуговуємо ми на щасливі моменти у цій війні?
Разом із психологинею Анастасією Юрів розберемося, як краще вчиняти у теперішній час.
24 лютого життя кожного українці розділилось на «до» та «після». Мільйони людей в Україні та по усьому світі жахнулися від оголошення повномасштабної війни. У кожного автоматично спрацював захисний механізм. Головне завдання - вижити та врятувати близьких. Кожен реагував по різному. Одні переїжджали на Західну Україну, інші у сусідні країни, а третій тип людей залишився з тривогою вдома. Спільний крок був лише один - всі поставили життя на стоп. Люди не могли працювати, ходити у заклади, постити усміхнені фото чи елементарно говорити про щось окрім війни. І це було логічно та правильно. Нашу психіку ніхто не готував до цього. Ми повинні були скооперуватись та зосередитись на цій темі задля відчуття власної захищеності.
Зараз минуло більше ніж пів року з початку російського вторгнення. Ми зазнали шалених розчарувань. Дехто втратив найцінніше - рідних людей. У когось серце досі б’ється щоночі, коли чоловік або тато воює щодня. Проте мимовільно почався процес адаптації та прийняття. І все більше людей задаються питанням «А чи маємо ми право бути щасливими, коли в країні триває війна?»
На жаль або на щастя, не існує жодних правил, що нас дозволено або заборонено робити. Кожен проживає війну по-своєму. Я можу абсолютно впевнено сказати, що бути апатичними та вірити, що війна десь поруч, але не стосується Вас, ми не маємо права. Проте шукати дрібні радощі щодня ми просто повинні. Ресурси людського організму теж обмежені. Тому, жити в стані пригноблення та розпачу такий довгий період ми не здатні. Жодна людина не може відчувати сором чи провину через щиру розмову за чашкою кави з подругою або міні-поїздку в сусіднє місто. Такі речі наповнюють нас, змушують цінувати моменти спокою та збирати себе докупи, щоб допомагати нашій армії знову і знову. Тому, допомагаймо військовим, бережемо себе та турбуємось про наше ментальне здоров’я.
