Важко повірити, що ця красуня із гострим розумом ніколи не мріяла бути ведучою на телебаченні. Однак камера полюбила її відразу, а згодом і сама Олена Кирик відчула, що робота у кадрі їй цікава. Олена як ведуча «Особистої території» та «Великого вечора» на NEWSONE сотні разів брала інтерв'ю у зірок, відомих митців, політиків, бізнесменів та інших публічних персон. Сьогодні ж на запитання, інколи дуже особисті, відповідає вона сама.
Олено, що ви вважаєте своєю особистою територією? Де її межі? Поза кадром ви відкрита людина?
Моя особиста територія починається поза кадром, поза соціальними мережами, поза віртуальним чи онлайн-спілкуванням. Моя особиста територія — це така тиха гавань, острів спокою, прихований від сторонніх, тому що лише так можна розраховувати на повноцінний відпочинок і відновлення. Я дуже пильную ці межі. Мені цікаво розширювати коло спілкування, бо саме завдяки оточенню формується наше світосприйняття. В нових людях, у розмовах з ними ми постійно відкриваємо себе, і я завжди відкрита до спілкування з цікавими особистостями. Але є межі, за які стороннім зась! Хтось може назвати це зверхністю, особисто я вважаю це повагою до особистого простору! Так само в проекті «Особиста територія»: головне — повага до приватної території, до того, що людина хоче залишити поза кадром, наскільки б публічною вона не була. Це її право! Помилка думати, що розкрити внутрішній світ людини — означає вивернути його зсередини та ще і пишатися цим, як здобутком.
Зізнайтеся, наскільки тернистим був ваш шлях до тележурналістики?
Журналісткою я почала працювати з 18-ти років у газеті на гонорарній основі. Головне завдання, яке я тоді ставила перед собою, — навчитися писати, відпрацювати свій стиль. Насправді, мій шлях на ТБ не був тернистим, бо я собі ніколи не ставила за мету працювати на телебаченні. Більше того, коли в Інституті журналістики ми відповідали на запитання, яке медіа нам ближче, у нас в групі було лише двоє студентів, які не обрали ТБ, і я була серед них. У тележурналістику мене привів збіг обставин — потрібно було пройти телевізійну практику і мати відмітку у заліковці. Мені тоді здавалося, що я швидко зроблю кілька сюжетиків, здам практику і повернусь у газету, але... Все виявилося не так просто і легко... Труднощі мене завжди мотивували, тож я вирішила опанувати роботу тележурналіста, навчитися писати телевізійні тексти, і не просто писати, а гарно писати, бо ці тексти дуже відрізняються від газетних. І так я захопилася, що лишилася на ТБ дотепер.
Ви вважаєте себе талановитою чи успішною журналісткою? Які якості мають бути притаманні журналісту, для того щоб досягти певних висот у кар’єрі та стати відомим?
Я ніколи не даю собі публічну оцінку, але знаю свої сильні сторони і знаю, над чим працювати! Щодо успішності чи неуспішності — це дуже відносно. Як на мене, талант — це якраз 99% роботи над собою, і це безперервний процес — від старту і до закінчення кар‘єри... Причому, не тільки в журналістиці. Талант і успіх — поняття не тотожні або не завжди тотожні. Ти можеш бути суперталановитим, але тебе із різних причин не оцінять. Знаєте відомий вислів Оноре де Бальзака: «Там, де всі горбаті, стрункість стає потворністю»... Так само у професії: ти можеш не мати таланту, але обставини складуться таким чином, що ти станеш суперпопулярним.
Я переконана: щоб досягти успіху, треба постійно і багато працювати над собою, над своєю майстерністю і, попри всі складнощі і спокуси на шляху до успіху, залишатися ЛЮДИНОЮ! Це складний шлях, але, на мою думку, єдиний правильний!
Тривалий час ви працювали на радіо. Чи була для вас суттєвою різниця між прямими ефірами там і на телебаченні? Взагалі, пам’ятаєте свій дебют на екрані?
Ви знаєте, мені здається, суттєвої різниці між ПЕРШИМ прямим ефіром на радіо чи на ТБ немає. Перший прямий ефір — це своєрідний тест на витримку, на вміння володіти собою. Якщо ти злякаєшся (а різні випадки бувають насправді!), то прямі ефіри — не твоє. Коли пройдеш тест, починається процес вдосконалення себе як ведучої прямих ефірів. І цей процес триває безкінечно, бо безкінечним є шлях до ідеалу... Перший ефір на радіо пам‘ятаю: це був грудень 2004-го, радіо «Столиця»! Не скажу, що він був ідеальним, але, принаймні, тест на придатність до прямоефірного мовлення я тоді пройшла, і з того часу почалася робота над вдосконаленням. Із радійним досвідом мені було легко працювати вже в прямому ефірі на ТБ!
Скільки років ви на каналі NEWSONE? Що найбільше подобається вам у вашій, відверто кажучи, дуже нелегкій та стресовій роботі? Інтерв’ю з яким героєм «Особистої території» вам запам’яталося найбільше і чому саме?
На каналі NEWSONE я з 2015-го! Подобається процес роботи над проектом «Особиста територія», так! Саме процес, планування сценарію. Як краще розкрити героя? Яких запитань йому іще не ставили? Для мене це ще і досвід колективної роботи! Бо за увесь час роботи у медіа в мене було амплуа «вовка-одинака» в тому сенсі, що мені завжди простіше робити роботу одній і нести за це персонально відповідальність. Але в проекті «Особиста територія» так зійшлися «зірки», що колектив — єдине ціле і в плані генерування ідей, і в подальшій їх реалізації! І я дуже вдячна тим, хто зі мною працював і працює на проекті: Ользі Гіржевій, Ірині Тиран, Альоні Капліній, Олександрі Котик, Максиму Казакову — якраз за цей урок колективної роботи, коли перестаєш боятися ділити відповідальність і отримуєш задоволення від самого процесу роботи і, як наслідок, від результату. Стосовно героїв проекту — я не можу когось виокремити, тому що кожен із них цікавий по-своєму.
У кадрі ви завжди елегантна та вишукана леді. А який стиль одягу, кольори полюбляєте у звичайному житті?
Стиль на екрані і стиль у житті не дуже відрізняються. Наші стилісти зі стовідсотковою точністю визначають природний для тебе образ на екрані. Інколи радять подивитися на варіанти, які потім стають 100%-во твоїми. Була цікава історія, коли наш головний стиліст Максим Перепелиця почав приносити мені сукні та блузи ніжно-рожевого кольору, мотивуючи це тим, що це мій колір! Я довго протестувала, зрештою, змирилася, а за деякий час мій особистий гардероб поповнився речами якраз такого відтінку. Загалом же, мені подобаються різні кольори, не можу сказати , що є якийсь один улюблений. Все залежить від настрою, погоди, пори року. Дуже люблю щось змінювати!
Олено, на що вам постійно не вистачає часу? На що ви хотіли б його витрачати?
Часу завжди не вистачає ні на що... Завжди не вистачає часу на книжки, на кіно, театри, на хенд-мейд — одне із останніх моїх захоплень. Але якби добу подовжити ще на 24 години, то більш ніж переконана, що і цього часу було б замало, бо я би навигадувала собі різних цікавих занять — від якихось спортивних секцій, куди мрію потрапити, до мандрівок з родиною. Але час на приємності потрібно знаходити у кожній навіть суперзавантаженій добі, бо в цих нехай коротких, але приємних моментах і є ЖИТТЯ!
