Соломія Зеленська — сучасна українська письменниця, гедоністка, авантюристка, мандрівниця, актриса. 
Розкажіть про себе. Як давно стали письменницею?
Все почалося з роману «Сповідь священика», який зараз готується до нового накладу і вийде друком у березні. Я подала його на конкурс у 2015 р., який організовувала мерія за сприяння Спілки письменників. На той час я вже писала свій третій роман і мала завершену п’єсу. «Сповідь священика» став одним із переможців і був надрукований видавництвом «Фенікс». А взагалі я почала писати близько семи років тому і маю три виданих романи.
Чим для вас є література: покликанням, роботою, хобі?
І покликанням, і роботою, і хобі. Література — все моє життя. Все, що бачу і відчуваю, я описую. Мій світ переповнений враженнями, насичений найрізноманітнішими смаками і відтінками. Я мушу відтворити їх на папері. Герої самі приходять до мене щодня, буває, й посеред глупої ночі, і «надиктовують» мені своє життя, доки я не «випишу» його у книжку.
Соломія Зеленська — це ваш псевдонім. А чому обрали саме це ім’я і прізвище?
Соломія Зеленська — псевдонім і не псевдонім. Прізвище Зеленська — це прізвище заможних польських магнатів, звідки походить мій рід по лінії матері. Я завжди носила це прізвище в собі, адже усвідомлювала, що це моє родове прізвище і дуже близьке мені.
У вас є якісь ритуали, які допомагають налаштуватися і надихнутися, перш ніж сідаєте за роботу?
Особливих ритуалів немає. Проте свій ранок я завжди починаю з горнятка кави. Я не п’ю каву вдома. Зазвичай роблю це на відкритому просторі. В мене є особливі місця в Києві. Я точно знаю, що там відкриті космічні портали. До мене приходять образи і сюжети, і слова невимушено, як музичні ноти, лягають на папір або планшет. Надихнути мене може будь-що. Довколишній світ, випадковий перехожий, навіть трухлявий пеньок чи сварка сусідів. А ще мій ритуал — це хороший настрій. Святковий і піднесений, бо я умію святкувати життя, тому мої романи сповнені снагою і програмують людину на щастя.
Я можу працювати будь-де. У транспорті, на березі озера чи моря. Зазвичай джерелом мого натхнення є заквітчана тераса під відкритим небом, де саме існування розповідає мені про сокровенне — щебетанням птахів, галасом дітлахів, шелестінням листя…
Назва «Сповідь священика» надто інтригуючи, а до якого жанру належить ваш роман?
Справжній митець пише поза жанром. Він просто пише, бо сюжет переповнює, а його ціль — написати цікаво і вражаюче. Вже потім експерти розбираються у тому, який це жанр. Мій роман не вписується у рамки якогось одного жанру. Для когось це буде справжній детектив. Для когось — любовний роман. А для когось — психологічний. Можна припустити, що це психологічний детектив із певними елементами містики. Це роман-загадка. Роман-історія пристрасного кохання.
До речі, зараз роман виходить у новій редакції Олександри Малаш (мовознавець, поетка, письменниця і надзвичайно різнобічна особистість), яка доволі прискіпливо і професійно редагувала текст, за що я їй надзвичайно вдячна. І буде мати нову цікаву обкладинку, над якою працював художник Олександр Жарко. Він був так зворушений сюжетом, що йому відразу виникла картина обкладинки перед очима. Я дуже пишаюся тим, що ці двоє талановитих митців були причетні до творення мого роману. Книжка вийшла з магічним відтінком, художнику навіть вдалося передати суть роману на сакральному рівні, що мене подивувало і потішило.
А для кого написана «Сповідь священика»?
«Сповідь священика» — для людей без віку. Кожен там зможе знайти щось близьке для себе і зробити певні відкриття. Роман буде тримати своїм сюжетом до останньої сторінки. Це роман, який приголомшує і перевертає уяву про світ. Про людську природу. Про любов і зраду. Про пристрасть і секс. Про багатство і бідність. Єдине, що не варто все ж читати людям до шістнадцяти років, адже роман насичений доволі пікантними сценами.
Чим книга буде корисна для читача?
Кожен, хто прочитає книгу, зробить для себе відповідні висновки. Це роман-загадка з певним містичним ореолом, пікантними приправами і своєрідним шармом та ароматом. Жінкам він дозволить краще збагнути чоловічу натуру, а чоловікам навпаки — зазирнути за лаштунки жіночої душі.
Власне, роман допоможе зірвати маски з обличчя і відділити оману від любові. Він виписаний від імені чоловіка і від імені жінки, тому глави пронумеровані цифрами 1 і 2. Епізоди з життя головних героїв — актриси Меланії Зелінської і відомого письменника Олекси Зварича — ніби «віддзеркалюють» одне одного. Невдалий шлюб, розчарування у коханні, зрада, пошуки власного шляху, зневіра у професії, заборонене кохання, розбещеність, хворобливе жадання слави і багатства, прагнення щастя...
У романі є цікава фраза: «З жінками пекло, але й без них немає раю». Як ви можете трактувати цей вислів?
Жінка може подарувати чоловікові рай чи запроторити його у пекло. Жінка — це така загадкова істота, у якій дивним чином поєднується і грішне, і праведне. Жінка, котра уміло користується секретами зваби, здатна підкорити будь-якого чоловіка, заволодіти усім, чого забажає. Однак нині існує таке помилкове уявлення, що так звана стервозність — козир жінки. Я мушу розвінчати цей стереотип, адже вічна привабливість криється у жіночності, витонченості, загадковості і шляхетності жінки. У поєднанні матеріальних цінностей і духовних.
У моєму романі головну героїню Меланію змальовано як звабливу фатальну жінку. Вона здатна створити пекло для чоловіка, а може й подарувати йому справжній рай, навернути до самого Бога. Хто вона — велика грішниця, а чи велика праведниця? У романі «Сповідь священика» багато секретів.
Історія роману якось переплітається з вашою власною чи це все авторська вигадка?
Так, тісно переплітається. Однак весь сюжет здебільшого вигаданий. Тобто це і авторська, і акторська вигадка. За фахом я, як і головна героїня мого роману, акторка. Я закінчила Театральний університет ім. Карпенка-Карого. Тому роман також насичений реальністю. Він відтворив певним чином історію мого життя і життя яскравих і харизматичних людей у ньому, котрі здатні перевернути цей світ. Він напрочуд насичений подіями і досвідом. А також моїм власним єством і енергією. Персонажі самі пропонували мені обставини, і я грала з неабияким шквалом та розумінням їхньої сутності, так само як і своєї. Я відчувала їхній біль і страждання, їхню радість і ненависть, їхню любов і зраду. Кожен з них творив не тільки своє життя, а й моє власне життя.
Ви б хотіли, щоб ваші книги екранізували у майбутньому?
Авжеж! У мене мало мрій, бо багато чого вже здійснилося. Однак про екранізацію роману «Сповідь священика» я мрію і переконана, що ця мрія здійсниться невдовзі. Я відчуваю це. Я вже бачу цей фільм. Він буде приголомшливим і переверне уяву про світ.
У вас вийшли ще дві книги: «Таємниця Мерилін» і «Куди подіти святого». Як для молодого автора ви стрімко розвиваєтесь. Що плануєте представити читачеві найближчим часом?
Спочатку вийшов роман «Куди подіти святого», у центрі якого — таємнича загадкова жінка і двоє чоловіків. Історія і детективна, і містична. А «Таємниця Мерилін» особливо цікава для жінок тим, що там подані секрети жіночого щастя і успіху. Роман про долю і загадку двох абсолютно різних за характером і поглядами подруг.
Мої романи виходять один за одним, бо пишу я не зупиняючись. І досі не зовсім упевнена, яка книжка вийде найближчим часом, оскільки працюю над трьома творами паралельно.
Соломіє, що можете порадити молодим авторам?
Писати. Якщо є натхнення, бажання і відчуття насолоди від свого письма. Але якщо ця «парафія» вам дається надто тяжко, змучує вас, ліпше переключитися на іншу справу. Адже від життя треба отримувати насолоду, особливо від мистецтва. Ліпше зайнятися простими речами: готувати смачні страви, порпатися в саду, бавитися з дітьми, малярувати чи вчителювати. Це також неабияке мистецтво. Будь-яка справа потішить вас, якщо виконувати її з задоволенням. Будь-що може збагатити наше життя, наповнити його сенсом і святом. Шукай відповідь усередині себе, так само як світло і багатство. Тоді і зовнішнє сповниться світлом, багатством і радістю.
