Талант — це діамант із багатьма виблискуючими гранями, і в цьому сенсі Марія Ясинська — надзвичайна особистість, яка щиро демонструє нам усі грані своєї майстерності. Чудовим приводом для зустрічі із цією непересічною молодою жінкою стала розмова про вихід у світ збірки поезій, що має робочу назву «Оголеність».
Маріє, яка з ваших творчих іпостасей зараз для вас найважливіша та найсуттєвіша?
Мені колись сказали, що прийде час і я муситиму визначитись, що для мене основне: режисура, сценаристика чи кураторство мистецьких проектів. Але я вирішила не обирати, а об’єднати і не обмежувати себе шаблонами, а щоразу відкривати нові грані творчості, розвиватися і рухатися вперед. А письменництво — взагалі щось особливе. Це просто стан душі. З цим, мені здається, народжуються, цим дихають і цим існують...
Який з талантів проявився у дитинстві раніше? Що вплинуло на ваше становлення як митця?
Режисура і драматургія — одночасно, десь у три роки. Особливо любила період різдвяних свят. Як тільки я бачила за вікном пухнасті сніжинки, відразу діставала усіх своїх ляльок, будувала із коробок палац Снігової королеви, декорувала його гірляндами і роздавала усій сім‘ї ролі.
Ще до того, як навчилась писати, в думках римувала рядки й часто наспівувала їх. І малювала історії, які мали повноцінний сюжет. Любила драму, пристрасті: хтось щось на цих картинках губив і знаходив, будував і руйнував, любив і ненавидів. Мені навіть здається, що моя уява подорослішала раніше, ніж я сама. А згодом усе це перетворилося на літери.
Вважаю, талант та характер я «успадкувала» від дідуся — він усе життя писав вірші й сам навчився грати на багатьох музичних інструментах. Я навіть дещо повторила його життєвий шлях. Він мав три освіти, а я здобула чотири. А один із прадідів був відомим актором і служив у театрі імені І. Франка. Я з раннього дитинства знала, що стану режисеркою і письменницею. Згодом почала писати щось подібне до сценаріїв фільмів і п‘єс, а вже потім — прозу та вірші.
Кого з відомих людей вважаєте своїми духовними наставниками? Хто є для вас взірцем?
Я завжди намагалася і намагаюсь нести своє. Але, звісно, є особистості, творчість яких викликає щире захоплення і неймовірну повагу. Це театральні режисери Дмитро Богомазов та Іван Уривський. З кінорежисерів — Джо Райт (один із улюблених фільмів — «Спокута») і Гай Річі («Джентльмени»). Література — це Альберт Камю (особливо «Чума»), Ежен Йонеско, Стендаль, Ерік-Емманюель Шмітт, Василь Барка, Іван Багряний, Василь Шкляр, Леся Українка, Іван Франко, Ліна Костенко, Сергій Жадан.
В якому з цих амплуа процес креативу найскладніший чи, навпаки, найцікавіший?
Найскладніший, мабуть, у режисурі. Бо коли ти пишеш сценарії, романи, вірші, то залежиш лише від себе і своїх думок, а коли режисуєш — то тут вже вся команда залежать від твоїх дій: один неправильний творчий крок — і старання колективу зведуться нанівець. Щоб бути гарним режисером, потрібно мати потужні знання у всіх галузях, розумітися на психології й естетиці. Цим треба горіти, вміючи при цьому не згасати. І саме у цьому є свій кайф...
А цікаво скрізь, бо це не робота, а покликання... У написанні сценарію ти проживаєш кілька життів, бо автор повинен настільки тонко відчути кожного персонажа, щоб на якийсь час стати ним. Те ж саме у письменництві. Поезія ж зовсім інша — вона в мене раптова... От іду в справах, розмовляю з кимось, слухаю музику — і тут з’являється вірш!
Чи все вдавалося вам із першого разу? Пам’ятаєте свої дебюти?
Я багато навчалась, а у вільний час ходила на репетиції вистав. Майже одночасно здобула освіти мистецтвознавця-експерта, куратора мистецьких проектів, режисера, викладача й драматурга кіно і телебачення. Ще не закінчивши драматургію, але вже маючи 3 червоних дипломи, почала викладати акторську майстерність і режисуру студентам акторського факультету. Тому в професію я прийшла більш ніж підготовленою. У мене були прекрасні вчителі: режисери Дмитро Чирипюк, Володимир Толубко, актори Олег Примогенов, Ольга Шлемко, прозаїк і драматург Василь Трубай.
Саме завдяки тій базі практичних і теоретичних знань, яку вони мені дали, я не маю жодної роботи, за яку б мені було соромно. Перша театральна робота була в 2015 році в Українському домі. Режисер Національного академічного театру імені Івана Франка Дмитро Чирипюк запропонував мені, студентці, бути асистентом на казці «Новорічні пригоди козаків у Грузії». А моя перша театральна робота як режисера, сценариста, автора віршів й актриси — концерт-вистава The Concert of Feelings у Будинку актора. Це віршована love story під музичний супровід композитора Максима Шоренкова.
Мій дебют як режисера і сценариста в кіно відбувся в 2019 році документальним фільмом «Олександр Йосипович Грицюк: СПОГАДИ» (оператор-постановник Володимир Пантелюк) про визначного лікаря-кардіолога.
Розкажіть про вашу збірку поезій. Про що у ній вірші, чи є якась наскрізна тема, настрій?
Збірка має робочу назву «Оголеність», адже в ній я відкриваю всі струни своєї душі. Там є вірші, починаючи із 2012 року. Збірка — це всі ті емоції й події, які формують і наповнюють кожного з нас, адже у віршах підняті вічні теми моралі, кохання, боротьби добра зі злом як у нас самих, так і навколо нас.
А як ви ставитеся до поділу поезії на чоловічу і жіночу?
Я взагалі погано ставлюсь до гендерних поділів у будь-яких видах мистецтва. Для мене існує лише категорія таланту. А вірш — як кисень... Він дає дихання. Він має бути щирим, адже вірш — це почуття, а почут-
тя — це життя.
Окрім того, що ви творча особистість, ви ще й чарівна жінка. Чи є у вас секрети створення довершеного образу? Який стиль у одязі вам до душі?
Я обожнюю індустрію моди і краси. Скажу більше, зараз часто працюю як режисер і куратор проектів у цій сфері, співпрацюю з брендами, зокрема у якості моделі. Тому дуже добре розуміюсь на цьому й обираю для себе лише ту продукцію, яка дійсно працює. Я за максимальну натуральність, але ніколи не вийду з дому без туші чи червоної помади. Макіяж також завжди роблю собі сама, окрім деяких фотосесій та зйомок.
В одязі я люблю класику, особливо з елементами інтелігентної провокації та глем-рок. Більшість речей у моєму гардеробі — це сукні. Обожнюю естетику 20-х і 50-х років XX століття. Але для мене краса — це не одяг чи макіяж, а, перш за все, гармонія внутрішнього світу із зовнішнім.
Инстаграм:
https://www.instagram.com/p/CG8hSvbAfrF/
Переглянути цей допис в Instagram
