Інтерв’ю підготувала Анета Дзьобан
Мар’яна Вергун - фізичний терапевт, масажист- реабілітолог. Історія жінки, що «сама себе створила». Вона надихає та мотивує рухатися вперед і самовдосконалюватися. Немає нічого неможливого, нездійсненного чи недосяжного. Завдяки мріям та праці, кожна людина спроможна стати успішною.
Доброго дня! Мар’яно ви користуєтесь популярністю серед жителів Червонограда. Вас знають як хорошого спеціаліста та людину, віддану своїй професії. Чи могли б ви розповісти як ви стали фізіотерапевтом? Працювати реабілітологом було вашої ціллю протягом багатьох років чи ідея з’явилася спонтанно?
Ще з дитинства я хотіла стати лікарем. В школі мені подобалась хімія та біологія, брала участь в олімпіадах. Але не маючи можливості вчитися в медичному університеті, перша освіта моя - педагогічна. За цією спеціальністю не працювала жодного дня (посміхається). Кілька років проживши в Тернополі, повернулась до рідного Червонограда уже з маленькою донечкою. Будучи у декретній відпустці, я думала: «Чим би то мені зайнятися?». Чесно не знала в яку сферу податися. Але приснився мені сон, що роблю масаж спини. Я вирішила, що це доля і пішла вчитись цьому ремеслу. В 2017 р. закінчила перші регіональні курси та здобула кваліфікацію «класичний масаж, масажист». Купила кушетку, та думала, де б можна працювати. Мама познайомила мене із співвласником місцевого медичного центру, який у свій час врятував життя моєму батькові. А в центрі я зустріла свого наставника, який мене скеровував по навчанню та допомагав. Почала працювати масажистом. Мені це вдавалося, подобалося і затягувало. В 2019 р. закінчила Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника та здобула степінь магістра фізичної терапії, ерготерапії. Перечислювати усі курси, семінари та конференції на яких я була - варто, адже їх було дуже багато. Розділяю своє життя на дві половини - до того як пов’язала своє життя з медициною та після. Нове ремесло дало мені мотивацію рухатися вперед. Я розвивалася духовно і фізично ( схудла на 12 кг).
З якими хворобами ви працюєте та стикаєтеся найчастіше?
Щоб дати відповідь на це питання, то поясню чим займається фізичний терапевт і що він повинен вміти робити. Фізичний терапевт - не масажист, хоча володіє необхідними навичками лікувального масажу та іншими техніками роботи з м’якими тканинами. Фізичний терапевт може бути першою ланкою в наданні медичної допомоги, до нього можуть звертатися без направлення від іншого медичного фахівця. Якщо лікар відповідає за життя пацієнта, то фізичний терапевт відповідає за якість життя пацієнта. Найчастіше, я займаюся руховими дисфункціями. Щодо захворювань, з якими до мене звертаються пацієнти, це в основному хвороби опорно-рухового апарату та нервової системи, реабілітація після травм та оперативного втручання, приходять навіть онкологічно хворі у стані ремісії. Найчастіші захворювання з якими я стикаюся це: Міжхребцеві грижі, Остеохондроз, Сколіоз, Плоскостопість, Епікондиліт, Защемлення сідничного нерва, Унковертебральний артроз, Синдром замороженого плеча, тощо.
Чи довгий час займає виправлення одного захворювання?
Якщо орієнтуватися на зникнення больового відчуття, то середньостатистично 5-6 сеансів буде достатньо, враховуючи найчастіші звернення. Наприклад сколіоз, міжхребцева грижа, той самий остеохондроз - то все життя. Основна моя мета на першому етапі- уповільнити розвиток патологічних процесів та усунути симптоми. А дальше, потрібно навчити людину вести здоровий спосіб життя (харчування, сон, рухова активність, дотримання профілактичних заходів). Головне - дати поштовх, стимул, заохочення. Часом нагадую про необхідність виконання вправ, адже через шалений ритм життя, забуваєш про головне – здоров’я. Радію навіть малим успіхам своїх пацієнтів (посміхається).
Чи співпрацюєте ви з лікарями і колегами реабілітологами?
Наше тіло – то єдина система, де все взаємопов’язано. Щоб скоригувати свою роботу, скласти реабілітаційний план, мені потрібні додаткові обстеження. Часом людина приходить із захворюванням у гострий період, потрібно назначити медикаментозне лікування, а це компетенція невропатолога, травматолога. Потрібно працювати безпечно для себе і для пацієнта. Тому я співпрацюю з лікарями, але з тими, у чиєму професіоналізмі не сумніваюся. Звичайно, що я знаю хороших спеціалістів реабілітологів у Львові, Києві, Чернівцях, якщо людина з тієї місцевості, то порекомендую їх. В них я вчуся, раджуся, коли маю сумніви.
Вважаєте, ваш шлях до успіху був важким і тернистим чи обставини складалися на вашу користь, наче світ намагається допомогти вам?
У кожного свій шлях. Я не можу сказати, що мій є надто легким або непосильно важким. Часами дійсно зустрічаються потрібні люди, що дають мудрі поради, допомагають, а часом мусиш проявити витримку, терпіння і просто працювати. Є чорне, біле, а є сіре. Моя професія вимагає постійного вдосконалення, читання літератури і навчання. Неможливо якісно її виконувати, не «інвестуючи» в себе шляхом системного підвищення свого професійного рівня. Але вчитися я люблю. Вважаю, вчитися потрібно завжди і не тільки того, що стосується професійних навиків, бо інакше людина суха та обмежена. Для мене кожен є вчителем, навіть недруг. Всесвіт завжди підказує, що робити, потрібно вміти слухати.
Вас підтримували близькі чи ви стикнулися з опором?
Підтримували і підтримують, але часом сваряться, бо забагато працюю, тоді я й сама можу мати проблеми зі здоров’ям. Стараюся дотримуватися режиму, тримати тіло в тонусі, але часом перепрацьовуюся і це вилазить мені боком. Кожен має слабкості і в мене вони є, але я їх знаю і намагаюся не повторювати. Як то кажуть, мудрі вчаться на чужих помилках, розумні - на своїх, а дурні не помічають своїх помилок.
Чи продовжуєте ви свою діяльність під час війни?
Працювала і продовжую працювати. Паніка охопила усіх і мене також. Але в Червонограді ситуація є більш-менш безпечною. Звичайно, якби виникла загроза фізичного знищення, то інстинкт самозбереження спрацював би, адже маю шестирічну доньку. Моя бабуся – дитина війни і зараз наші діти переживають таке ж. Дуже боляче мені за тих людей, які вимушено покидають домівки.
Ви любите свою роботу? Ви почуваєтесь щасливою допомагаючи іншим?
Звичайно. Мені подобається те чим я займаюся. Тому постійно вчуся, їжджу на семінари та конференції, вдосконалюю свої знання, уміння, навички. На початку кар’єри мене запитали: «Ти хочеш гроші заробляти, чи допомагати?» От і досі маю бажання допомагати. Бажаю кожному з вас прокидатися з посмішкою і впевненістю, що цей день принесе щось хороше.
Які у вас плани на майбутнє?
План - це конкретика, кидок в майбутнє, зроблений своїми думками. Він потрібен для того, щоб людина почувала себе краще, наповнювалась позитивом і мала власну мотивацію, рухалась вперед а не гальмувала. Але конкретного, чітко розписаного плану в мене немає, адже є таке прислів’я: «Людина планує, а Бог керує». Потрібно бути гнучким, вміти пристосовуватися до реалії сьогодення, розуміти, на що ти можеш повпливати, а на що – ні. Моїм головним планом на майбутнє є продовження розвитку як духовного, так і професійного.
