матеріал підготувала Дар’я Маркова
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну кожен українець відчув стрес. Щоденно нас турбують питання: Як заспокоїтися? Як повернути позитивні емоції? Про життя в умовах війни говоримо з психологинею Соломією Лехіцькою.
Соломіє, які почуття відчували особисто Ви у перші дні війни? Чи змінилося це зараз?
Я відчувала страх, тривогу, стрес. Найважче, мабуть, було з сумнівами. Я не знала, що робити, як діяти правильно. Ніхто не дає відповідей і нічого не гарантує. Нелегко було справлятися з безпорадністю, коли розуміла, що моє життя і ситуація в цілому, залежить від багатьох факторів, на які я не маю впливу. Зараз почуття змінилися, по-перше, багато часу вже пройшло, війна затягнулася, усе одно залишається тривога, але на зміну їй приходить адаптація.
З початку російського вторгнення в Україну понад 6,5 млн українців тимчасово виїхали до сусідніх країн. Ще близько 8 млн українців стали внутрішніми переселенцями. Багато з них вважають, що зараз недоречно жити повноцінним життям, посміхатися, пити каву, робити манікюр… як ви ставитеся до цього?
Я вважаю, що кожна людина є експертом свого життя і повинна орієнтуватися, що для неї найбільш доречне. Ви можете проаналізувати свій фізичний, емоційний, фінансовий стани й ресурси. І, виходячи з цього, вирішувати, що для вас найкраще саме зараз.
Якщо хочете відмовитися від чашки кави й відправити кошти на ЗСУ, то це добре, що ми навколо цього об’єднуємося. Якщо вирішите не витрачати кошти через втрату роботи, нестійке фінансове положення, то це теж буде правильно для вас.
Якщо є фінансова можливість, то я рекомендую піклуватися про себе. Адже після перемоги, ми будемо потрібні нашій країні здоровими й ресурсними, щоб її відбудовувати, розвивати, творити щось прекрасне. Якщо ми всі будемо від усього відмовлятися, то врешті-решт самі потребуватимемо допомоги. Нікому не буде користі, якщо ви працюватимете на власне самовиснаження. Щоб піклуватись про когось, у першу чергу треба допомогти собі. Тож, дбаємо про себе, як про члена суспільства. Ми не винні в цій війні, і зроблений манікюр не зашкодить, а, навпаки, підтримає працівника та бізнес.
Чи поширений серед українців синдром відкладеного життя? Як із цим боротися?
Це, мабуть, риса нашого менталітету. Ми легко можемо перетерпіти події. Ми навіть у стражданні почуваємо себе досить нормально, бо це не нове для цілої нації.
Ми звикли відкладати життя на потім. У нашому менталітеті це є, а от насолоджуватися наша нація менше вміє, особливо старше покоління. Вони звикли до виживання. Молодь живе легше і має ідею, що треба піклуватися про себе, радіти життю, і це дуже добре.
Думаю, що не варто боротися з собою. Не треба тиснути, критикувати, потрібно навпаки підтримувати себе, пропагувати любов до життя, і пам’ятати, що наш час обмежений, тому якщо хочеш щось робити – роби.
Ще одна проблема, для тих, хто виїхав закордон - відчуття провини перед Батьківщиною. Як вгамувати думку, що зрадив свою країну?
На мою думку, сильне відчуття провини з’явилося у тих людей, у яких воно було і до війни. Якщо хтось це відчуває, що провини забагато, то варто звернутися до спеціаліста і пропрацювати це.
Якщо це не надто сильне почуття, то спробуйте домовитися з ним. Не треба його відганяти, краще прислухайтеся. Запитайте себе: «Що я можу зробити, аби його знизити?». Можливо, ви можете допомогти своїй країні з-за кордону: вийти на мітинг чи поширювати правду. Я думаю, що кожен із нас на своєму місці. Хтось захищає країну, хтось волонтерить, а хтось рятує своїх дітей. Дайте собі з цим спокій.
Є люди, які глибоко поринули у співпереживання, депресію. Як правильно повернути позитивні емоції у своє життя? Що потрібно для цього робити?
Якщо це саме депресія, коли людина не може ні спати, ні їсти, то потрібно звертатися до спеціаліста. Пам’ятайте, що звертатися по допомогу – це нормально.
Якщо ж це пригнічення, воно закономірне в наш час. Турбуйтеся про себе, гуляйте на свіжому повітрі, плануйте – усе це допомагає. Учіться просити свою родину про підтримку, намагайтеся жити простим життям з перервами на допомогу нашій країні й новинами. Згадайте, що робило вас щасливим до війни. Спочатку це буде дивно, але намагайтеся повертати це у своє життя. Робіть фокус на собі, своєму емоційному стані.
Я часто зустрічаю людей, які перевіряють стрічку новин майже кожну годину. Чи це правильно? Як знайти баланс між новинами і життям?
Причиною цього є потреба відновити почуття контролю над своїм життям: «Я слідкую за тим, відбувається, тримаю руку на пульсі, тому контролюю ситуацію». Але насправді це лише ілюзія контролю. Якщо це вписується у ваше життя, ви можете працювати, то нехай так і буде.
Якщо вам це заважає жити, впливає на роботу, то потрібно знизити рівень тривоги. Чітко встановіть кількість часу для перегляду новин на день, а також ретельно обирайте джерела інформації.
Якщо все ж таки не вдається самостійно впоратися з негативними емоціями, переживаннями, як заспокоїтися? Чи є якісь дієві вправи, поради?
Так, це вправи та техніки, які, у першу чергу, спрямовані на зниження рівня тривоги та зв’язок зі своїм тілом.
1. Найпростіше, але найважливіше, про що потрібно пам’ятати - дихання. Вдих коротший від видиху. Глибоко вдихаємо носом, рахуючи до 4. Видихаємо повільно ротом, губи трубочкою, рахуємо до 6. Повторюємо 20-25 разів.
2. Робимо самомасаж. Руки складаємо навхрест і розминаємо собі голову, шию, плечі, ноги.
3. Поперемінно напружуємо частини тіла: праву руку і ліву ногу, а тоді ліву руку і праву ногу.
Ці вправи хоч і прості, але дієві. Вони допомагають опанувати себе, установити контакт зі своїм тілом, повернути відчуття самоконтролю. У моменти дуже сильного страху, паніки, намагаємося заземлитися: переключитися на середовище біля себе. Наприклад, назвати довкола себе 5 предметів одного кольору, 5 запахів, які відчуваєте, 5 звуків.
Триває вже 5-й місяць повномасштабного вторгнення росії в Україну, ми всі помічаємо, що світ та й самі українці, втомилися від війни. За запитами в мережі «Google», це особливо помітно: початок вторгнення – кількість запитів щоденно більш ніж 50 млн, а сьогодні це лиш близько 3 млн по всьому світу. Це один з етапів прийняття ситуації, чи ми все ж таки звикаємо до війни?
Адаптуємось і приймаємо. Важливо розуміти, що психіка та мозок нас захищають. Психіка відчуває, що напруга надмірна, і виникає певна звичка до того, що відбувається. Можливо, уже хтось і прийняв ситуацію, але це дуже важко, бо реальність страшна. Усе, що зараз відбувається з нами, усі наші емоції – це нормальні реакції на неадекватні обставини. Хтось може довго витримувати напругу, а хтось ні. Немає правильної реакції.
Як довго після перемоги українці відчуватимуть наслідки війни? Скільки часу має пройти, щоб ми відчували себе у безпеці?
Важливо розуміти, що на це впливає чимало факторів. Ми не знаємо як і коли закінчиться війна, на яких вона буде умовах. Звичайно, від того як це станеться, залежатиме багато. Кожен постраждав, відчув небезпеку. Для того, щоб повернутися у розслаблений стан, потрібно буде досить багато часу.
Варто враховувати, що ми, українці, як нація, досі перебуваємо під впливом минулих трагічних подій, таких як війни, голод, репресії. Це називається колективною травмою. У нас була складна історія. І зараз на це накладається травматичний досвід сучасної війни. Важливо, щоб настав мир, усі відчули безпеку, щоб постраждалі отримали допомогу. Війна матиме значний вплив, доведеться багато чого переосмислити і пережити.
Психотерапевт Віталій Климчук зауважив: «Після того, як сталася травматична подія, у людини деякий час виникає низка травматичних симптомів, які заважають їй повноцінно функціонувати. У людини можуть з’являтися повторні переживання, сновидіння, коли людина раптом згадує травматичну подію просто так або під впливом якихось тригерів. У час, коли відбувається травма, картина світу порушується і ми починаємо сприймати світ, як місце небезпечне».
На скількох поколіннях війна залишить свій відбиток?
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) не формується одразу, це відбувається приблизно через пів року. Варто зазначити, що він не формується у всіх. 30% людей, які пережили події, потребуватимуть допомоги, частина з них відчуватимуть ПТСР, у такому випадку потрібно звертатися до лікаря психіатра. Чим швидше собі допомогти, тим краще буде. Не варто нехтувати своїм здоров’ям.
Ті люди, які особисто відчули війну, а також покоління, яке виросте у цих батьків, відчуватимуть прямий вплив війни. А вже наступні покоління, які ростимуть на розповідях про війну, відчуватимуть опосередкований вплив. Ми ще маємо усвідомити досвід минулих поколінь, молодь лиш зараз починає жити спокійно, не відкладати все на потім, на чорний день, користуватися якісними речами. Важко буде жити, розуміючи, що в будь-який момент це може трапитися знову. Потрібно максимально дбати про себе і безпеку своїх близьких. Бути щасливим з того, що ми маємо.
