матеріал підготувала Любченко Юлія
Як живе український кінематограф у воєнний час і яка його подальша доля?
«Відчуття кадру на кінчиках пальців»
Кіно – це маленьке життя, воно буває яскравим, запам‘ятовуючим, може вражати і змінювати реальність на краще. Але що чекає на українське кіно?
Про це і багато іншого, нам люб‘язно розповів Любомир Левицький – режиссер, кліпмейкер і сценарист українського та голлівудського кінематографу.
Любомир, розкажіть як зараз живе кіноіндустрія?
ЇЇ зараз нема, вона не живе. З 24 лютого зупинилось все, з точки зору мого проекту, над яким я працював 3 роки, 3 роки життя і 1,5 роки плідної роботи майже кожен день. Уявіть, 22 лютого закінчився етап девелопменту, ми в цей день підписуємо контракт, 23 лютого у гарному настрої ми готуємо прес-конференцію на 24 лютого, на 12 годин і параллельно ми мали представити 5 акторів, претендентів на головну роль.У мене актори їхали у поїздах, а вночі я отримав повідомлення від друзів з США, про те що не варто лягати спати, я зрозумів, що все треба скасовувати. Тому, на сьогоднішній день у нас проект на паузі, бо всі контракти попали у форс-мажорну ситуацію. Те саме сталося з усіма іншими фільмами і проектами.
До речі, я ніколи не користувався державними грошима на вироблення кіно. Я працюю з приватними інвестиціями, бо для мене важливо, щоб кіно було як бізнес. Тут дивимось глибше, Український кінематограф - він дуже залежний від держави, тому що практично весь кінематограф є дотаційний, 90% всіх проектів, знімаються за гроші “Держкіно” і таким чином, люди які мали отримати кошти, які вже почали проекти, були на середині і зупинились, хтось ще не почав проекти,їх старт зупинили. Це реально катастрофа, ми розуміємо, що грошей у держави на кінематограф не буде ще дуже довго, культура відроджується останньою. Спочатку йде питання безпеки, потім, питання продовольства і житла, а потім, вже люди хочуть дивитись кіно. На сьогоднішній день, кіно-театральний бізнес попав під 2 роки ковіду, тепер війна, це насправді жах. Я товаришую з власниками кіно-театральних мереж і здивований, що вони його не продали і тримаються, бо це занадто складно. Тому, це напряму залежить від подій в країні.
А як самі режисери витримують в таких не творчих умовах, особисто ви, не думали поїхати за кордон?
Взагалі, кінематографіст - це така істота, яка не може не створювати, тобто, ми маємо щось знімати, це як художник не може не малювати, але йому потрібно лише пензлик і фарба, а нам мільйон доларів і 200 акторів. Скажу так, там де є катастрофа,у даному випадку - війна, там є нові можливості, зовсім нові завдання. Я би міг поїхати в Каліфорнію, у мене є право там працювати і жити. Мене звали, але для мене це виглядає як наче зрада. Я розумію, що мій вклад в Україні буде набагато цінніший, навіть якщо я зроблю якусь невелику історію, нехай це буде мікроісторія, яка приверне увагу до країни, але це буде важливіше, ніж моя робота в якійсь студії..Тобто співрозмірність вартості мого вкладу однозначно переважає в сторону України, тому я сказав ні, я нікуди не поїду. Можу поїхати лише щоб презентувати свою роботу і завдяки цьому вже будемо залучати кошти для нашої армії, тобто використовувати професію як інструмент.
Ваш проект “Капітан Україна” вже мав би почати роботу, але, всі ми знаємо чому не сталося. Тож ви плануєте його зняти після війни, чи можливо підігнати сценарій під реалії сьогодення?
Зараз я працюю над кількома напрямками, це документальний,ютуб і третій напрямок, “Капітан Україна”. І зараз поясню чому:
Тому що рівень героїзму в нашій країні, він дуже виріс.Тобто поняття героя, це зараз зовсім інше поняття. Якщо раніше у сюжеті це був журналіст, що бореться з корупцією, а потім ми його перекидаємо у містичну історію, і завдяки контакту з нашими предками, він отримує певну суперсилу, і це робить його супергероєм, то зараз це слабо. І тут постало питання, чи переписувати сценарій, а переписати його, це як перебудовувати будинок, його треба розібрати до фундаменту, іншими словами написати новий.
Тому виникло або це питання, або, як я вирішив, що було б дуже цікаво зробити недорогий серіал з дуже оригінальною ідеєю про сучасні дії і сучасних героїв, які роблять певні вчинки використовуючи суперсилу, джерело якої, нам зараз невідомо. Ця історія веде до оригінального фільму, тобто після 10 епізодів серіалу, можна буде спокійно робити основний фільм, як це було заплановано до. Така зараз історія з “Капітан Україна”. Але ж плани поки що можна будувати з ранку до вечора, тому говорити про довгострокові плани, смішно. Дійсно зараз не хочеться залишати цей проект, бо це дуже болісно і Україні потрібні свої супергерої, яких треба віддзеркалити.
Основна мета - зацікавити світ такими героями,я не говорю зараз зацікавити Марвел. До речі про Марвел, я з моменту початку війни не можу дивитись його, тому що він сприймається як мультфільм, на фоні наших подій, це стало дуже інфантильною історією. Просто ми настільки травмувались, що рефлексуємо на все справжнє. Я мрію про той день, коли ми знов полюбимо якісь прості, смішні речі.
Багато хто з акторів, з якими ви працювали, зараз займаються волонтерством і ви, в тому числі, не думали щось зняти на цю тему?
Була звісно така ідея. Актори в Україні, зараз розділилися на 2 половини, Яких немає тут - це десь 60% і половина волонтерів. Зараз я працюю над крутезною історією, але я поки не можу це розголошувати. Мені показали одне реальне відео, зняте реальними солдатами,про реальну ситуацію, я навіть не знаю, яка цінність у цього відео. І є бажання зробити документальний фільм на базі цього відео на 30-40 хвилин, і там якраз торкається тема волонтерства.
Таких історій насправді дуже багато. І тут питання сторітеллінгу, тому що кожен режисер розказує по-своєму, в своєму тоні. Мій тон - він універсальний, тобто я розказую історії таким чином, щоб їх розуміли всі національності, шукаю прості,але сильні історії, це як мені говорять в Голлівуді. “Знаєш, Любомир, ваша війна нам дуже зрозуміла. Ваша війна - це “Зоряні війни”, це чорна імперія напала на світлих хлопців”. Це всім зрозуміло, тому світ нас так і підтримує. А один мій друг каже, що це війна минулого з майбутнім і я погоджуюсь, бо це минуле яке тягне нас назад, а ми відриваємося вперед розвиватись.
Ви готові будете зняти фільм про загарбницьку війну ?
Так , але це не буде фільм про страждання які ми зараз проходимо, я режисер, який героїзує любі події. Фільм, який я можу зробити повнометражним, це буде воєнний бойовик, те, що сподобається світовому глядачу, де будуть і спецефекти і сильні драматичні події. Але, це буде фільм про крутизну Української армії і крапка. Моє завдання, як кінематографіста, показати нашу армію так, щоб у всіх мурахи пішли і щоб всі сказали, що це сама крута армія в світі. Ось завдання такого кіно.
Інше питання, кому це буде цікаво? Тобто, голівуду точно ні, бо Голівуд ревнивий в цьому плані і все що зроблене не там, вважається аутсайдерським. Треба зважувати цей момент, тому фінансування на такий проект, треба шукати з джерел, які зацікавлені. Це звісно держава, але зараз ми не маємо грошей на кіно, у держави багато інших потреб і завдань. Тому треба шукати донорів чи інвесторів, які стануть “фінансовим янголом”, дадуть хоча би 50% бюджету, ми можемо ще 50 знайти. і скажуть знімай це кіно, тоді можемо залучити американських колег. І звісно потрібен сценарій, тоді вже будуть і актори. Але я не поспішаю,це поступовий шлях, хочеться вже зняти кіно про перемогу. Якщо сказати референс такого фільму, то це фільм Майкла Бэя “13 хвилин”. Це кіно, яке має викликати захоплення у дівчат і бажання бути схожими на таких героїв у чоловіків.
Чи є місце російським акторам в українському кіно ?
Ніколи їх вже тут не буде, нарешті це сталося, але шкода, що такою ціною. Дивіться, Україна вже багато років культурно окупована Росією. Так склалося, що визнані актори і артисти в Росії, автоматично ставали визнаними й в Україні і їх гонорари тут зростали у 10 разів, вони цим користувалися, бо це вигідно. Але людям було на це плювати і їм було байдуже, що вони окуповані. А мене завжди це дратувало. І коли люди мого віку говорили, “ А есть что-то отечественное посмотреть” і називали россійські фільми. Хотілось звичайно сказати їм ви шо, яке це вітчизняне кіно, все що російською мовою, це не вітчизняне. І тому моє перше кіно “Штольня”, було саме українською мовою, тому що взагалі не було україномовного кіно.
Це був 2005 рік, кіно тоді ще майже не знімалося, ми зібралися, зняли його за свої гроші. І проблема була в тому, що тоді ще не було багато кінотеатрів, десь 100 -150 екранів. І всі фільми, які у нас крутили з Голівуду, були перекладені та закуплені у Росії. Після виходу фільму “Штольня”, президент Ющенко ініціював закон про обов‘язковий дубляж українською мовою в кінотеатрах. І через багато років, я дізнався, що він захопився саме нашим фільмом. Я рахую,що ми зробили важливий крок, тому оця культурна окупація, почалася давно, а за культурною окупацією завжди йде справжня.
Як особисто ви, ставитесь до розділення кіно-діаспори за національним чинником?
Я взагалі не люблю Росію і їх людей всіма фібрами душі, тому що я виріс на іншому кіно і для мене Росія це завжди було щось дешеве. Вони самий агресивний народ у світі, там вся повага добивається виключно агресією. У мене навіть нема людей в Росії, з якими я б спілкувався. А от Українці, ми такі,що нас не можна ні до чого змушувати, от тільки спробуй,ми зробимо навпаки. І це помилка Росіян, що вони не зрозуміли, що ми такі, ну як крохмаль у руці залитий водою, от ти зжимаєш, він тугий, відпускаєш, він знов розтікається по руці, а потім знов тугий. тобто так і Українці, на нас не треба давити, ми стаємо тільки сильніше.
Ви якось писали, що українські актори, стояли у черзі за зірковістю у Росії. Як вони зараз відносяться до російсько кіно, це якось змінилося ?
Я думаю, що такого бажання вже в 90% акторів немає. Але був такий випадок, десь 8-9 березня, мені пише актор, “Любомир, добрий день, якщо у вас будуть якісь зйомки, то я буду радий прийняти участь, я взагалі зараз живу в Москві” Я був в шоці від того, що український актор, сидячи у Москві пише мені про зйомки, коли у нас тут торгівельні центри руйнують, спочатку подумав, що це жарт, навіть запитав “Ти не бот?”. Але ні, сказав йому забути мою сторінку і просто заблокував. От є й такі індивідууми і я думаю таких десь 10%. І є такі, що просто тихенько уїхали, бо це надовго, але все ж таки, більшість акторів у нас классні.
Яку реакцію викликала війна у ваших американських колег?
Одразу, навіть раніше, ще десь 11 лютого, американське посольство в себе на сайті поставило попередження про те, щоб американці не їхали до України, стояв 4 рівень небезпеки, а 4 рівень небезпеки - це війна. І мої знайомі з Америки, писали мені “Любомир, збирай речі і їдь, поки ти маєш можливість”. Мене багато хто попереджав, що буде війна ще 16 лютого, але потім по всіх новинах з’явилась така інформація, а Росія не могла піддатись Америці і тому перенесли дату, на 24 лютого і перед цією ніччю мене також попереджали. Відреагували вони дуже драматично, вони дуже добре все розуміють і дуже добре реагують, вони дуже чутливі до таких речей. Взагалі, як би це не звучало, але нам потрібна ескалація, тобто якісь гострі події, щоб привертати ще більше уваги і підтримки і це все швидше закінчиться.
А як в Америці зараз відносяться до російських акторів?
Не можу відповісти на це питання точно, але можу сказати свою думку, що це не вплине на роботу, тому що вони не живуть в Росії. Зараз поясню чому, Америка - це країна мігрантів, тобто, якщо ти працюєш в Америці і живеш в Америці - ти Американець, але всі звідкись. Хіба що ти не відверто висловлюєш пропаганду і підпадаєш під санкційний лист і відкрито сказав про агресію чи війну неправильну чи відверту річ, то так, можуть депортувати. Америка - це країна законів.
Плануєте якісь міжнародні кінопроекти найближчим часом ?
Є один маленький проект, якраз та історія з відео, яка має зацікавити світову спільноту. А щодо міжнародного з участю іноземців - це велике кіно, але я до нього ще не готовий, це в кращому випадку буде можливо у 2024. Зараз великі речі вони дуже важко підйомні для нас, Це приблизно як після операції підняти 200 хсот-кілограмову штангу, можна, але навіщо, можна знов щось зламати. Зараз треба покроково щось робити і все буде добре. Як мені сказав Гільєрмо дель Торо, режиссер “Формула води”, “ Не починай проекти, які ти зараз не можеш зробити,найближчий рік, два, якщо немає зараз сил, зв’язків, ресурсів, роби те, що ти можеш”
Яке воно, українське кіно майбутнього (після війни)?
Класне питання і у мене є дві думки, Це буде мілітаризоване кіно на 100%, кожен режиссер захоче зняти якусь історію про кіно, це я знаю по собі, бо мені теж хочеться. Це як віддати данину професії, або українській армії, що вони там, а я тут. Щоб відновилась справедливість, я маю показати їх вчинки через свою професію, тоді буде справедливо, а поки що я відчуваю себе в боргу.
Але є побоювання, що багато фільмейкерів українських, не зможуть зробити його на тому, рівні, на якому б хотілося, через відсутність досвіду довгий час. Взагалі робота режисера, актора - це практика, це як пілот, який не літає 5 років, це страшно, губляться навички, гострота мислення. Я будую кадр на кінчиках пальців і це практика, відчуття. Ось цього я найбільше боюсь і зараз треба знімати навіть якісь мікроісторії, щоб не загрубіли пальці, задля того, щоб бути у професії, це дуже важливо.
До речі про борг перед армією, не стикались із критикою, що не в ЗСУ чи в ТРО?
Ні, критики не було,я одразу казав, якщо буде потрібно, я готовий, хоч зараз. Коли стане питання оборони, зрозуміло, що треба йти. Але я вважаю, що я можу більше зробити за камерою, чи за компьютером, ніж займатися не своєю справою,з нульовим досвідом. І є ще один момент, можливо неправильно, що я його кажу, але він є. Ми маємо відбудовувати нашу країну, тому що Росія завжди знищувала культурний осередок України, вони прекрасно знали про цей ризик. Я вважаю, що культурних діячів треба оберігати, бо що з нами буде далі? Кожен має бути на своєму місці, от наприклад “KALUSH”, скільки уваги привернув, а на фронті не факт, щоб від нього була величезна користь, тому кожен на своєму місці.
На вашу думку, скільки часу знадобиться Україні щоб відновити кінематограф ?
7- 8 років, це я так, ще по-доброму рахую. У нас великі проблеми.
Як зміниться кіно і його сприйняття , після усіх пережитих подій ?
Думаю, фільмейкери розділяться на дві категорії, одні будуть знімати дуже драматичні фільми, хоррафіковані, в яких багато жаху і страждань, ми це вміємо робити, а інші почнуть знімати комедії. Щодо драматичності, буде багато авторських фільмів,як тільки почнуть фінансувати кіно. В стилі фільму “Погані дороги”, наші кінематографісти - це в основному люди авторського кіно з розрахунком на нагороди і кінофестивалі,тощо
А який жанр буде влучніше?
Комедії звісно, тому що завжди після криз і дипрессій люди хочуть відійти, тому комедіїї - це ліки, вони завжди піднімають дух. Як правило, це можуть бути післявоєнні комедії, ситуації пов’язані з війною, але вони будуть смішні, і це будуть вже розважальні фільми. Можуть бути франшизи як наприклад, “Містер Піткін на війні” після другої світової. Єдине чого варто побоюватись, що не всі зможуть витримати правильно грань і будуть судження типу, “Як ви могли?” Треба розуміти з чим можна жартувати.
І фінальне запитання, ви згадали про сценарії над якими працюєте, що це за проекти?
Працюю над сценарієм “Капітан Україна”, планується 10 епізодів, назвемо це перший сезон. Якщо все буде добре, то у вересні планую зняти пілотну серію. Це буде досить нестандартний, цікавий серіал у форматі “fault footage”. Дуже реалістичний формат, наче ти дивишся псевдо-документальне кіно,де не буде почуття постановки, це досить реалістична історія. Така стилістика проглядається у британському серіалі “Точка Кипіння”, але хочеться щось своє.
