Інтерв’ю підготувала Анна Чмутова
Олександра – харківська студентка родом з Мелітополя. У березні цього року дівчина з подругою вимушена була виїхати в Італію задля пошуку безпечного місця. Героїня інтерв’ю поділилася власними враженнями від італійців, їхнього побуту та культури. Також Олександра розповіла власні думками стосовного того, що італійці та українці можуть знайти корисного один в одному.
Наскільки легким чи важким було рішення їхати в Італію тимчасово?
Це було дуже складно. Найскладніше – не вирішити поїхати з Харкова, а зрозуміти, чи варто їхати взагалі. Бо транспорт не ходить, на вокзалі небезпечно. Я була з подругою, а це ускладнює ситуацію, коли варто приймати рішення за когось іншого. Коли приїхали у Львів, здалося, що вже безпечно. Але батьки змушували нас їхати за кордон. У мене тоді була істерика, я не хотіла їхати з країни. Так, завжди мріяла про мандри, але це не та ситуація, коли хочеться. Через місяць життя в Італії почалась у мене депресія. Дуже хочу додому.
Опиши, будь ласка, країну декількома словами.
Повільна. Тут всі говорять про їжу: перед їжею, після їжі, під час їжі. І тут красива архітектура.
Як італійці ставляться до українців? Який вайб ти відчуваєш при спілкуванні з місцевими?
Особисто на моєму досвіді, гарно ставляться до українців. Одразу у нас запитують, з якого міста ми, чи потрібна якась допомога, що насправді відбувається, що правда, а що – ні. Іноземці не розуміють, чому вірити. Мені родичі пояснили, як влаштовані італійці в деяких державних структурах. Якщо вони бачать людину, яка нижче статусом, потребує допомоги, вони її без проблем нададуть, намагаються допомогти. Але можуть відмовити тим, хто приїхав з Айфонами, розмахує «Ролексами» та каже, що йому б прилисток надати. Але італійці більшою мірою доброзичливі. Хоча іноді мені здається, що це звична маска та ввічливість, а не щирість. А може для мене вони не рідні, тому у мене упереджене ставлення виходить.
Як би ти оцінила рівень життя в Італії? І наскільки він відрізняється від українського?
Загалом рівень життя досить високий. В Італії дуже красиво, думаю на це витрачаються великі кошти. Заробітна плата вище за українську. Хоча великі податки та додаткові витрати, як на мене, суттєво впливають на прибуток. Я б сказала, що рівень нижче, ніж я очікувала. В Україні більше речей працюють практичніше. Тут відсутній нормальний сервіс. Наприклад, тут салони краси дуже коштовні, а послуги надаються неякісні. Тут яскраво виражена бюрократія – щоб зробити один документ, треба принести сотню непотрібних. Тут немає цілодобових магазинів: о дев’ятій вечора тут вже неможна купити продукти, у неділю взагалі все зачинено або до тринадцятої години. В аптеках без рецепту неможна купити елементарних ліків. Це незручно.
У березні-квітні, коли українці масово виїжджали за кордон, поширювалися мережею певний тренд про згадування низького рівня діджиталізації, повільного доставляння тощо. Що ти можеш з цього приводу сказати про Італію?
По-перше, тут немає нічого англійською мовою – місцеві її не знають. Мені це незручно як переселенці, хоча я думала, що всі країни Євросоюзу мають використовувати англійську. Хоча зараз деякі структури, поліція, наприклад, почали вводити українську мову у себе на сайті. Я зараз знаходжусь в невеликому місті. І тут немає звичних магазинів, де б продавали одяг, косметику, як у нас. Навіть на Makeup зовсім інші іноземні продукти, ціни. Ми навіть доставляння чекали від них тиждень, коли в Україні товари за один день приходять. І кур’єр тут може просто кинути відправлення біля дому або ж не дочекатися, коли йому відкриють двері та поїхати.
Що ти можеш сказати про рівень безпеки в Італії? Чи можеш ти комфортно себе почувати увечері або в людяному місті?
Тут у мене не буде хейта до Італії. Коли я в місті катаюсь на велосипеді увечері, у мене є певна обережність, адже я з Мелітополя. Є дивні місця. В одному місцевому тунелі тут є написи з іменами всіх жертв маніяків. Я була в шоку. Але тут дуже спокійно, поліцію видно всюди, правоохоронці є завжди поруч. Немає такого, що за весь день не побачиш поліційних. І в селі, і в місті все спокійно, люди не буйні.
Як ти можеш оцінити культурну спадщину італійців? Музику, архітектуру, картини тощо.
В Італії всі люблять Італію – тут національну ідею можна виділити як «Італія зе бест». Тут на кожному продукті є напис Made in Italy, на будівлях є якісь позначки, згадування країни. У людей велика відданість країні. Можливо, саме через це тут не поширена англійська мова. Треба вчити італійську, адже вона класна. Італійське мистецтво відоме у світі. Тут дуже красиво, і все це близько мені. Я б хотіла почитати книжки місцевих митців, але ж знову – вони всі італійською. Але хочу сказати, що в плані естетики, культурного спадку люди дуже віддані. Тут, наприклад, не зносять старі будівлі, а реставрують. Тут все, що є, – то пам’ятки. Вулиця Данте Аліг’єрі є всюди. Все засновано на італійській культурі. На жаль, у нас такого не вистачає.
Як італійці ставляться до екологічних тенденцій як-то сортування сміття чи електромобілі?
Точно не знаю. За сміття платять, строго його сортують. Ми виставляємо за календарем сміття, ділимо його на харчовину, скло, пластик, бляшані вироби тощо. У місті теж багато таких місць. Є якісь спеціальні карточки, за якими сортують там сміття. Електрокари теж в Італії популярні зараз, багато хто на них переходить. Але, може, це пов’язано зі збільшенням цін на паливо, що з’явилося після початку війни в Україні. Загалом люди тут бережно ставляться до природи, доглядають за нею.
Чи зверталась ти в Італії до медичних закладів? Яке у тебе враження?
Так, я пішла до лікарів, у яких не встигла долікуватися в Україні. Цікаво, що ми не вакциновані, а тут вже люди четверту вакцину збираються робити. Італійці ж схиблені на вакцині, на здоров’ї. Деякі сприймають це як свято – роблять вакцини на день народження. У лікарні для українців все безоплатно. Я потрапила до гарних фахівців, які до мене гарно ставилися. І деякі розмовляли навіть зі мною англійською. Але тут у лікарів є конкретний протокол. Мене укусила комаха, з’явився пухир, прийшлось звернутися до лікарів. Лікар призначив кортизол, сильний препарат, хоча у мене проблеми з гормонами. Після, коли я про це сказала, дав призначення на антибіотик, антигістамінне та мазь. Дозування у них немає, тож якщо вип’єш більше, то вони не будуть нести відповідальність за тебе, у них просто протокол.
Що, на твою думку, схожого між українцями та італійцями?
Доброзичливість. І природа в Італії, ставлення до неї, схожі.
Чи проводять в Італії мітинги на підтримку України?
Проводять, це точно. Але в моєму маленькому місті нічого такого немає. Постійно бачу прапори наші, діти малюють щось на підтримку миру. Є якісь меми наклеєні з самоваром та пістолетом. В церквах багато молитов за Україну та мир.
З яким би українським містом ти б порівняла Італію?
Мені здається, що схоже на західну частину України місцевістю, таємничою архітектурою. У мене родичі з Рівно, вони говорять, що Італія на нього схожа.
Чи є такі речі, звички італійців чи щось інше у твоєму новому побуті, які б ти захотіла втілити в Україні?
Мені подобається їхня традиція завжди за столом сидіти родиною Але в Італії можуть дуже довго сидіти: за сніданком сіли, говорять, а тут вже обід і все заново. Вранці тут можна побачити багато чоловіків, дідусів у кафе, які п’ють каву та читають новини. Ще багато собак – можна підійти та будь-якого погладити. І в Італії можуть будь-де з тобою почати бесіду: в барі, на вулиці – ця відкритість виглядає крутою. Може, нам цього не вистачає.
І останнє, щоб ти порадила змінити італійцям на кшталт українського? Наприклад, вести в меню вареники чи завести Монобанк.
В Україні круто працює доставлення. Тут взагалі всі процеси повільніше проходять. Я б радила італійцям електронні бази, системи зробити. І хочу, щоб було більше місць, де можна розрахуватися карткою, – термінали тут не всюди є.
У нас в принципі все по-інакшому влаштовано. Можливо, люди тут звикли і не бажають чогось іншого Але в Україні більш практично все, це точно. Я дуже люблю Україну і хочу скоріше повернутися додому.
