матеріал підготувала Кліменко Соф'я
Альона Макух - засновниця бренду прикрас Alona Makukh Jewelry. Хоча він створений лише в 2016 році, мистецтво оточувало жінку завжди. Альона працювала арт директоркою та паралельно писала картини. Тоді вона колекціонувала мінерали і згодом наважилася змінити професію – стати ювеліром. Аматорське захоплення дарами природи перетворилося на унікальний стиль. Асиметричні, часто досить масивні прикраси стали впізнаваними серед модниць.
Як змінилася ювелірна справа в Україні, починаючи з 2016 року?
Ювелірна справа з 2016 року змінилася суттєво. Тоді дизайнерських брендів ручної роботи існувало небагато, а шляхи до вступу на ювелірну арену були дуже складними. Я десь півроку шукала в кого вчитись. Тобто, це не було розповсюдженим явищем. На відміну від того, що відбувається зараз: handmade брендів багато, усе можна знайти ручної роботи українського виробництва, не винятком є і прикраси. На мою думку, буде чудово, коли ця величезна кількість перейде в якість, а таке неодмінно станеться. Тому я дуже радію процвітанню, є багато імен, що рухають справу вперед.
Які мінерали є найпопулярнішими? На вашу думку, чому клієнти роблять саме такий вибір?
У мене мінерали з усього світу. Вони різних кольорів, текстур, розміру, природи. Найпопулярніших немає, тому що мінерали різні, як і жінки. Кожна собі знаходить щось до вподоби, обираючи зазвичай інтуїтивно. За всі роки я переконалася: якщо багато не думати, а обрати той, який вас покличе, не шукаючи причину, то камінь дасть саме те, що жінці потрібно в цей часу. Тому, від білих до зелено-блакитних, кожна неповторна жінка обирає свій унікальний камінь, який є тільки в одному екземплярі.
У ваших прикрасах можна побачити великі мінерали. Які особливості роботи з ними?
Часом, коли я знаходжу щось гарне і велике - просто його не розколюю, а роблю каблучки для тих жінок, що люблять контрасти. Мені здається, це дуже гарно: на тендітних жіночих руках возвеличується щось масивне, може грубувате - для противаження ніжності. Насправді, мене знаходять багато поціновувачів саме такого стилю: коли каблучка - корона всього луку і зазвичай такі речі приваблюють всю увагу до її власниці.
У своєму Instagram ви розповідали про студію в Києві. Чим ви надихались під час її оформлення? Ви хотіли, щоб вона стала відображенням прикрас?
Свою студію в Києві я відкрила 2 роки тому. Спочатку не уявляла, якою вона має стати. Тоді у моді був мінімалізм, а я знайшла приміщення на Лютеранській в старому будинку історичного значення. Відвідавши Париж, я зрозуміла, що студія має бути еклектичною. У столиці Франції люблять поєднувати непоєднуване. Там немає ніяких правил, але є вишуканість, розкіш. Саме це я хотіла втілити в приміщенні, 2 роки прикрашаючи його різними предметами. Наприклад, коли їздила на Шрі Ланку, я привезла до студії екзотичний стиль. Вона наповнювалася тим, що має історію та моє особливе відношення. Тобто, якщо потрібен був столик під квіти, то я не купляла одразу, а шукала моменту, поки з‘явиться той,що мені треба. До речі, зараз у мене іспанські ковані бронзові столики. Кожен куточок - речі, які вважаю гарними і приємними. Саме так створюється певний стиль, що не суперечить вигляду моїх прикрас. Вийшло органічно, я дуже люблю студію - це місце сили. Перед повномасштабною війною я докупила останні 2 пальми і подумала: «О,нарешті пройшло 2 роки і зараз усе ідеально!» Мої пальми, на жаль, загинули. Але студія залишилася і зараз я повернулась туди для роботи, а вона така, як була тоді. Це мій оазис - рідне місце, куди можна приїхати, робити свою справу, надихатись і запрошувати гостей.
Як змінилася ваша робота під час повномасштабної війни? Чи доводилося все ставити на паузу і що відчували в цей момент?
Я виїхала з Києва через 2 дні після початку повномасштабного вторгнення та поїхала на Захід України, а потім - до Індонезії на Балі. Перед війною я зробила колекцію з місячними каменями. У січні на Шрі Ланці купила їх прям на шахті і зробила лімітовану колекцію, дуже для мене знакову. Презентація мала відбутися 27 лютого. Перший місяць усі були в шоковому стані, але потім усе почало відновлюватися: з 13 каблучок у колекції залишилося 5 (їх ще можна придбати). На мою думку, зараз важливо працювати, сплачувати податки, давати робочі місця. Зі своєї сторони, ми обов‘язково відраховуємо з продажів кошти на оборону. Зараз працюємо не кожного дня, робимо прикраси на замовлення. Я приїхала до Києва особисто. Буду працювати з золотом, у мене є багато замовлень. Також мій бренд запросили на одну з найпрестижніших виставок у Парижі восени. Я вирішила зробити для цього колекцію, яка буде представляти українські бренди. На 3 тижні я тут - у своїй рідній студії, буду працювати цілодобово, бо я скучила за ручною роботою і мене надихає ідея створити новий проєкт.
У своєму Instagram ви також написали, що прикраси зміняться: стануть дорослішими, вдумливішими. Як саме це відобразиться на стилі? Ви плануєте впровадження нових матеріалів? Чи збережеться фемінність прикрас?
Звичайно, фемінність прикрас збережеться, тому що все це роблю для жінок і знаю, що потрібно кожній з них. Висловлюючи їхні настрої, роблю щось особливе. Я завжди була за вдумливий вибір: не купляти кожного сезону нову прикрасу, а придбати одну, але подумавши. Купити і носити її роками, передавати своїм дітям по спадку. Це моя філософія: вдумливо обирати все, що тебе оточує. Зараз я думаю перейти на прикраси у золоті. Їх буду робити набагато менше, ніж у сріблі: над однією каблучкою працюємо місяць з клієнтом, тому це дуже повільні та вдумливі речі. В еру всього швидкого, занадто динамічного, я поза цими процесами, а за автентичність, вдумливість, проникливість. Мене приваблюють важливі предмети, в які людина вкладає багато сенсу і потім носить довго. Тобто, це речі, які будуть з нею все життя. Вони коронують певний етап, бо зазвичай жінки купують таке на знакові події, це своєрідний маніфест . Я переконалася, що ці принципи все більш актуальні та потрібні світові. Відчуваю, що після масового споживання прийде ера повільного: більш вартісні, вдумливі предмети з особливим відношенням. Мені здається, що це про ставлення до себе, до оточуючих, до життя. Я поважаю такий підхід і веду за собою однодумців.
Яку пораду ви могли б дати молодим ювелірам, які розпочинають свою діяльність у такий скрутний час?
Мені здається, займатись чимось потрібно тільки тоді, коли ти не можеш без цієї справи. Це такий стан, де перепони - не проблема, а просто задачі. Бо ти знаєш, чого ти хочеш і тому будь яку задачу можна вирішити просто й легко. Я бажаю всім натхнення, вірю у величезний ресурс творчості українських митців. Якщо вони зможуть проявити себе в ювелірній справі, то це буде фантастично. Молодому майстру я б порадила насолоджуватися процесом: труднощами,перемогами, новими і старими ідеями.
Чому вас навчила робота у цій сфері?
Робота мене навчила колосальній кількості речей. Передусім, якщо ти дійсно чогось дуже-дуже хочеш, то неодмінно це зможеш зробити. Тобто, якщо у вас є мрія, то абсолютно все є можливим. Я ніколи не замислювалася про те, що хочу мати студію в центрі Києва чи брати участь у виставці в Парижі. Я думала тільки про каблучки, які хочу створити. А якщо знайдеться людина з бажанням її придбати - це буде надзвичайне щастя. Тільки ця ідея керувала моїми вчинками і стараннями. Усе склалося настільки прекрасно, що я маю те, про що навіть не мріяла саме завдяки цій роботі. Усім, хто шукає себе, я бажаю віднайти «свою» справу, мотив якої має бути щире бажання робити, без усіляких другорядних цілей.
