матеріал підготувала Надольна Ангеліна
Батьківська підтримка – це те, що потрібно кожній людині! Це те, що дає сили і віру в себе! Те без чого нам важко жити та починати щось нове! Як підтримувати своїх дітей, вірити в них та любити, розповіла мама блогера Олександра Волошина – Олена Порхун!
Давайте познайомимось трішки з Вами, ким Ви працюєте, яке Ваше хобі, чим Ви любите займатися у вільний час?
Люблю готувати, прибирати дім, книги читати, особливо під час відпустки, коли нікуди не поспішаєш, і є можливість отримувати насолоду від процесу.
Займаюсь фітнесом, люблю бігати, особливо, коли надворі легенький дощик. Раз на тиждень відвідую сауну, і це не лише задоволення для тіла, а й час, який проводжу з особливими для мене людьми і своєю мамою. Це особливе коло спілкування.
Працюю заступником директора з навчально-виховної роботи в ліцеї «Територія 12» у місті Бердичеві, відповідаю за виховну складову. Організовуємо заходи, концерти, забезпечуємо роботу «Школи лідера», що дає можливість нашим вихованцям відчувати себе справжніми господарями свого закладу, бути активними учасниками освітнього процесу і готуватись до активного творення свого майбутнього та участі у розбудові своєї країни. Це я зараз про найулюбленішу ділянку своєї роботи, але й звісно вистачає і паперової роботи, тому що нормативно-правова база школи повинна бути виконана на належному рівні.
Супер! Але є ще у Вас одна суперсила - Ви мама! Мама прекрасних синів, і один з них відомий блогер!
Якщо загуглити «Олександр Волошин» - то перше, що гугл знаходить - це бізнесмен, відомий скандальний блогер, наречений Анни Трінчер, але ж так було не завжди. З чого розпочиналася його кар'єра, яким він був в дитинстві?
У дитинстві він був дуже відкритим, балакучим, постійно щось запитував, розповідав. Залюбки брав участь у заходах, на яких був зіркою, тому що любив вчити величезні вірші і дуже виразно їх розповідав. Пам’ятаю як у дитячому садочку, на святі, присвяченому 8 березня, він разом зі своїми друзями акапельно виконували дуже серйозну чоловічу пісню. Вони так старалися, а ми ледь стримували сміх, бо це було дуже кумедно. Такі маленькі, в строгих чоловічих костюмах… Це був ще той квартет. Але це змінилося коли ми переїхали в Бердичів, Сашка був у 3 класі. Можливо, так вплинула зміна колективу, змінилася школа, друзі, можливо, це сталося через розлучення з його батьком. Я не знаю чому, але у підлітковому віці він був дуже сором'язливим, потім уже, у старших класах, стало трішки простіше, змінився клас, але все одно він не охоче брав участь у шкільних заходах, я запрошувала до участі всіх його друзів, аби він тільки вийшов на сцену! І, чесно, навіть і подумати не могла, що колись мій син обере таку публічну професію!
Коли Олександр розпочинав свою справу, які були ваші відчуття? Ви знали про це, чи він прийшов і просто, так сказати, поставив перед фактом «Мама, тато, в мене є магазин» ?
Починалося все ще задовго до того, як розпочався «справжній бізнес», це була «суперідея»: купляти речі в секонд-хенді, приводити в належний стан - і продавати, маючи з цього гроші! Татові це одразу не сподобалося, я ж до цього ставилася нейтрально. Він купував, мив, сушив, мені це взуття заважало, бо воно чиєсь, в нього чужа енергетика, але, поважаючи його прагнення до самостійності, бажання знаходити можливості для самореалізації, ми звісно мирились і не заважали.
Потім уже, під час навчання в університеті, коли він почав розвивати свою справу, і ми бачили що потроху йому все вдається - запропонували фінансову допомогу для розвитку бізнесу, але він відмовився, все хотів зробити сам. Саме задля цього Саша поїхав працювати у Німеччину, і залишив «бізнес» нам, привіз коробки з бутсами, і ми з Артьомом (молодший брат Олександра) теж стали «бізнесменами». Навчилися складати коробочки, пакувати, відправляти, впорядковувати документи в таблиці, різне бувало, але ми впоралися!
Коли він приїхав з Німеччини, де працював на заводі, вклав всі зароблені гроші в закупівлю товару з Китаю, все почало рости, стрімко розвиватися, змінювалися офіси - і все це виросло в справжній магазин. Я по ньому ходила і згадувала ті три полиці в «хрущовці» з яких все падало, але саме з цього все почалося - і дуже пишалася сином. Він дійсно багато працював, вивчав досвід інших людей, багато читав і вчився, саме тому у нього все так круто вдається!
Чому Олександр продав магазин? Хіба не було шкода, там же все зроблено його руками?
Було шкода всім, всій родині, але не Саші. Я його і зараз іноді питаю: "Ти не шкодуєш, що магазин продав?" Він відповідає ні.
Просто Саша його переріс, уже не міг, та й не хотів приділяти йому таку кількість своєї уваги, щоб магазин завжди був першим. У нього з’явились нові плани, нові ідеї, нові проєкти, тому і продав, проте якщо так склалося, то так потрібно було, і так правильно. Йому завжди цікаво створювати щось нове. Він ніколи не стоїть на місті, береться за нову справу, робить її класно, круто, і – далі.
Блогінг? Як він до цього прийшов?
Напевне почалося все з того, що він почав знімати рекламні відео для свого магазину - і так все закрутилося, розпочалося і от уже виросло зараз у такий великий блог.
Як Ви реагували на перші сторіси, першу Вашу появу у його блозі?
Взагалі професія «блогер» нова, тому я її не сприймала саме як «професію», та й за блогом почала слідкувати не одразу, а коли у сина вже було багато-багато підписників.
Як реагували взагалі всі члени вашої родини?
Зараз ми вже звикли, але спочатку було не просто, подекуди навіть складно і важко, але потім ми зрозуміли, що це частина його роботи, отже, і ми повинні відповідати і підтримувати.
Чи є популярність у Вас, адже місто маленьке всі одне одного знають, чи не впізнають Вас на вулиці, не просять автографи? Як ви ставитесь до цієї популярності?
Перший раз я зрозуміла, що популярна, коли до мене прийшли мої випускники і один з них сказав: «Олена Миколаївна, а Ви взагалі знаєте, що Ви популярна, відео з Вами набирають дуже багато переглядів!?». Тому розумію, так, популярність є, фотографуватися декілька разів просили, але автографи ні, не брали, просять, щоб я привезла автограф від Саши або Ані!
Де популярність - там хейт і негатив, як ставитесь до осуду з боку інших людей?
Бувало різне, і ситуація з дівчинкою та телефоном, і інше, але я зрозуміла, що або я слухаю думки людей, або маю гарні відносини зі своєю дитиною! І я, очевидно, обрала друге.
Чи не замислювалися Ви над кар'єрою блогера? Адже зараз дуже багато батьків під впливом своїх дітей також стають блогерами? Тим паче підписників в інстаграм Вам вистачає, і думаю вони б з радістю стежили за вашим життям!
Ні, не хочу, мені вистачає появи в блозі сина. Хоча Саша мені не раз закидав цю ідею. але ні, мені, тай і всій родині поки вистачає одного блогера. Можливо колись? Але точно не зараз.
Артьом? Ваш молодший син, він вже також заробляє гроші у свої 14, за схемою та уроками Олександра. Як думаєте буде він також бізнесменом чи можливо у нього є інша мрія, ким він хоче бути?
Так, Артьом заробляє гроші, і це не може мене не тішити. До речі, це Сашка на нього так впливав, ще з малечку. Він постійно його заохочував, мотивував, навчав. Можливо, він буде бізнесменом, або ж обере інший шлях, але я впевнена, що він досягне успіху у будь-якому разі. Переконана в цьому, тому що мої діти правильно ставляться до родини, до друзів, до людей і всього того, що їх оточує, до життя загалом.
У своєму останньому продукті - це урок для початківців у товарному бізнесі, Олександр сказав, що Ви будете проходити його курс, і хочете піти зі своєї робити?
Якщо моя основна робота буде і надалі пов’язана з дистанційним навчанням, то це можливо, адже живе спілкування з дітьми – те, що дає мені життєву енергію. Якщо дистанційне навчання залишиться у нашому житті, то ймовірно, доведеться щось змінювати, тому і шукаю інші способи самореалізації. Тай ті виклики, які перед усіма нами постали через війну, доводять необхідність мати різні інструменти для забезпечення свого життя. Син пообіцяв, що його новий продукт буде мені дуже корисним, що він з командою розробляє унікальний, класний проєкт. «Мам, це цілий університет!» – він так про нього говорить, а я звикла вірити своїй дитині, він ніколи нічого не говорить так просто. Якщо сказав – це дійсно так.
Олександр подарував Вам червоний автомобіль, як і обіцяв в дитинстві, які були Ваші перші відчуття?
Перше відчуття – це шок! Як? Як таке може бути? І гордість, що він цей весь час про мене думав, пам’ятав про свою обіцянку - і виконав її. І розумію те, що він міг щось купити собі, себе потішити, але він потішив мене, тому, я звичайно, ним дуже пишаюсь!
Щоб Ви порадили батькам, діти яких починають свою справу? Щоб сказали можливо самій собі тоді, коли Олександр починав свою кар'єру?
Вірити і любити своїх дітей! Інколи ми очікуємо дуже багато від дітей, часто хочемо реалізувати через них свої не здійснені бажання, але діти повинні бути людяними та самостійними – це найважливіше чого ми можемо їх навчити!
