матеріал підготувала Овчаренко Ірина
Кожен з нас стикався з такими моментами, коли необхідно вийти на сцену до аудиторії, зробити презентацію проєкту (навіть під час війни – не всі українці в змозі якісно презентувати свій проєкт іноземним компаніям) або просто записати відео на якусь тему, так, це також й про історії в Instagram. Але як показує практика це все повторюється близько 1000 разів, а відео перезаписується ще більшу кількість. А в результаті можемо сказати, що кожен з нас ніколи не намагався знайти істинну причину: Чому так складно? Чому іншим легше? Чому так важко дихати? Насправді відповідь криється в нашому голосі.
Саме тому хочемо познайомити вас з Ганною Гавриш.
Ганна Гавриш - засновниця та провідна тренерка навчальної платформи «Communicate.in.ua», коуч з української мови зіркових телеведучих провідного каналу України, тренер з публічних виступів.
Ганна, почнемо зі старту вашої кар’єри. У своєму блозі ви розповідали про вашу долю, яка пов’язала вас з виступами ще з дитинства. Чи було вам страшно? Як ви себе почували тоді, в ранньому віці при виступах?
В дитинстві я не любила виступати, мені було дуже складно. Взагалі думала, що це не моє. Але викладачі завжди давали різноманітні завдання, які були пов’язані з виступами: провести шкільний концерт, виступити з власним віршом на вечорі поезій і тп. Можу сказати, що робила я це все через внутрішній супротив та колінця, які тремтіли. Але кількістю повторень, напрацювала звичку. Пам’ятаю, що вже у випускному класі, мені не було страшно, я навпаки почала отримувати шалене задоволення від процесу.
Чи були виступи під час яких вам здавалося: все, нічого не вийшло, це найбільша поразка?
В старших класах, я супроводжувала свою подругу, яка йшла вступати до Театральної студії. Вона дуже хвилювалася та вмовила мене піти з нею. І ось на прослуховуванні – їй відмовили, через деякі особливості мовлення, а мені запропонували спробувати себе. В результаті - мене взяли, я почала навчатися в цій студії, це навчання мене дуже розкрило як творчу особистість. Я вирішила вступати до Київського національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенко-Карого на телеведучу та актрису кіно. Там також був дуже серйозний відбір, де потрібно було зачитувати свій репертуар. В процесі іспиту мені здавалося, що я його повністю провалила. Переді мною увімкнули камеру, навпроти сиділо висококваліфіковане журі з 4 осіб. І потрібно було просто імпровізувати, практично без підготовки. Мені поставили запитання про улюблені книжки. В той момент, я просто блукала в цій темі, бо не могла визначитися про які саме книжки розповідати. Здавалося, що земля просто зараз йде з під моїх ніг, я втрачаю внутрішню опору, а думка в голові розвіюється. Тож справді такі моменти бували раніше. Найчастіше люди губляться, а їх думки розлітаються, коли проходить процес оцінювання. Але необхідно навчатися контролювати себе, емоції та думки, навіть під час стресових ситуацій. Тепер, коли я викладаю риторику, я дуже чітко розумію, що за цим небажанням і страхом публічного виступу – найчастіше лежить страх бути оціненим.
Ось опираючись на сьогоднішній досвід, яких порад/знань вам не вистачало в дитинстві? Що б ви хотіли сказати самій собі?
Якщо починати відлік моєї ораторської кар’єри з театральної студії, то відповідно, я говорю публічно вже 22 роки, не враховуючи шкільний досвід. А вже на першому курсі я здобула першу педагогічну роботу – почала вести театральну студію для дітей, ставити вистави, ставити їм дикцію, промови. Тож педагогом акторської майстерності, ораторського мистецтва я стала в 16. Вже 20 років викладаю. Обертаючись назад, дивлячись на весь мій шлях, я можу порадити людям, які тільки починають – більше довіряти собі, бути включеними в моменти настільки наскільки це можливо, вкластися на максимум в процес підготовки та самого виступу.
Чи справді голос має силу?
Голос має силу, голос має значення, голос має вплив. Я завжди кажу, що ораторське мистецтво - це формула: 1. Хто говорить? 2. Що говорить? 3. Як говорить? Хто – це про саму людину, про те як вона сяє, її енергію, експертність, фах та харизму. Що – це про зміст, вміння красиво сформулювати свою думку, сказати її. Як – це 50% голосу, тобто як це звучить і 50% про картинку – вигляд, поведінку, тобто як це виглядає. Голос – це по суті 4 частина формули якісного виступу. Тому коли ми працюємо над ефективними публічними виступами, обов’язково ставимо професійно голос. Оратор повинен вміти добре дихати, впевнено видавати звуки, контролювати темп мовлення, мати чітку дикцію та впевнену інтонацію. Красиве якісне мовлення – це про повагу оратора до аудиторії. Люди не мають розбирати якусь кашу. Вони хочуть отримати зрозуміло та якісну подану інформацію.
Потрібно з дитинства працювати зі своїм голосом? Чи все приходить з часом?
Вважаю, що над своїм голосом потрібно працювати не з якогось конкретного віку, а з усвідомлення та розуміння потреби, з відчуттям необхідності – тоді все буде вдаватися. Бо сухе виконання вправ – не дадуть необхідний результат. Важливо розуміти значення вправ, їхні результати та вплив на мову. Інша справа, що діти вчаться ще й у батьків. Тож якщо батьки говорять впевнено, чітко, структуровано, красиво - то й діти почнуть переймати цю звичку. Моя донька весь час отримує компліменти від вчительки класу про красиву й чітку мову. Тож, знаю не з чуток - ці звичка передається. А якщо батьки говорять стиснув зуби, закриваючи рота, не договорюючи думки та речення – діти відповідно також. На мою думку: вчити дітей спеціально працювати з голосом – не потрібно, їм можна показати своїм прикладом, як це робити. Виконувати голосові вправи разом - ще та сімейна розвага.
А важливо на якій мові говорити? Голос же й так має силу.
Думаю раз і назавжди необхідно зрозуміти для себе, що українська та російська – це 2 різні мови. Орфоепія – цьому величезне підтвердження. Бо формулювання звуків в українській мові та сама вимова цих звуків в позиції артукаляції відмінні від російської мови. Мовне питання дуже гостре, особливо в цей час. Особисто для мене воно було вирішене ще тоді, коли мені було 16 років. Бо зі вступом до університету, я повністю перейшла на українську мову та в своєму паспорті змінила ім’я з Анни на Ганну та почала себе так називати. Мовне питання вже давно регулюється на державному рівні, зараз воно лише активізується. Я не прихильниця таких коментарів, як «притіснение» російської мови в Україні, тому що на мою думку це досить пропагандистська тема з боку радянської влади і російської імперіі до, які, по суті, стратегічно та послідовно вбивали українську мову. Існує термін «лінгвоцид» - це про вбивство, пригнічення мови. Доведено що понад 700 українських слів було виведено з ужитку в часи радянської влади, оскільки з 2 слів: «крамниця» і «магазин» – обиралося та лишалося в словнику друге, те, яке зрозуміє російське населення. Це болісна частина нашої історії. З поваги до мови важливо знати про це.
На вашу думку чи правильно те, що мовне питання особливо зараз стало причиною сварок? Дуже багато зараз людей почали говорити, що почати розмовляти на українській складно (на вашу думку) чи це так? (Чи це просто в якось моменті страх та невпевненість?)
Зараз, коли на території України відбувається повномасштабна війна, мовне питання – це не пуста риторика. Це про ідентичність, про самосвідомість, про знання історії та повагу до культури. І кожен має самостійно прийняти рішення щодо переходу на українську мову. Я знаю, що багато хто вже перейшов. З початку війни до нас в організацію, на платформу «Communicate.in.ua», почали писати наші учні з різних міст України (Київ, Харків, Миколаїв, Запоріжжя) з проханнями створити курс підтримки з переходу на українську. Це люди, котрі прийняли рішення принципово відсторонитися від мови агресора, тому ми створили курс «Заговори мовою». Він сформульований на базі любові до української мови й допомагає віднайти в собі ту справжню національну ідентичність, яка була загублена. Ми українізуємо «лагідно», в нас немає якоїсь там люті, ненависті або русофобії. За час війни ми тричі організовували цей онлайн-курс і кожного разу його відвідувало понад 150 людей. Я розумію, що попит є і люди хочуть зробити цей важливий усвідомлений крок. Саме з такою аудиторією я працюю, в мене ніколи не виникало думки, що когось потрібно переводити на мову примусово. Наш продукт покликаний допомогти тим, хто вже перебуває в процесі переходу та шукає інформацію або підтримку. То ж ті хто хочуть перейти на українську мову – можуть приєднатися до нашого вересневого курсу «Заговори мовою».
Як зрозуміти, що голос не прокачаний? Що саме з ним необхідно попрацювати?
На проблеми з голосом вказує в першу чергу – втома. Це ознака того, що потрібно ставити дихання, мовлення, що людина не використовує свою мову професійно. Друге – при хвилюванні не змикаються зв’язки, відкашлювання, хрип, сип у горлі, першіння, це також ознаки певних проблем з не поставленим, непрофесійним голосом. Неможливо бути переконливим оратором і не володіти професійною мовою. Тому моя вам рекомендація: Якщо ви плануєте виступати публічно – потрібно від початку набути знань, навичок та звичок говорити на на поставленному диханні, чіткій дикції, крупній круглій артикуляції, вільному голосоведенні. Все це потребує роботи з тренером, оскільки самостійно почути це досить складно. Але це як велосипед - раз навчитеся, і будете правильно говорити все життя!
Чи нормально робити короткі паузи під час інтерв’ю, розмов, презентацій? Чи це як раз свідчить про те, що з голосом потрібно ще працювати?
Якщо ви в прямому ефірі, в процесі комунікації – паузи можуть бути лише логічними. Коли ви робите паузи аби вказати на важливу інформацію або що над наступним реченням необхідно посидіти та обдумати його головну думку. А робити технічні паузи просто для того, щоб відпочити чи налагодити роботу голосу – для мене це буде ознакою недостатньої натренованості. Можна зробити технічну паузи при необхідності - наприклад, попити води, але це неможливо робити після кожного вашого речення, тому зі своїм голосом необхідно працювати ДО. На нашій платформі є дводенний онлайн-тренінг із професійного мовлення «Вголос», де ми разом з учасниками працюємо 5 годин у суботу та 5 годин у неділю, і весь цей час ми тренуємося та розмовляємо. Як раз розбираємо ті блоки про які я говорила: дихання, інтонація, артикуляція, сила, дикція та резонатори. Це дуже добра база.
Які могли би ви дати поради для тренування голосу або легкі вправи для артикуляційної розминки?
Описати в текстовому форматі ці вправи буде неправильно, бо кожному з нас необхідно розуміти саме техніку виконання. Кожна вправа має свої особливості. При виконанні будь-якої вправи для голосу, артикуляції – необхідно підглядати за тренером, побачити як він їх робить, почути звучання його голосу аби зрозуміти до чого прагнути і тоді вже так перевіряючи себе – виконувати ці вправи. Але маю приємну новину для ваших читачів, що велику кількість таких вправ, можна побачити на моїй сторінці в Instagram, вони всі є в IGTV, у вільному доступі. Тож запрошую перейти до відео, щоб оглянути та потренуватися зі мною.
А зараз хочу подякувати вам за це інтерв’ю та авжеж аудиторії, що читаєте. На мою думку все про, що ми сьогодні говорили – це важливо для розуміння кожного. Зараз, коли війна, коли більшість з нас втратила все й ми зрозуміли, що не все може залежати від нас самих. Ми не можемо втрачати час та можливості. Зараз – це той час, щоб працювати над собою. Повірте, людина, яка вміє говорити, керувати своїм голосом – завжди розбереться будь-яким питанням. Щасти кожному з нас! Хай у вас все вдасться!
