матеріал підготувала Кантура Марія
Юлія Бондаренко - фотограф з Харкова. Повномасштабний наступ російських військ повністю змінив її життя – тепер вона волонтер. Разом зі своїми колегами вона створила ініціативну групу волонтерів. Юлія розповіла про власну історію благодійності та про те, як усі охочі можуть допомогти їхньому штабу.
Юліє, розкажіть нашій аудиторії, коли ви розпочали свою волонтерську діяльність. Що вас підштовхнуло на такий відповідальний крок?
Ми розпочали волонтерську діяльність із першого дня війни. У нас з чоловіком є власне виробництво взуття, тому ми винаймали приміщення для цеху (воно знаходиться у підвалі). 24 лютого ми обмірковували, як діяти далі, тоді зрозуміли що наш підвал знаходиться у бомбосховищі, тож ми прийняли рішення поїхати туди й запросити усіх знайомих до нас (переважно це були родини з дітьми). Ми облаштували належним чином укриття, спочатку до нас приїхали усі знайомі, далі ми почали приймати людей, яких ми зовсім не знали – перевагу надавали жінкам та дітям. Я вважаю, що ця справа допомогла нам не зійти з розуму, оскільки був дуже великий страх та паніка, а так ми постійно були зайняті доброю справою. Через 2 місяці багато людей виїхало з міста, які були у нашому сховищі, тож з’явилося більше вільного часу. Відтоді я почала займатися координуванням – знаходити людей які можуть допомогти і тих, кому ця допомога потрібна.
На чому зосереджується ваша робота, як волонтера, які основні напрямки?
Основний напрямок допомоги – це немовлята, жінки з дітьми та вагітні. Особливу увагу проявляємо новонародженим та дитячим харчуванням для них (зважаючи на теперішні ціни – це дуже складно). Потім ми займаємося з підлітками, дорослими та старенькими людьми.
У 2014-2015 роках в Україні з'явився реєстр волонтерів. Чи верифіковані ви там, як волонтер. Якщо ні, чи плануєте робити це в майбутньому?
Усе офіційно. У всієї команди є міжнародні посвідчення волонтерів. Ми зареєстровані у громадській організації СКІФ-М.
Звідки ви черпаєте економічний ресурс для допомоги?
З цим дуже складно. Спочатку ми отримували гуманітарні одиниці від різних фондів та хабів. Ми писали листи та розписки, щоб вони привозили нам речі, які потребуємо – це все було безоплатно. Ще нам дуже допомагають звичайні люди через мою сторінку в Instagram. Cпочатку ми намагалися зробити це за власні кошти, але коли обсяг роботи почав зростати ми зрозуміли, що не зможемо все витягнути самостійно, тоді розпочали прохати звичайних людей. У нас є банка у Monobank куди нам надсилають кошти. Усі звіти з покупок ми публікуємо на своїй сторінці в Instagram. Зараз у всіх скрутне становище, у більшості людей проблеми з зарплатнею, але не потрібно зупинятися, оскільки ми тил, який повинен підтримувати наших військових. Вони захищають нас від вогню, а ми вже захищаємо українців, які постраждали через війну, особливо діточок, щоб вони могли рости та в майбутньому прославляти нашу країну.
Юліє, з якими труднощами ви зіштовхнулися на своєму шляху, від початку повномасштабного вторгнення?
До Харкова доходить дуже маленький відсоток гуманітарної допомоги. Ми отримуємо залишки, крихти від цієї допомоги. Дуже важко, оскільки кожного дня ми отримуємо сотні заявок з проханням допомогти. У кожному повідомленні своя сумна історія.
Багатьом потрібна дитяча гігієна, якої у місті дуже мало (ми її шукаємо як золото). Найбільше труднощів саме у фінансовій сфері, усе інше ми намагаємося вирішити.
Ми не знаємо що з цим робити, але кожного дня ми працюємо над розв’язанням цих питань.
Хто вам допомагає у цій важкій справі? Чи плануєте розширити команду в майбутньому?
У нас в команді троє дівчаток. Усі ми фотографи – я, Віка та Аліна. Ми поділили наші обов’язки. Я відповідаю за контакти та фінансування, звіти та опікуюся дітками від семи років до найстарших. Аліна закриває заявки де діти від року і до семи років. Віка відповідає за новонароджених та вагітних.
Усі ми збираємо посилки, у нас є три локації, ми це все робимо у себе в домах. Є лише один склад, де ми зберігаємо велике приладдя та ліжка. Тут ми також поділили позиції. Гігієна та одяг для старших лежить у мене. У Аліни лежить засоби гігієни, іграшки для діточок від року до семи. У Віки зберігаються пелюшки, брязкальця, їжа та одяг для новонароджених. У нас є хлопці, які нам допомагають – це наші чоловіки, і ще два хлопці, які допомагають з транспортуванням допомоги.
У нас дуже багато заявок від постраждалих, тож не вистачає часу, але ми не можемо когось взяти до себе в команду, оскільки у нас немає великого складу, куди можна було б покликати людей. Ми усе зберігаємо вдома, а кликати чужих людей додому в теперішній час не варто.
Як усі охочі можуть вам допомогти?
Нам можуть допомогти усі охочі. У нас є позиції які завжди актуальні. Постійно нам потрібні засоби гігієни: пральний порошок, шампуні, мило, гелі для душу, вушні палички, одноразові пелюшки, вологі серветки, присипки для діточок, креми та памперси ще дуже необхідне дитяче харчування та іграшки. Отже, якщо в охочих нам допомогти є можливість закупити ці речі – будемо дуже вдячні. Ще можна допомогти нам фінансово, скинути кошти на бензин. Оскільки кожного дня ми забираємо допомогу з хабів, розвозимо посилки по місту та на Нову Пошту (ми допомагаємо людям по всій країні, які постраждали від бойових дій). Ще ми їздимо у Харківську область, там де також ведуться бойові дії, тому нам постійно необхідний бензин.
У мене на сторінці є усі звіти із нашою роботою, також там розташовані карти куди можна скинути грошову допомогу, пошта куди можна надіслати посилки.
j_b.foto – сторінка Юлії в Instagram.
Юліє, де у вас стільки мотивації та сили допомагати усім нужденним.
Це питання постійно ставлять, але я не маю на нього відповіді. Я просто знаю, що це потрібно робити. Наша команда також відчуває у цьому необхідність. Жодного дня у мене не виникло сумнівів у тому, що я роблю щось не так. Нам дуже важко, як і фізично, так і морально. Коли ти читаєш повідомлення, вони усі просякнуті болем, зі сльозами, коли жінки розповідають, як вони тікали вагітні з маленькими немовлятами, вони їхали в нікуди, без нікого, як вони жили в метро та спортзалах – це дуже важко морально. Ми усе пропускаємо через себе. Важко, коли ти не можеш допомогти комусь, через те що в певний момент не вистачає цих речей.
Попри все, ми знаходимо сили у собі. Ми віримо у перемогу. Ми віримо у наших хлопців, які на фронті, вони нас дуже мотивують. Я кожного разу кажу людям – уявіть, що усі наші військові скажуть: - я зморився, я йду додому. Що тоді буде? Ми вже стільки всього зробили, стільком пожертвували, тому не можна звертати назад. Тільки вперед! Якщо ми сильніші духом, ми можемо допомогти усім хто трішки слабший. Якщо ми це змогли, значить в середині нас є вогонь, енергія. Ми повинні ділитися нею з іншими. Я вірю, що коли ти ділишся добром з іншими, ти отримуєш вдвічі більше. Тож якщо я віддала частинку енергії, я отримала набагато більше і потім я вже не одній людині зможу допомогти, а багатьом.
Коли кожного дня коли ми прокидаємось і бачимо сонечко, коли ми маємо змогу бачити своїх дітей, коли ми отримуємо сотні відгуків, тих хто вже отримав допомогу із подякою, коли ти бачиш, як діточки посміхаються цим іграшкам, коли ми бачимо матусь, які зі сльозами на очах нам дякують – це надає неймовірну силу.
Зараз багато людей хочуть зайнятися благодійністю. Порадьте, як краще діяти новачкам, аби вийти на результат.
Кожен може допомогти. Можна зробити донат – це велика допомога. Я закликаю не віддавати гроші неперевіреним людям. Працюйте лише з перевіреними людьми. Є багато волонтерських штабів, які потребують допомоги, можна прийти й записатися, й виконувати різноманітну роботу. Якщо хтось хоче також оброблювати запити постраждалих та допомагати їм, вам потрібно:
- Визначити кордони, кому ви будете допомагати;
- Якщо у вас буде команда, тоді скласти хто за що відповідає;
- Не забувати щоденно публікувати звіти;
- Бути готовими, що ця справа займає багато часу та сил, але якщо це у вас в серці, тоді вам усе буде легко робити.
