матеріал підготувала Середа Олександра
Наразі дуже складний та водночас важливий час для української молоді. Більшість втратила натхнення, бажання розвиватись надалі або саму можливість розвитку. Де знайти мотивацію для розвитку? Як планувати? Мені було цікаво поговорити з представниками української молоді і дізнайся про їх дії зараз, яким вони бачать майбутнє, що надихає їх не зупинятися зараз, бо розвиватися та опікуватися своїми планами в умовах війни дуже складно. Про свої плани, цілі та мотивацію нам розповість інфлюєнсер, тележурналістка, ексучасниця гурту Опен кідс – Валерія Дідковська.
Чи є те, що дає вам поштовх не зупинятися зараз? Де ви берете ресурс мотивації?
Перші місяці ми всі були у великому ступорі, тому що ніхто з нас ніколи не був в таких страшних обставинах, і для психіки це жорсткий удар, не розуміли, як себе поводити, як взагалі далі можна продовжувати життя. Всі ми дуже переживали, і я теж впала в депресію, ступор і не бачила перед собою майбутнього. Тож напевно завдяки психологам в інтернеті, які розповідали, як налагодити внутрішній стан, почала приходити до тями крок за кроком, робивши якусь рутину: готувати їжу, виходити на вулицю і авжеж спорт! – це мене почало врятовувати, а активні тренування стали справжньою віддушиною. Чесно, ніколи б не подумала, що буду тренуватись щодня.
Особисто вам допомогли зустрічі з психологом, обговорення ситуації?
Я багато слухала в інтернеті, в ютубі, і в принципі на телеканалах, на різних сайтах писали про це, тому там дізнавалась і пробувала по трішки на собі.
У вас була ціль подорожувати кожного місяця, і зараз вона втілилась у життя. Чи допомагають вам подорожі зараз?
Подорожі на цей час – як пошук себе. Тобто взагалі це спонтанно трапляється, не планувала, але так збігаються обставини.
На початку літа ми поїхали з мамою в Італію в відпустку, потім я опинилась у Кракові; друзі покликали до Варшави, з Варшави до Відня, і так трапилось, що я вже побувала в декількох країнах. Поїздки завжди мене заряджали, і я відчуваю у якійсь мірі себе тревел-блогером, мені подобається дізнаватись нову культуру, бачити нові міста, та це напевно мені дарує натхнення.
За допомогою спорту або подорожей у вас зʼявляються нові ідеї для блогу або ютуб-каналу?
Завдяки подорожам, роблю цікавий та класний контент у своєму стилі, показуючи атмосферу міст і свого дня, поділившись з підписниками, які можуть завдяки інтернету зануритись зі мною. Чесно, я постійно знімаю влоги, але ніколи їх не виставляю. Для мене чомусь дійти до матеріалу з влогу дуже-дуже складно, тому що напевно розумію, яка ж величезна там кількість матеріалу. Знаю, що зараз дуже багато інтерв'ю на моєму каналі, і люди хочуть більше лайфстайлу, тому я дійду до цього обовʼязково!
Зараз навіть незначні ситуації можуть викликати дисбаланс і, якщо говорити про гнучкість, як ви підлаштовуєтесь під обставини?
Мені здається я важко підлаштовуюсь під обставини. Але наразі у нас немає вибору – треба підлаштовуватись. Людина сама по собі, якщо зануритись в психологію, може звикнути до різних змін, тому я теж звикаю.
Наскільки для вас важлив розвиток під час війни? Як ви інвестуєте в себе?
Я думаю, що війна показала нам те, що потрібно, здійснювати свої мрії, бо не знаєш, коли твій день буде останній тож треба жити на повну.
Інвестую в себе тим, що взялась за цілі, які чомусь не виконувала та відкладала. Тому вивчаю іспанську, взялась за свою фізичну підготовку, правильне харчування і за мрію – знімати інтервʼю. Ви не повірите, але вона жила в мені більше року.
Я дуже відповідально ставлюся до своїх думок, до своїх цілей, мрій, і в роботі у мене повинно бути все ідеально, справжнісінька перфекціоністка. Саме тому у мене було в голові сто пʼятдесят етапів, які я повинна була пройти – щоб почати створювати інтервʼю.
Але коли наступила війна – зрозуміла, тягнути нікуди, треба починати. І це в якійсь мірі мене врятувало, я заглибилась у творчість, бо на той час її мені не вистачало, і авжеж нарешті навички з університету журналістики стали у нагоді.
Як виникла ідея – зйомка інтервʼю? Що вас надихнуло? Чому саме інтервʼю?
Я знімала інтервʼю ще в університеті. Тож досвід і практика була. Розумію, як це відтворювати у життя, питання, монтаж, а підштовхнула мене до цього близька людина. Він казав: “Давай, вже знімай, це точно буде круто”, – і я замислилась, саме тому дуже вдячна йому за те, що допоміг мені вийти на цей шлях.
З якими проблемами ви стикаєтесь до, під час або після інтерв'ю?
Взагалі перші десять інтервʼю були ідеальні, але авжеж є свої моменти…
Деякі медійні особистості почали просити, щоб я надсилала інтерв'ю на затвердження.
Тут почалось: Будь ласка виріжи, тут перемонтуй. Для мене це стало проблемою. Прийшлось з кожним домовлятись чи пояснювати що там все ок. Але потім я стикнулася з такою ситуацією: зняла дуже круте інтервʼю, щире та глибоке, і дівчина попросила надіслати їй подивитись перед випуском. Я надіслала, а у відповідь отримала смс, зовсім не випускати ролик. Мій світ рухнув, тому що багато роботи було зроблено, все змонтовано. Питаю: “А що саме тобі не подобається?” – але причини конкретної я не почула, вона просто сказала: “Ні, не на часі, не випускай”.
Нажаль. Це просто трохи вибило мене з колії через те, що я втратила місяць на те, щоб з нею вирішити це питання. Але теж досвід, тепер я знаю, що й такі ситуації бувають.
Зараз усі герої повʼязані з творчістю, медіасфери. Чи буде змінюватися ракурс? Будуть герої з іншим професійним фахом?
Так, я дуже чекаю на деяких спортсменів, веду перемовини, але у них дуже жорсткий графік тож важко знайти час.
Тому очікуйте впевнена буде цікаво!
Ви торкаєтеся теми війни, і деякі герої покинули країну-агресора. У вас була місія – щось донести через інтервʼю?
Мені було цікаво зануритись у молодіжну сферу блогерства, в якій я сама знаходжусь, бо в ютубі у інтервʼю ділилися на: з політиками, з мегаартистами – і ніхто не знімав з молодими інфлюєнсерами під час війни. Я заходжу на ютуб і розумію, що молоді нема чого дивитись, що дійсно було б цікаво подивитися інтервʼю з їх кумирами: блогери, тіктокери, медіаособистості. Тож почала робити, бо також було цікаво почути думку, як наважились поїхати наші успішні українці з росії, що їх очікувало, як вони проходили митниці, контролі, що вони переживали. Цікаво почути людей, як вони проживають і переживають війну, тому що у кожного з нас своя власна історія. Захоплює розкривати героїв та показувати це людям.
А як ви ставитесь до тих, хто не переходить на українську? І яким ви бачите розвиток української мови?
Я вважаю, потрібна лагідна українізація. Є таке суперкльове слово. Я з цим погоджуюсь, я не погоджуюсь з тими людьми, які повністю відмовляються і кажуть: “Ні, я не буду розмовляти українською мовою”. Розумію, що кожній людині потрібен час, всі до цього дійдуть, просто комусь треба більше часу, комусь менше. Я завдячую своєму університету за те, що я гарно володію українською мовою. Авжеж я вивчала українську у школі, я добре її знала, але в розмові мені було дуже складно, бо приходилось перекладати свої думки. Коли я прийшла до університету Карпенка Карого, зіткнулася з тим, що нам не можна було ставити питання та відповідати російською мовою, і для мене це був справжній виклик. Я просто боялася відповідати, тому що зроблю якусь помилку, але за чотири роки розумію, саме завдячуючи оточенню я вільно володію рідною мовою.
Зараз, у період війни, якщо відкрити наші онлайн бесіди з батьками, то там переписуємось українською, зідзвонюємось і також розмовляємо українською. Це гріє душу, бо раніше як і в багатьох було не так, І я вважаю,зараз це круто. Українська милозвучна, гарна, її потрібно знати. По приїзду до Києва зіткнулася з тим,що не можу читати книжки російською мовою. Тому пішла і скупила багато книжок в наших книгарнях. Навіть ті, які лежали у мене російською, я перекупила їх на українській, тому що хочеться читати рідною мовою.
Як ви себе зараз охарактеризуєте? Наскільки ви змінились?
Дуже. Я, коли передивляюсь свої відео, фото з минулого життя, і я тоді, і я зараз – це дві різні людини. Я напевно стала менш легка, менш наївна, менш радісна, більш приземлена, менш мрійлива. Через війну зникла ця легкість, я думаю, що вона зникла у багатьох, тому що ми стали більш сильніші характером через обставини і більш роздумлені на майбутнє.
Є практика: перед Новим роком записувати свої плани та майбутні цілі. Ви робили це? Чи заглядали ви зараз до записів?
Це дуже смішна історія. Я завжди пишу, але у цьому році я переписувалася з подругою, вона вже написала, але я постійно відкладала цей список. Написала тільки 2 цілі, потім відволіклась, далі забула дописати… так і покинула. Через декілька місяців, вже у березні, відкриваю випадково щоденник, читаю, а покинутий список, і лише 2 пункти. Дивина! Але здійснилися.
Перше бажання – що я хочу мандрувати кожен місяць, так воно і вийшло, на жаль через наші обставини…бо на не так я це уявляла спочатку. А друга – хочу стати інтервʼюєром.
Ви маєте свій ювелірний бренд. Чим зараз живе ваш бізнес? Що ви думаєте щодо майбутнього вашого бізнесу?
Це моя біль, тому що взагалі наші ювеліри розʼїхалися, і зараз все так трішки погано функціонує. Та і зараз не до ювелірних прикрас українцям, тому сподіваюсь, що будемо відновлюватись потрошки і можливо виходити на новий ринок.
Яким ви бачите своє майбутнє, свій розвиток, майбутнє України і майбутнє всієї української молоді?
Я вважаю, наша молодь сильна, непереможна, і це можна побачити завдяки нашим молодим захисникам, захисницям, які йдуть на передову і показують свою любов до України, показують силу українців, і це просто надважливо. Їми треба пишатись і допомогати як можете. Донатами, підтримкою, волонтерством. Наші медіавийська (блогери) теж молодці бо роблять великі збори і висвітлюють проблеми через великі соц мережі. Круто, що переходять на українську, і артисти, які розвивають культуру новими піснями і музикою. Що я думаю з приводу свого майбутнього, то, якщо чесно, мені хочеться повернутися в Київ, бо Київ – це моя душа, це моя любов. Впевнена, це вже станеться найближчим часом, бо вже збираю валізи)
Щоб ви побажали українській молоді?
Я бажаю, щоб вони знайшли наснагу і натхнення в собі, рухатись далі. Знайшли те, що їх мотивує йти вперед, насолоджувались кожним моментом, бо ми багато чого переосмислили. Робили плани на майбутнє, але не відкладали їх на потім у якусь свою валізу, яку закинули в іншу кімнату, а робили це зараз, тому що, незважаючи на обставини, в яких ми опинилися, треба вірити в світле та щасливе майбутнє, яке вже точно скоро настане!
