матеріал підготувала Груднєва Катерина
Актор – людина, яка змушує нас відчувати різні емоції під час перегляду улюбленого фільму чи серіалу. А чи замислювалися ви про те, що приховується за лаштунками кіноіндустрії? Про це нам розповість та поділиться секретами успішної кар’єри у кіно талановита акторка Ангеліна Самчик.
З чого почалася твоя любов до камер та сцени театру?
Напевно, усе почалося з моменту, коли я вперше побувала в театрі та побачила те, що відбувається за лаштунками. Ще з дитинства я полюбляла фотографуватися та займатися танцями, які ми знімали на відео. Згодом я помітила, що мені приносить задоволення спостерігати за своїми успіхами, було приємно усвідомлювати, що мною пишаються батьки, дивлячись як я виступаю.
Хто підтримував тебе у вирішенні стати актрисою театру та кіно?
Рішення стати актрисою театру та кіно я прийняла ще у 4 роки, тому я дуже вдячна своїм батькам та сестрі за підтримку, завдячуючи якій я зараз займаюся тим, що приносить мені задоволення.
Розкажи про свій перший досвід роботи у кіно. Чи багато зазнала стресу і що тобі допомагає з ним справлятися?
Будучи ще в Одесі, у 10 років мені пощастило потрапити на знімальний майданчик фестивального фільму «Дім з башточкою», де я отримала епізодичну роль. На жаль, через надмірну тривалість фільму цю сцену вирізали. Стресу було достатньо, бо навколо було багато людей, зйомки відбувалися на вулиці ще й взимку, а я весь час хотіла то їсти, то пити. Але, це було досить цікаво. В цей момент я заробила свої перші гроші. Сума була незначною, але я щиро раділа своєму першому заробітку.
Чи уявляєш ти себе в іншій професії?
Так, насправді я багато чим цікавлюся. Зараз я навчаюся на графічного дизайнера, психолога, також найближчим часом планую відкривати власну студію манікюру. Раніше я навчалася у художній школі, завдячуючи чому маю надзвичайний інтерес до малювання. Тому, ще освоюю манікюрну справу, а точніше нейл-арт – мистецтво розпису нігтів.
Наскільки сильно відрізняється робота на камеру та в театрі?
Вони достатньо сильно відрізняються. Робота в театрі – це коли ти весь час себе вдосконалюєш, завдячуючи тому, що можеш щось змінювати. Ти граєш роль і вона сьогодні буде зовсім не схожою на цю ж роль завтра у спектаклі. Робота на камеру різниться тим, що тебе знімають з різних ракурсів, що унеможливлює бажання щось переробити та змінити. На камері ти повинен робити все точнісінько так, як було, щоб не виникало проблем при монтажі фільму.
Чи є актори, яких ти вважаєш прикладом для наслідування? Якщо так, то кого та чому?
Серед українських акторів мені подобаються Марина Кошкіна, Ірма Вітовська та Настя Пустовіт. Останню я просто обожнюю. Якщо говорити про зарубіжних акторів, то я в захваті від Меріл Стріп, Марго Роббі, Дженіфер Еністон та Міли Куніс. Вони майстри своєї справи, тому за ними дійсно цікаво спостерігати. І всіх, хто досяг висот, я вважаю достойними для того, щоб бути прикладом для наслідування.
Як війна вплинула на роботу театру та кіно?
Я не працюю у театрі, але наскільки знаю, то спектаклі були і наповненість залу була непогана. Щодо кіно, то зараз серіали та повнометражні фільми не знімаються. Знімаюсь кліпи або якісь міні-історії англійською мовою. Поступово відновлюються зйомки рекламних та соціальних роликів, тому роботи трошки побільшало. Але, мені добре тим, що я акторка дубляжу і не залишилася зовсім без роботи на початку війни. Також працюю з дітками хореографом, тому скрутного становища, на щастя, не відчула.
Як ти думаєш, які переваги та недоліки має сучасна кіноіндустрія в Україні?
Найбільшим недоліком варто вважати співпрацю з російськими акторами, а саме те, що ми знімали їх у головних ролях, через що наші актори зазнавали дискомфорт та несправедливість по відношенню до себе. Ще один недолік в кіноіндустрії це люди на керівних посадах, які зовсім не компетентні в цих питаннях. Замість надання потрібної підтримки акторів та індустрії в цілому, щоб розвиватися та виходити на новий рівень, складається таке відчуття, ніби вставляють палки в колеса і роблять все можливе, щоб ми залишалися на цьому ж рівні. Зараз нашою перевагою є те, що ми маємо змогу заявити про себе на весь світ, бо в нас талановиті сценаристи, актори, режисери та інші учасники знімального процесу. У нас насправді великі можливості. Якщо взяти останні українські фільми, які вийшли, ну це ж круто. Так, є якісь недоліки, але все ж таки ми потихеньку відроджуємось. І ми зможемо зробити дійсно якісний контент. Такий, що люди будуть ходити саме на українські фільми, дивитись українські серіали, і що в кінотеатрах будуть повні зали не тільки на американські стрічки, а й на наші.
Чи вважаєш ти, що кіноіндустрію в Україні варто розвивати, а не закидати?
Насправді, кіно та серіали українською є дуже важливими. Вони виховують молодь. Завдяки своєму впливу, їх можна вважати інструментом для пробудження національної свідомості в суспільстві та якоюсь мірою вихованням. Нашу культуру варто виносити на світовий ринок, бо вся молодь зараз виховується на американських серіалах та фільмах, що є дуже прикро.
Які поради ти можеш дати тим, хто планує розвивати кар'єру в кіноіндустрії?
По-перше, слухати себе та робити те, що тобі приносить задоволення. По-друге, не боятися висловлювати свою думку та пропонувати щось нове режисерам, слухати одне одного. По-третє, треба вірити в себе, бо це є найголовнішим. Варто пам’ятати, якщо в тебе багато разів не вийшло, то надалі обов’язково вийде, варто лише вчитися на власних помилках, робити висновки та ставати в своїй сфері більш цікавішою та яскравішою особистістю. Не думай про те, що думають про тебе інші. Якщо ти сам себе позиціонуєш як хороший актор і робиш все для цього, то взагалі не важливо, що подумають про тебе прибічники.
