матеріал підготувала Пальона Валерія
Марія та її команда досі працює в місті-герої Миколаєві, допомагає українській армії з перших днів війни та надає робочі місця зі збереженням високої заробітної плати. Це один із багатьох прикладів сильної незалежної жінки. 
Розкажи про початок створення свого бренду одягу. Як це було, коли прийшла ідея, які були страхи/переживання?
Ідея створення Colette прийшла більше двох років тому, тоді я навчалася у Варшаві. Все почалося з того, що я хотіла придбати брючний костюм, але не знайшла для себе варіанту який би сподобався мені на 100%, тому я вирішила намалювати його сама, згодом мені його пошили. Коли знайомі та подруги почали цікавитись що на мені одягнуто, я подумала та вирішила, що це можна продавати. Ми пошили одяг (5 одиниць) провели зйомку та налаштували таргетовану рекламу. Це коштувало мені 300$. З них все і почалося. З приводу страхів. Не можу сказати, що мені було страшно. Я в принципі розглядала це просто як спробувати. Тому ні, переживань з приводу цього не було. Після пів року я відкрила свій офіс, посадила туди одну швачку, і потроху почала масштабуватися.
Коли зіткнулася з першими складнощами? Що робила щоб їх позбутися?
Було складно коли не заходила якась модель. Іноді важко зрозуміти що саме потрібно споживачу. Мій смак не завжди збігається з тим що купують. За весь час подібне траплялося десь 4 рази. Ми відшивали речі, проводили зйомку, налаштовували таргет, але у відповідь була тиша. Моєю помилкою було те, що я починала шити речі до того як їх замовляли. Але після першого такого випадку я зрозуміла що цього не варто робити, щоб не витрачати гроші на матеріали для одягу який не будуть купувати. Більше я цього не роблю, тому ця проблема зникла сама собою.
Твої близькі підтримали твою ідею створення власного бренду одягу? Як вони в цілому відреагували на це?
На початку ніхто не сприйняв мене серйозно. Цієї підтримки не було мабуть перші пів року. Але коли я відкрила свій офіс, моя мама зайшла до нього та побачила що в мене є команда та люди які працюють на мене. Коли вона зрозуміла що це справа яка класно працює та приносить мені гарний дохід, тоді цю підтримку я почала відчувати. Батьки навіть подарували мені на день народження рекламу у блогера-мільйонника за 15.000 гривень. Це був їх вклад та підтримка справи якою я займаюся. Але я прогоріла максимально. Від неї тоді прийшло 3 замовлення та 100 підписників. Після цього досвіду я з блогерами не співпрацюю. Тільки на бартерній основі. Так, на початку ніхто не підтримував, я починала з 0, не розуміючи майже нічого у бізнесі, але я не зупинилась та продовжила рухатись у своєму напрямку та робити дівчат гарними та жіночними.
Плануєш відкривати свій шоурум? Чи поки будеш працювати виключно онлайн?
Ні, ніякого шоурума не буде. Коли пішов перший класний прибуток я думала куди вкласти гроші. Відкрити шоурум у Миколаєві чи зробити цех більшим. Я вирішила вкласти в цех. Я розумію що зараз всім легше робити покупки онлайн. Тоді почався карантин, багато людей втрачали свої гроші з приміщеннями та ремонтами. Потім почалася війна. Тому Colette буде працювати виключно онлайн. Я люблю працювати онлайн. Мій одяг продавався у шоурумах. У Цумі в Харкові, в двох магазинах Києва та в Одесі. Речі продавалися, але каса була більша саме з онлайн продажів. Шоурум – це не для мене.
Війна. Розкажи про свій ранок 24 лютого.
Ввечері 23 лютого ми з подругою фарбували стіни у нашій майбутній фотостудії, яку ми планували запускати 25 числа. Тоді всі розмовляли про війну, обговорювали що робити якщо почнеться. Моя подруга того ж вечора сказала мені, щоб я заправила машину та поставила її біля дому, бо в неї було погане відчуття. Я до останнього казала що війни ніякої не буде, нас просто лякають, і щоб вона не морочила мені голову. 24 лютого я була у себе дома, я живу недалеко від Кульбакіно, це місце де у Миколаєві почалися обстріли. Я не почула ні одного. Я прокинулася від того, що мені сусідка вибиває двері. Я їй відчинила, вона стояла вся в сльозах та сказала мені що почалася війна. Я не повірила, поки в той же момент не почула вибух від якого весь наш будинок затрясся. Я злякалась, на телефоні було купа пропущених. Я зателефонувала тату та він сказав що скоро за мною приїдуть, за мною заїхали через хвилин 30, коли ми їхали я попросила проїхати біля мого цеху, щоб подивитися чи все ціле. Я переживала за роботу. Це був робочий день, я зателефонувала своїм дівчатам, сказала що у нас вихідний. Всі рідні вмовлювали мене поїхати закордон, але я залишилася у Миколаєві. Я не змогла залишити свій цех, своїх співробітників. Це дуже важливо для мене. Через два тижня я почала працювати. 24 лютого було страшним, як і для всіх навколо. Але тоді я ще не розуміла що нас чекає.
Як вплинула війна на твій бізнес?
Перша проблема з якою я зіткнулася була відсутність поставок тканей для наших футболок-прапорів. Море, кордони-все зачинено. Потрібної тканини у наявності не було. Мені дали 8 рулонів і сказали що це все. Було дуже шкода, тому що завдяки саме цим футболкам ми зібрали 300.000 гривень та мали змогу допомогти нашим хлопцям та забезпечити їх всім необхідним на перший час. Друга проблема – курс долара. Тому що дорожчає тканина – дорожчає і одяг який ми продаємо. Плюс Нова Пошта працює з затримками та довозить речі не до всіх населених пунктів. І звичайно колектив став менше. Багато моїх дівчат поїхали до інших міст/країн , а замовлень багато, тому з цим теж виникають певні труднощі. Але ми працюємо далі.
У вас на виробництві в результаті вибуху впала стеля. Розкажи про свої емоції та почуття після цього? Як ти дізналася що це сталося? Опиши будь-ласка цей день.
Вранці після вибуху мені у робочий чат мої дівчата скинули відео. Стеля впала на обладнання, все було у пилюці. Я одразу перетелефонувала їм та запитала чи вони та обладнання в порядку. Цей вибух був вночі, тож всі співробітники були в порядку та наше обладнання теж було цілим. Це найголовніше. Ми викликали прибиральницю, в той же день відремонтували стелю та продовжили працювати. На території виробництва є укриття, тож коли звучить повітряна тривога, мої дівчата закінчують процес та йдуть в укриття. Тож навіть якщо б це сталося вдень, все би було добре. Я завжди в першу чергу думаю про безпеку своїх підлеглих. Всі живі та здорові і це мене радує.
Чи були в тебе випадки коли клієнт був чимось незадоволеним? Та залишав погані відгуки?
Робота з людьми – дуже складна робота. До війни в мене була помічниця та менеджери по діректу, тому що в мене важкий характер у спілкуванні з людьми. Якщо мені починають хаміти, я не можу промовчати. Зараз я сиджу на діректі і якщо я бачу хамство з перших повідомлень, я можу не відповісти. Менеджерів я звичайно просила таких людей обслуговувати, в цьому і була їхня робота. Приносити мені нових клієнтів. Але сама я можу таким людям не відповісти. Це не правильно, так не можна робити, але краще я втрачу ці гроші, але я не почую негативу у свою адресу. Як і у всіх, в Colette бувають погані відгуки, без них ніяк. Але бувають дівчата які не намагаються вирішити проблему яка виникла, а просто починають грубо розмовляти, у такому випадку я просто повертаю гроші і ми розходимося на такій ноті. Це не мій клієнт, якщо він налаштований ось так негативно. На адекватні погані відгуки я реагую добре, бо це мої помилки. Я їх виправлю та наступного разу такого не станеться.
У тебе є власний цех. Які існують критерії для відбору фей які створюють таку красу. Довго набирала команду?
Одна з причин чому я так ціную свою команду, це те що я її дуже довго шукала. Тому що могли приходити швачки які гарно роблять свою роботу, але якщо вони були конфліктні та постійно сперечалися з іншими дівчатами та зі мною я їх одразу звільняла. Або коли вони працюють поспішаючи, тому що хочуть заробити більше, а я плачу зарплатню за одиницю. Я перевіряю і якщо помічаю не якісний одяг, я роблю попередження, проводжу розмови і якщо нічого після не змінюється нам теж доводиться прощатися. В мене немає штрафів, грубостей з моєї сторони, я навпаки іноді дарую тканину, виплачую премії, роблю подарунки на день народження. З їхньої сторони я хочу того ж. Зараз в мене саме такий колектив. Вони переживають за клієнтів, за бренд, за наше ім’я та видно що вони люблять свою роботу. Одна дівчина навіть плакала коли випадково забула пришити ґудзик на сорочку. Людяність це для мене дуже важливо у роботі. Тому на це я дивлюсь так само як і на досвід та професіоналізм.
Хто придумує дизайн всього одягу? Тільки ти чи є якісь помічниці?
На початку мені підказували. Я брала допомогу у знайомої дизайнерки, але коли я знайшла технолога, я почала все малювати сама. Раз на місяць я переглядаю бренди якими я надихаюся. Я дивлюся на те що зараз на ринку, сплю з цією інформацією, прокидаюся вранці та розумію що я хочу одягнути та продати. Все роблю сама. Від початку до кінця. Малюю, обираю тканину та всі потрібні матеріали, потім передаю це нашому технологу та дівчата починають відшивати одяг.
Як ти бачиш себе та свою справу у майбутньому?
Я точно знаю чого я хочу від життя. Зараз я розумію, що це точно моя справа. Я знаю що мій бренд буде великою мережею. Це буде класний український бренд, який буде впевнено стояти на ногах та показувати всьому світу, що в Україні можуть робити якісні стильні речі. Я бачу великий цех, велике виробництво. Мій бренд це про жіночність. Про те, що кожна жінка повинна себе любити, виглядати доглянутою, тримати рівну спинку та посміхатися цьому світу.
Що порадиш дівчатам які хочуть заснувати свій бізнес та тільки починають свій шлях в цьому? Можливо є якісь секрети
Я передивилася багато інтерв’ю з різними підприємцями та всі вони на це питання відповідають однаково. Я з ними повністю згодна. Не бійтеся ризикувати та слухайте тільки себе. Придумайте що вам насправді подобається, що вас цікавить. Після цього починайте пробувати. Не бійтеся що втратите гроші, ви все одно хоч раз в житті їх втратите. Це ваш досвід. Не бійтеся цього. Але не думайте що все робиться легко. Це важко, але це можливо. Уявіть що в вас вийшло, як це класно. Особливо якщо ви зробили все сама. Без чоловіка, батьків, родичів чи друзів. Цей успіх відчувається зовсім по іншому. Не бійтеся критики, експериментуйте, розвивайтесь та все вийде. Кожна жінка має мати свою улюблену справу, яка приносить гроші. Це моя думка.
