матеріал готувала Околот Вероніка
Коли довкола виборюють кожен сантиметр рідної землі, йдуть тяжкі бої за Україну, рятує лише сміх. Завдяки жарту можна говорити про те, що ніколи не скажеш зазвичай. Стендап-комік Михайло Сарана прекрасно знає, як в такий час вдало пожартувати і підняти настрій навіть тоді, коли здається надії на світло вже немає. Цей хлопець - талановитий та дуже креативний житель Харкова. Він розкаже, де і як почалася для нього війна, та яку частину в його житті займає стендап.
Хочу почати з питання про день, який змінив життя усіх українців. Так ось, які в тебе були плани на 24 лютого та який цей день був насправді?
23 лютого ми робили стендап-концерт і я не мав там бути. Повинні були бути коміки, що мають вже певний статус у Харкові, але вони не змогли і організатори зателефонували мені. На стендапі було 6 людей. 2 коміки просто спілкувалися із залом: імпровізація, багато розмов про війну. Узагалі до 24 лютого у мене 3 дні була депресія: був настрій просто вийти і гуляти своїм рідним містом. Ми закінчили цей концерт і близько 22:00 вийшли із закладу. У нас є станція метро «Історичний Музей», де легендарний Харківський градусник, і там видно прапор України. Я сказав організатору: «А уяви, що завтра тут вже буде висіти інший прапор». Тому що на початку було дуже багато інформації, що Харків будуть здавати. Далі ми розійшлися і я пішов додому, бо зранку потрібно було йти у школу. Мене розбудила мама о четвертій ранку і сказала, що почалася війна. У нас дерев’яні вікна почали труситися, але я подумав, що погано двері на балкон зачинив. Від того часу ми ще тиждень просиділи в Харкові, а потім виїхали в Житомир. Із квартирою нашою все зараз нормально. Єдине, що немає вікон, уламки і двері в під’їзд у дірках. Був біля дому приліт в арку і комусь в квартиру.
А чи багато людей виїхало з Харкова?
Майже всі. Залишилися тільки старенькі люди, які вже не хотіли нікуди їхати. Проте зараз вже почали повертатися назад. І так круто знову бачити, що в моєму районі у вікнах знову горить світло.
Про Харків постійно у різних виданнях, пабліках багато новин, ти їх читаєш чи навпаки не акцентуєш на цьому увагу?
Я дуже відчуваю це, бачу, але розумію, що по-іншому бути не може. Харків відбудують швидко, бо це комунальні легендарні служби, харківчани. Але дуже багато фейків зараз про Харків йде, що там багато вибухів. Там не так все погано і я можу спростовувати ці новини, там багато чого вцілілого. У центрі є дві будівлі, які прямо дуже сильно розбиті. Також мій район і центр, але все не так трагічно, як про це говорять у новинах.
Як узагалі війна змінила твоє життя?
Я колись думав про це. Напевно, так казати не можна, але я знайшов багато плюсів. Звісно я не радію з цього, проте війна дала багато можливостей. Я переїхав у столицю, дуже багато подорожував Україною. У мене війна не забрала багато чого, як у інших, тому для мене вона дала можливості. «Якщо б не війна, не було б стільки нових знайомств і відчуттів».
Підійдемо ближче до стендапу. Як взагалі ти почав ним займатися, і чи не було страшно почати виступати перед аудиторією?
Стендапом я почав займатися рік тому. До цього я два роки займався у КВН. Це була шкільна команда і ми пішли туди, щоб просто прогулювати уроки. Проте там трапилися дуже круті знайомі і було дуже багато людей, які брали участь у «Лізі Сміху». Якось, після гри з КВН, ми сиділи і я подумав: «Піду в стендап». Я тоді не знав, що він узагалі в Харкові є. Мені просто хотілося зробити щось від себе, бо в КВН були автори, а я хотів сам писати жарти, тому і вирішив піти у стендап. Страху спочатку не дуже багато було. Коли був перший мій виступ «Відкритий мікрофон», аудиторія прийшла не слухати жарти, а просто посидіти у закладі. Проте з часом я навчився боротися зі страхом. «У будь-якому випадку, нервуватися – це нормально. І це треба зрозуміти».
Був у тебе момент, коли під час виступу ти зрозумів, що ти реально круто жартуєш і що людям це подобається?
Так, це було нещодавно. Ми їздили у мінітур, який робили самостійно. Поїхали на 2 концерти в Чернівці та 2 у Івано-Франківськ. Коли ми виступали, було доволі прикольно. У мене був написаний новий матеріал, який я перевірив, і він «зайшов». В Івано-Франківську ми пішли до друзів на «Відкритий Мікрофон», де було доволі багато людей. І я розумію, що майже на кожне моє слово публіка реагує і сміється. Я говорю слово і просто сміх, це було настільки круто.
Коли Ви зрозуміли, що можете виступати зі стендапами після початку повномасштабного вторгнення?
Через годину, як почалася війна. Ми були у бомбосховищі, це був паркінг якогось дому. І я подумав, що буде, якщо я привезу туди апаратури і влаштую там виступ для свого бомбосховища. Проте ми не змогли його влаштувати, бо ніхто не зміг би привезти мені апаратуру. Людина, яка могла мені її привезти, вже була за містом. Також на паркінгу було багато дітей, тварин і для них це не було дуже цікаво. А потім комік Фелікс Редька виставив свій стендап у бомбосховищі, який набрав дуже багато переглядів і він отримав великий піар. Були в мене такі думки і не було такого, що я б подумав, що це не на часі.
Якщо ми вже заговорили про теми що не «на часі», то чи є теми про які ти не жартуєш під час виступів?
Немає заборонених тем насправді, якщо так подумати. Є люди, які в Америці ще досі жартують про 11 вересня, також про Голокост і це смішно, але це завжди можна обійти. Зараз є такі ситуації, про які насправді не можна жартувати, але можна завуалювати. Я насправді не такий комік, який багато говорить про війну. Можу сказати щось через призму війни. Нещодавно я жартував про «Закон про паління в громадських місцях» і які проблеми в мене виникли під час війни. Табу тем я зараз як таких не бачу. «Сміх – це захисна реакція людини». Взагалі стендап - це відпочинок. Усі концерти зараз віддають 20, 30% на ЗСУ, тому Ви донатите і круто проводите свій вечір. Загалом люди дуже чекають ці виступи і так круто бачити запалені очі публіки, бо всі насправді вже дуже стомилися. Так класно після виступу чути від людей слова вдячності, що ми їх відволікли. Наприклад, у своєму нещодавньому стендапі я розповідав про те, як я у Харкові стригся від обстрілами. Хоч я міг померти під час цього, там дуже багато смішних моментів і я перетворив це не жарти.
Чи змінився взагалі у Вас стендап під час війни?
Так, змінився. У кожному жарті хочу щось сказати про росіян. Сьогодні, наприклад, відкрився Макдональдс на лівому березі, тому у цей день всі жарти про нього, але через декілька днів це вже буде не актуально. Завдяки війні є багато різних тем. Бачиш новину по телеграму і вже маєш нові ідеї для стендапу.
Зараз дуже багато суперечок стосовно теми мовного питання. Ви самі з Харкова, як ставитеся до цього питання, яке так активно піднімають?
Я взагалі все життя розмовляю російською, але у свій час працював ведучим святкових заходів. Коли ввели закон про українську мову, вирішив вести заходи тільки українською. Хоча цей закон можна було обійти, я обрав ось таку позицію. Завдяки цьому я дуже швидко перейшов на українську мову, тому що це моя культура. На українську мову потрібно переходити, тому що це важливо. Але я думаю, що люди вікової категорії 40-50 років не будуть цього робити, бо вони ще вчилися в російських школах і вони просто не зможуть. І ще дуже важко, бо людям ліньки це робити. Вони вигадали якусь «харківську мову» і це дуже сильно дратує. Коли я сиджу в мережах, я не розумію кому елементарно можна лайкнути публікацію, бо незрозуміло, чи це українець. Якщо ми всі перейдемо на українську, це буде великим розвитком для культури, кіно, театру.
Які у Вас плани на майбутнє та чи є якість цілі?
Перше, що зараз я хочу - це освоїтися в Києві, тому що в Харкові зі стендапом набагато легше. У столиці вже просто є зірки, тут важче кудись потрапити. Тому зараз хочеться написати багато крутих жартів, зробити те, що запам’ятається. Крім стендапу хочу знімати подкасти, тому зараз шукаю роботу, щоб будь-якими методами знайти можливість реалізувати це. Друге - це тік ток, нові формати, але я прямо не вимальовую далі якийсь шлях. Хочу просто щось робити, розвиватися, знайомитися з новими людьми і зробити щось таке, чого ніхто ще не бачив.
