матеріал підготувала Саєнко Вікторія
Кожен з нас має унікальну, вражаючу історію війни. Хтось був змушений виїхати за кордон, хтось став з перших днів повномасштабного вторгнення на захист країни, а хтось продовжив активно займатися волонтерством. Про свій ранок 24 лютого, допомогу армії та роботу з військовими розповість юрист, волонтер, радіоведуча та педагог-організатор Наталія Шмарко.
Як ви дізнались про те, що розпочалося повномасштабне вторгнення?
В цей час я перебувала в Ірпені, тому дізналася безпосередньо по звукам за вікном: в напрямку Гостомеля летіли російські винищувачі. На вулиці світало. Я прокинулась від криків сусідки в гуртожитку від моєї роботи. Спочатку було не зрозуміло, що сталося, тому я підійшла до вікна і почула вибухи. 24 лютого видався для мене морально складний день, як і для кожного, напевно, українця. Було дуже важко зрозуміти, що робити далі.
Ви зараз знаходитеся в Києві. Коли ви вирішили, що час переїзжати?
До перших днів березня, я думала, що залишусь в місті і буду волонтерити. Чомусь у мене була внутрішня впевненість, що російські війська не зайдуть в Ірпінь. Я не можу згадати точне число, коли прийняла рішення виїзжати, оскільки всі дати в моїй голові переплутались. Однак я чітко пам’ятаю, що зранку вийшла в магазин і в цей момент почався обстріл. Саме тоді стало зрозуміло, що потрібно виїжджати. Я повернулась в Ірпінську біблійну церкву, де на той момент проживала, і поїхала з прихожанами в Київ до свого брата. Хочеться подякувати за все, що ці люди зробили для мене.
Чи готувалися ви до повномасштабного вторгнення?
Оскільки я працюю з військовими, то всі основні правила виконувала на підсвідомому рівні. Я зібрала найпотрібніші речі в "тривожну валізу": ліки, документи і зарядні пристрої.
Ви активно волонтерите з командою з 2016 року. Скажіть, будь ласка, чи є у вас конкретна спеціалізація?
Ми маємо власну громадську організацію «Об'єднання волонтерів Ємільчищини - ”Оберіг ”». Назва так звучить, тому що об’єднання було започатковане на Житомирщині, де я раніше працювала. Зрозуміло, що раніше хід війни і потреби армії були інші. В 2016 році ми допомагали переважно смаколиками, кавою, чаєм і відправляли адресно бригадам на передову. Тоді ми не купували спорядження, бо армія була достатньо добре забезпечена. З року в рік, до повномасштабного вторгнення, у нас було все менше й менше запитів. Однак з 24 лютого ми акумулювали всі наші зусилля і нині закупляємо тактичні рюкзаки, форми, дрібне спорядження, рації та інше. Також активно плетемо маскувальні сітки на базі однієї з бібліотек міста Києва. Крім того, я безкоштовно надаю юридичні консультації військовослужбовцям та їхнім родинам в рамках проекту “Юридична Сотня”. Тому не соромтесь і телефонуйте, якщо вам дійсно потрібна допомога, за номером гарячої лінї: 0 800 308 100.
Як ви потрапили на військове радіо і телебачення? І як давно там працюєте?
Я там працюю два роки на умовах неповного робочого часу. Більше займаюсь радіо, а на телебаченні у мене один адаптований проект “Такмед” , присвячений основам тактичної медицини. Я написала Олесію Чубашеву, автору і ведучому проекту “Рекрут”, щодо роботи. Він відповів, що необхідна журналістська освіта, а я тоді навчалася на актрису. Тому додатково закінчила магістратуру за спеціальністю “Тележурналістика”. Я пройшла співбесіду, випробувальний термін і мене прийняли на роботу. Дуже вдячна колективу за нові знання та навички. Кайфую від того, що роблю.
Щоб ви хотіли побажати нашим читачам наостанок?
По-перше, хочу подякувати всім військовим, які зараз боронять нашу неньку Україну. Для мене кожен з вас герой. Я низько схиляю голову перед батьками, як втратив своїх дітей на війні. Щиро вдячна всім, хто зараз пришвидшує перемогу України. Який би хороший мир не був, але перемога-краще.
