матеріал підготувала Тетяна Алієва
Життя непередбачувана штука, ніколи не можна здогадатися, що буде далі. Сьогодні вчишся на соціальній педагогіці, а вже завтра розвиваєш платформу з підбору психологів. Цікаво правда ж? Ще сьогодні починаєш невеличкий блог про наболіле, а завтра наповнюєш його інформаційними продуктами власного виробництва і надихаєш аудиторію. Таким непередбачуваним є життя Тетяни Клинець, спеціалістка у сфері психологічного здоров’я, співавторки блогу про стосунки «Поцілунки» та співзасновниці платформи «Твій психолог».
Таню, я знаю, що Ви спеціалістка у сфері психологічного здоров’я, а також професійний коуч. Розкажіть, будь ласка, чи завжди Ви цікавилися психологією? Чому Ви почали нею захоплюватися?
Питання досвідченості доволі розмите для мене. Адже поставити себе поруч з людьми, які вже 10 чи навіть 20 років в професії, я ще не можу. Психологією я почала цікавитися в 11 класі. Саме тоді психологиня з моєї школи запропонувала взяти участь в олімпіаді. Вона сказала, що помічає в мені особливе психологічне чуття відносно інших людей, відносно того, як варто будувати комунікації. Власне до того моменту я не прочитала жодної книги з психології, на відміну від сучасних підлітків. На той час мій психологічний контент обмежувався цитатами «ВКотнтакті» (говорить з гумором). Але після того я почала цікавитися, і та ж психологиня подарувала мені перші психологічні книги: «Люди, які грають в ігри» Еріка Берна та «Теорія брехні» Пола Екмана. Ці книги читала влітку, вже після вступу на факультет психології до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я впевнена, що саме психологиня зі школи вплинула на мій вибір життєвого шляху.
Чи можете Ви зараз порадити ці книги підліткам, щоб вони спробували так само знайти себе у сфері психології?
Зараз, напевно, є більш доступні книги для них. Я думаю, що значно краще, коли кожен сам буде знаходити те, що йому відгукується. Загалом, намагаюся не радити книг, хоча іноді пишу про це дописи.
У соціальних мережах під час розповіді про себе Ви сказали, що не змогли вступити на психологію через те, що не складали ЗНО з біології. Чи великим було Ваше розчарування? Адже ще зі школи Ви брали безпосередню участь в олімпіадах саме з психології та педагогіки.
Насправді я не була в шоці, оскільки навіть не думала, що буду вступати на психологію. Психолог – не була тією професією, якої хотілося прагнути в той час, коли я навчалася. Я бачила свою психологиню в школі, вона справила на мене велике враження, але не хотілося повторювати її шлях. Я хотіла чогось більшого, оскільки не бачила кар’єрної перспективи в психології тоді. Навіть більше скажу, коли я завершувала 4 курс навчання, не була впевненою, що взагалі буду консультувати. Коли в мене щось про це запитували, відразу з’являлися думки: «Та ні, я не можу, я не готова. Це ж така відповідальна робота». Тому я не бачила себе в психології через невпевненість, нестачу інформації для реалізації себе в цьому напрямку.
Я пережила дуже важливий досвід, коли повернулася із Всеукраїнської олімпіади з педагогіки в Запоріжжі. Там я працювала з дітьми-сиротами і відчула, що можу допомагати тим, хто не отримав батьківського піклування, хто часто мав затримки психічного розвитку чи педагогічну занедбаність. У таких діток було дуже мало любові, і в той момент мені здавалося, що маю присвятити життя цьому і обігрівати їх. Я бачила своє призначення так. Спеціальність «Соціальна педагогіка» була на факультеті психології, і це стало додатковим плюсиком для мене. Тож я не була розчарованою, знала куди вступала. І, правду кажучи, я-таки присвятила 5 років життя роботі з дітьми.
Чи холі б Ви повернутися в школу, щоб знову мати змогу працювати з дітьми?
Іноді ця робота мені сниться. Справді, мені сниться клас, мої учні, і кожного з них пам’ятаю. Я відчуваю особливе тепло до кожної дитини, яку коли-небудь навчала чи з якою працювала. Але це лише спогади і пройдений етап. Можливо, я колись повернуся до цього, та зараз мені цікаво те, чим, власне, займаюся.
Вам притаманна така риса, як постійна жага до навчання. У 2021 році Ви завершили курси коучингу. Чому обрали саме цей напрям?
Я обрала коучинг, тому що першого року мене не взяли в групу навчатися за програмою КПТ-спеціаліста (сміється). Але моє життя – це череда альтернатив та компромісів. Тож переді мною постали два шляхи КПТ-підхід (когнітивно-поведінкова терапія) та коучинг. Я спочатку надавала перевагу все ж КПТ-підходу. Але через те, що мене не взяли, пішла на коучинг і зовсім про це не шкодую. Насправді він відкрив для мене дуже багато.
Коли я тільки починала, коучинг не сприймався як щось серйозне. В інформаційному просторі була поширена думка, що це щось на кшталт недопсихології, ніби коучем може бути будь-хто. Насправді ж це класний, науково обґрунтований підхід, який базується на останніх провідних досягненнях у розумінні того, як працює людська психіка. Адже він дає можливість людині бачити силу і ресурс там, де до цього помітити не вдавалося. До прикладу, якою силою може коучинг наділити клієнта, який проживає в умовах війни. Зокрема, знайти в собі сили, і опору, переосмислити реальність не як ворожу чи несправедливу, а як таку, яку варто жити. Інакше ми не зможемо справитися з усіма викликами. Саме така риса коучингу робить його особливим серед інших підходів.
Поспілкувавшись з Вами, можна зрозуміти наскільки Ви є енергійною людиною. Далеко не кожен знаходить в собі сили працювати, навчатися, вести блог та ще й залишати час на себе. Звідки Ви черпаєте натхнення, щоб не втрачати свого запалу?
Мені дуже допомагає те, що я себе знаю. Я знаю, який цикл моєї продуктивності, і якщо невтомно працювала 3 тижні, то доведеться виділити тиждень з більш гнучким графіком. Я знаю, що є певні типи потрясінь, які переживаю тяжче. І розуміння цього дає мені можливість допомогти собі найкращим чином. Наступний момент це те, що я також користуюся послугами психолога чи коуча, якщо в мене є ситуації, з якими не справляюся самотужки. І третій момент, який більш коучинговий, я бачу свою роль. Я розумію, що те, що я роблю сьогодні може бути для когось важливим. Сама ця думка, що я прокидаюся зранку для того, щоб зробити щось цінне, дуже мене надихає. Коли це не просто моя професія чи зайнятість, а можливість допомагати іншим.
Часто побутує думка, що психологи спілкуються з людьми з точки зору спеціаліста. Наприклад, аналізують поведінку, використовують психологічний підхід у спілкуванні. Чи «вимикаєте» Ви режим психолога поза роботою?
Єдина людина, яку я невтомно аналізую у процесі навіть своєї непрофесійної діяльності – це я сама. Цю особистість постійно аналізую в будь-якому форматі взаємодії. В мене насправді зараз дуже обмежене коло спілкування. І це ті люди, з якими мені не потрібно бути психологом, помічником, порадником, тому що мені хочеться просто побути Танею, яка теж потребує підтримки і поради.
Крім того, що Ви проводите консультації як психологиня, також у співавторстві веде блог про стосунки. Чому обрали таку тематику?
Ми обрали тему стосунків, оскільки це цікавило обох авторок. Ми про це говорили, це нас турбувало, воно забирало багато нашої енергії. І в мене тоді не було хороших стосунків, а навпаки токсичні, в яких я дуже страждала. Після них моя здатність до саморефлексії та самоаналізу вилилася у певні висновки, і ми з Анею (співавторка блогу) подумали, що було б класно показати ці висновки іншим людям. Ми досі його ведемо спільно і в нас досить тісний союз, я його називаю жартома шлюбним, професійним шлюбом.
Я знаю, що Ви перебуваєте у теплих, хороших, гармонійних стосунках. Чи спираєтеся Ви на власний досвід, коли пишете про стосунки?
Це питання важке, тому що те, що я вивчила, це ж теж мій досвід. Або, наприклад, той досвід, який я побачила у клієнті якомусь, теж не мій особистий, але я дотична до нього. Тобто мої дописи не народжуються з нічого або тільки з пережитого мною. Це такий складний процес, коли з’являється якась думка, її хочеться розкрити незалежно від того, стосується вона мене чи чогось, що я побачила. Але пости, які базуються на власних пережитих емоціях, дуже давні. Ми ведемо блог 4,5 роки, і, напевно, протягом перших 2 років було написано дуже багато мого особистого. Останні роки такого вже немає. Зараз ми не просто блог, ми платформа з підбору психологів, яка націлена на ментальне благополуччя та здорові стосунки.
Згодом була створена платформа «Твій психолог». Ви набрали команду психологів, які регулярно надають консультації клієнтам. Чи зумовлене створення платформи великою кількістю людей, які бажали отримати консультацію?
Коли розпочала роботу платформа «Твій Психолог», я ще не мала права надавати психологічні консультації. Цей шлях був органічним і більше відповіддю на запит. Власне, як і створення будь-якого нашого інформаційного продукту починалося із запиту наших підписників. В якийсь момент аудиторія почала надсилати повідомлення з проханнями порекомендувати психолога. Так ми з Анею почали створювати концепт цього проєкту, тому що ми справді могли радити, допомагати нашим підписникам знаходити компетентних і етичних психологів.
Набрати психологів на платформу – це непростий процес. У нас є дуже багато етапів відбору: починаючи від перегляду резюме та дипломів, завершуючи двогодинним інтерв’ю з потенційним психологом платформи.
Чи збільшилася кількість Ваших клієнтів під час повномасштабного вторгнення рф? Які виклики постали перед Вами за таких обставин?
Звернень було багато, і психологічну допомогу ми надавали абсолютно безкоштовно. Більшість наших психологів досить швидко адаптувалися, тому вдалося налагодити потік допомоги людям, які цього потребують. Тобто тоді в мене були періоди, коли я мала 6-7 безкоштовних швидких консультацій на день. Це такі кризові консультації для того, щоб стабілізувати людину, дати їй можливість бути почутою і звільнитися від емоцій. Робота стала моїм методом адаптації. Я втікала від реальності у роботу, і лише відчувши втому, я почала проживати війну. У відповідь на цей виклик зародилася група психологічної підтримки, яка досі існує і проводиться щосереди о 19:00.
Ви також займаєтеся написанням посібників про психологію. Але в своєму інтерв’ю Ви якось сказали, що хотіли б у старості сидіти та розповідати внукам про свої книги. Можливо, маєте вже план, яка має бути книга, щоб зацікавити внуків?
А я не знаю чи зможу зацікавити внуків, я їм просто буду розказувати (говорить жартома). Мені здається, бабці, які люблять побурчати, не надто переймаються тим, щоб зацікавити, вони просто розповідають. Правду кажучи, я не маю ще ідеї книги, яка могла б стати визначальною в моїй кар’єрі. Навіть більше, я відмовляюся від того, щоб звести всю свою практику до однієї книги. Я вчуся цінувати кожен день, кожну консультацію, кожну групу. Мені хотілося б фокусуватися на тому, що є тепер, не на настанні якогось величного моменту. Я б хотіла якусь частинку життя присвятити науці, щоб докласти щось своє до розвитку психології в Україні, але поки що не задумувалася яким чином це зробити.
Розкажіть чи не плануєте Ви зупинитися на досягнутому. Які є цілі на найближче майбутнє?
У мене є лише наміри. Звісно моє найперше бажання – це завершення війни перемогою України. І надалі буде процес поствоєнної адаптації та самоусвідомлення. У мене навіть є припущення, що це буде глибинний націогенез, де люди себе почнуть краще усвідомлювати українцями. І мені хотілося б, щоб моя практика і наш з Анею бізнес та проєкт брали активну участь у цих процесах і були на часі.
Насамкінець як спеціаліст скажіть, будь ласка, наскільки важливо звертатися до психолога. Як не боятися шукати допомогу у психолога?
Звернутися до психолога – це є не проблема, а її вирішення. Для когось вистачить кількох консультацій, хтось потребує більше часу, комусь необхідний професіонал з більш чіткою та глибокою спеціалізацією. Турбуватися про своє психологічне благополуччя не соромно так само, як не соромно лікувати мігрень. Тому що, насамперед, йдеться про задоволення і щастя, про психологічний біль, який чомусь іноді прийнято знецінювати. Не соромно турбуватися про себе.
