матреіал підготувала Околот Вероніка
Під час війни майже вся культура зазнає страшенного удару, але також і отримує нові здобутки. Саме під час таких трагічних моментів народжується нова нація, а з нею і сильна культура. Ця війна дала поштовх нам оцінити всю культурну спадщину України і почати її цінувати, вигнати з неї весь вплив росії. Василь Процюк - талановитий актор театру та кіно, голова "Українського мистецького фонду", креативний та творчий. Волонтер, який з початку війни стоїть на захисті не тільки ЗСУ, але й на культурному фронті. Сьогодні у нашому інтерв'ю ми поговоримо про театр та кіно під час війни, роботу благодійного фонду та цілі на майбутнє.
Фотограф: Анастасія Духовна
Ви граєте у театрі і знаєте його роботу під час війни. Чи змінилося життя театру та чи вплинула війна на підбір вистав?
Перше - це те, що на початку війни дуже багато людей виїхали за кордон, серед них і театральні колективи та і просто актори, тому багато-багато роботи йде по вводах нових людей у театр. Зараз узагалі під час війни це складно робити, бо врізали фінансування, затримують заробітні плати. Також сильно урізали штат, тому деякі вистави припинили грати саме через відсутність акторів. Стосовно того, чи вплинула війна на підбір вистав, то у театрі Лесі Українки, наприклад, я чув, що перероблюють деякі вистави на українську мову. Деякі перестають грати, бо вони на російські теми. Якщо говорити вже про теми, що мають наразі табу, то ніяких ніби таких немає, все як завжди.
Яким на Ваш погляд буде кіно? Будуть знімати в основному комедії, щоб не порушувати рани війни, чи, навпаки, будуть про це знімати і нагадувати про жахливі події в Україні?
Можна подивитися, що в нас з 2014 року знімають фільми про війну і будуть, мені здається, далі знімати для того, щоб висвітлити цю тему і не забувати про неї. Зараз воно живе, і дуже сильне, а далі нікому не буде часу до цього. До прикладу, нещодавно зняли фільм «Буча» і вийшов до нього тизер. Насправді, стосовно нього розділилися думки на дві абсолютно різних сторони: одні вважають, що взагалі цього не можна було робити, а інші кажуть, що якраз потрібно про війну знімати і надалі. Якщо вже говорити про комедії, вони також будуть, без них нікуди, адже дуже багато болю і страждань довкола через ці всі події і треба змінювати емоційне забарвлення довкола людей для психологічної гармонії.
Ви почали говорити за зйомки «Бучі», а чи почали вже знімати фільми в Україні під час повномасштабного вторгнення і чи є взагалі у планах відновлення зйомок під час війни саме в Україні?
Те, що я чув - це те, що потрошки знімають, але невеликий продакшн, а короткі метри, історії однієї квартири, коротенькі історії з маленьким бюджетом. Зараз Українська Кіноакадемія і House of Europe започатковують співпрацю із Netflix у програмах креативної підтримки творців України .
Потрошки знімаються різні скетчі, волонтерські, зокрема ТрО-Ща, від нашого фонду працює Євгеній Ламах. А так в Україні кіно у великих масштабах поки не знімають, лише реклами і невеликі проекти.
Ви знімалися у 4 сезоні «Кріпосної». Декілька місяців тому виник скандал стосовно того, що у зйомках цього серіалу, що відбулися у Польщі, брали участь російські актори. Чи брали участь у дозйомках Ви, та як ставитесь до того, що українські актори, як повідомляє Валерія Ходос, почали знову зніматися з російськими акторами?
У проекті «Кріпосна 4» сказали, ніби у зйомках брала участь дублерка російської акторки, але чи це до кінця правда, не знаю. Мій останній знімальний день був 21 лютого, тому у дозйомках я участі не брав. Та і у них залишалося буквально тиждень-півтора лише дозняти. Узагалі я думаю, що зараз не має бути зйомок з російськими акторами. Проте цього не повинно бути не через те, що всі актори такі ідейні і принципові, а через те, що умови мають бути відповідні для того, щоб не виникло навіть бажання зніматися з ними. Ми маємо розуміти, що більшість акторів мають одну професію і більше вони ніхто. Вони не зможуть піти всі барменами або офіціантами, бо тоді в цілому актори зникнуть. Тож мають бути умови, щоб творці отримували гроші і розвивали українську культуру. Але, якщо говорити про тих акторів, які знімаються зараз надалі з російськими, то як людина, я їх розумію. Проте зараз ми всі в політиці і з цієї точки зору це не правильно. Треба зауважити, що раніше через те, що знімалися російські актори в Україні, вони тримали тут ринок і український глядач хотів дивитися серіали тільки з ними, а наших вітчизняних будуть пізнавати поступово на відміну від них.
У попередній нашій зустрічі Ви сказали, що за кордоном, зокрема в Польщі, під час Ваших зйомок склалося враження, ніби іноземці рахують українців селюками «бідо». Чи змінилася зараз Ваша думка, враховуючи той факт, як зараз нам всі допомагають і як власне Україна заявила про себе завдяки запеклій боротьбі з росією?
Складно сказати, чи змінилася їхня думка, коли ти в Києві. Це не була думка у всіх, але в більшості. До прикладу, в багатьох людей, особливо, які мали певний статус, високопосадовці, керівники, з якими я мав змогу поспілкуватися, думка була, що українці - це потрібні люди, бо поляки так не працюють, як ми. «Українці - це дуже важливий ресурс». По новинам якщо казати, то думка скоріш за все змінилася, але як насправді треба дивитися з часом. Можливо, після закінчення війни вони приїдуть сюди і будуть допомагати нам відбудовувати Україну.
Про що має бути фільм або серіал, у якому Ви б хотіли знятися після повномасштабного вторгнення?
Насправді я про це не думав вже 6 місяців, тому складно відповісти так відразу. До війни я хотів взяти участь у військових фільмах, але зараз не дуже хочу, бо є певна проблема, що такі фільми, мені здається, популяризують війну і це не дуже добре з тієї точки зору, що молодь може це сприйняти як щось нормальне. От, наприклад, я згадав фільм «Врятувати рядового Раяна» і там дуже класно показано, що командир рятував цього рядового і потім Раян стояв на могилі командира зі своєю сім’єю і дякував. У такому плані це вже не популяризація, а вдячність для тих, хто відав життя за нас, що дуже важливо. А якщо подумати, стосовно того, де б я хотів знятися, то це однозначно мюзикл, де можна було б і потанцювати і поспівати, щоб це було щось таке романтичне і миле. Але я не вмію танцювати, тому доведеться для цього дуже багато працювати.
В одному інтерв’ю для штабу громадянської оборони КП ви сказали, що плануєте залучати спонсорів з-за кордону для «Українського мистецького фонду», головою якого Ви є. Чи вдалося це зараз реалізувати?
Є зараз організація, яка нам допомагає і ми маємо виконати запит від них. Нам вже багато надіслали. Та поки така організація є тільки одна. Але ми не зупиняємося і наразі спілкуємося на момент співпраці з одним благодійним фондом у Польщі, які хочуть зробити аукціони, виручені кошти з яких, підуть у наш фонд. І ми вже будемо закуповувати щось, що буде відповідати запитам, які роблять нам військові.
У рамках Вашого фонду є ще проект «Film Air From Ukraine». Як взагалі з’явилася ця ідея?
Вона виникла дуже просто. Я був удома і мені зателефонувала моя подружка, яка виїхала з Мелітополя через росію в Грузію. Просто нереально, що вона змогла так зробити, адже це дуже важко. Вона запропонувала показувати кіно в Грузії, бо нас готові були там підтримати. Потім я поїхав у Чернівці взагалі не по цій темі і підійшов до однієї пані, яка працює в центрі Миколайчука, озвучив їй наші ідеї, і ми відразу домовилася зустрітися з директором. Перший показ змотивував нас показувати кіно і надалі, а в цей час якраз Андрій Заєць - організатор кінофестивалю «Бруківка», шукав фільми, тому Олекса Гладушевский порадив з ним зв’язатися. Ми поговорили з Андрієм і домовилися про співпрацю. Ну а далі, з часом, ми вже зробили благодійний фонд, коли зрозуміли, що неправильно збирати кошти на власні картки. Потихеньку ми назбирали вже чималеньку папку документів нашої допомоги.
«Бо якщо зараз ми не почнемо допомагати, то далі не буде кому цього робити»
Чи плануєте запустити свій проект «Film Air From Ukraine» за кордоном?
Ну ми планували, але поки зараз досить багато запитів. Насправді, дуже хочемо поїхати. Зараз веду перемовини з Францією, у Німечинні хочемо. Звісно бажання є, в подумках, але конкретного плану, як зараз це має відбутися, поки немає.
Ви збирали гроші для 227 батальйону ТрО Харкова. Чи співпрацює Ваш фонд з окремими солдатами ЗСУ і чи можна, відправляючись на передову, попросити у Вас допомоги на збір амуніції?
Ми переважно працюємо з частинами, але можемо допомогти і окремому солдату. Проте для цього потрібно певну документацію.
В який момент Ви зрозуміли, що під час війни дійсно робите потрібну та круту справу?
Таких моментів було три. Перший - це коли ми показували «Мати Апостолів» в «Планеті Кіно» і там було багато військових. Після перегляду вони були дуже вдячні за те, що ми робимо таку справу. Другий - «Чорний Ворон», тоді в зал кінотеатру «Жовтень» прийшло майже 400 людей. Після фільму вони хвилин 10 аплодували стоячи. І третє - на кінофестивалі «Миколайчук OPEN». Ми були партнерами по збору благодійних внесків, тоді щодня ми згадували воїнів, які загинули і також постійно нагадували, що саме завдяки нашим солдатам зараз у Чернівцях ми можемо це дивитися. Для мене це став «Кінофестиваль вдячності». Та і зараз відчувається, що ми займаємося тим, чим повинні. Коли допомагаєш військовим, ти розумієш, що ти не один і вони не одні, вся країна разом. Кожен в Україні робить свій внесок.
Які плани з Українським мистецьким фондом у Вас на майбутнє?
Ну, насамперед, ми дуже хочемо співпрацювати з бізнесами і створюємо перелік того, що ми можемо запропонувати для них в обмін на фінансування. Також хочемо підтримувати і далі всіма силами армію, запускати реабілітацію. Це як психологічна, так і фізична. Поки що ми думаємо над цим і плануємо надалі розробляти цю ідею. Також нас цікавить тема підтримки митців. Зараз плануємо один проект, який має бути саме у сфері кіно. Звичайно, у нас багато планів, але всі ми розуміємо, що для цього потрібне фінансування, тому співпраця з бізнесами для нас зараз дуже важлива.
