матеріал підготувала Москаленко Аліса
Всі ми знаємо прислів’я “всюди добре, але вдома найліпше”. Дім - це не будівля. Це люди, які дорогі тобі; країна, де лишився клаптик душі. Місто та вулиця, де кожен закуточок знайомий.
Наші сьогоднішні герої опинилися по інший бік кордону з Україною та не з чуток знають, як це воно: поринути в абсолютно інший світ, що так кардинально відрізняється від українського.
Мілана
Мене звати Мілана, я харків’янка та зараз знаходжуся у своєму рідному місті, але період з березня по серпень була вимушена провести на заході Німеччини, в місті Бонн. А тепер у жартівливій ролі мудрого
старця я розповім вам про моє життя там.
Чи помітила ти якісь відмінності від життя в Україні? Що влаштовано краще, а що - гірше?
Є два аспекти життя в Німеччині, які мене дуже вразили. Перший чіпляв мене особисто. Мова йде про освіту. Як виявилося, школи/коледжі в Німеччині та по всій Європі набагато слабші за наших. Реальне навантаження починається лише з університету.
При переході певного віку учню потрібно здати або абітур (типу нашого ДПА), або піти до коледжу. Але через те, що ми були приїжджими, ми не могли здати абітур з багатьох предметів типу релігії та філософії. Нам би не вистачило рівня німецької, але самі завдання були неймовірно простими. В освіті німців присутня важливість практичних занять. В них є серйозний урок праці, де всі шиють на машинках. Є урок мистецтва, де всі вчаться малювати, ходять на різні виставки. Майже кожна дитина вміє грати на музичному інструменті.
Другий аспект: медична система, бо в Німеччині, якщо ти викличеш швидку допомогу та не будеш при цьому вмирати, тебе змусять заплатити штраф. Та якщо в людини щось серйозне, то лікар прийме її одразу ж. Але якщо щось не критичне, то доведеться вистоювати чергу місяць, а записатися треба за місяць-два.
Є такий стереотип, що всі німці дуже виховані та серйозні. Це правда?
Оох, це питання моє улюблене, тому що розвіювати міфи про манірність німців - це окремий вид задоволення. Ні, німці не серйозні. В них, щоправда, є частка важливості виховання дітей в родині, - зазвичай дітей в родині багато. Я жила в сім’ї з чотирма дітьми, та у всіх знайомих цієї родини було також, як мінімум, три дитини.
Нумо так, невиховані люди також траплялися. Зокрема, діти. Але в більшості вони дуже виховані.
Та німці не серйозні. Вони доброзичливі та ДУЖЕ милі люди. Так, вони не такі галасливі та відкриті, як наш народ. В них, можливо, не прийнято ось так з порога обніматися та гучно розмовляти в кафе. Зазвичай німці дуже тихі та спокійні, але їх не можна назвати серйозними. Це абсолютно не те слово, яким би я описала їх.
Тоді можеш описати менталітет німців? Чим вони відрізняються від українців?
Хочу згадати два важливих аспекти.
Перший:
Люди дуже чесні й ніколи не зазіхають на чуже. В нас був досвід, коли кур’єр, що доставляв нам їжу з магазину, просто залишив кошик з дорогими продуктами стояти біля дверей, де не було ніяких парканів. Повз просто проходили люди. Ніхто не взяв цей кошик, бо ніхто не візьме чужого.
Крадіжки в Німеччині все ще є, але насправді це скоріш виключення, ніж правило. Тобто тут менталітет дуже слухняний, я б назвала це так.
Другий: людям начхати. В хорошому сенсі. Їм однаковісінько. Всюди є райдужні прапори, ніде нема ніякого засудження. Я вперше в житті побачила трансгендерів на вулиці, і людям навколо було абсолютно без різниці. Це правда неймовірно. Я рада, що для людей не має значення, хто з ким зустрічається. Їм важливо знати саму людину, її особистість. Так само людям все одно, як вони вдягаються. Одяг часто не поєднується між собою. Та він найчастіше непрасований! Для них це не так принципово.
Можеш назвати декілька особливостей життя у Німеччині? Є щось таке, на що реакція української людини буде суто “вау”?
Вау-ефект викликає багато чого, бо країна зробила крок вперед в розвитку, хоча й не у всьому. Наприклад, в Німеччині немає аналога додатку “Дія”. Усі німці дивувалися, коли ми розповідали їм, що в нас всі документи зберігаються онлайн.
Там дуже багато всього в магазинах. Якщо ти чогось захочеш, то 99%, що ти це знайдеш.
Але особисто для мене вау-ефект викликала міська бібліотека. Там можна взяти не лише книжки, а й фільми, серіали й мангу. А всередині самої бібліотеки стоять ноутбуки, телевізори та геймпади Nintendo. Там не сидить якась бабуся в окуляриках, ні. В тебе є спеціальна карта та екранчик над столом, що має знизу сканер та сканує книжку, що ти обрав. Та якщо ти хочеш узяти її, треба провести карткою, й на екрані з’явиться інформація про цю книгу та коли її треба повернути.
Як це було: знаходитися в середовищі абсолютно іншої мови?
Я не була в такому середовищі. Я знала англійську, а в Німеччині 99% людей знають цю мову. Не знають лише деякі діти, та й то не всі. В кого не спитаєш - всі відповідають "yes, I speak English". Були моменти, коли я намагалася говорити корявою німецькою, й люди спокійно переходили на англійську, розуміючи, що нам так буде зручніше.
Але нам давали уроки німецької мови, які так чи інакше допомагали.
Я могла говорити навіть не найлегшими фразами. Частково я навіть розуміла та розумію німецьку мову, й буду продовжувати вчити її в Україні.
Женя
Мене звати Євгеній, мені 16 років, родом я з Харкова. Зі зрозумілої причини був змушений виїхати з України. Вже пів року я знаходжуся в прекрасній країні Швеції. Пощастило жити в столиці Стокгольм.
Чи помітив ти якісь відмінності від життя в Україні? Що влаштовано краще, а що - гірше?
Тут все дуже маленьке, тому місто з невеличким населенням менш насичене, ніж в Україні. Центр - так, забудований, але околиці - це чисто санаторій. В Україні набагато краща освіта з точки зору швидкості отримання та якості знань, але тут діти мають самі додуматися до багатьох речей, і це прикольно. Вони більш самостійні та можуть розв’язувати свої проблеми. Продукти тут класні та якісні. Краще, ніж в Україні. Але соняшникова олія… Більш ні слова про неї, вона просто жахлива.
Звичайно ж, є “чорні” райони, де дуже брудно. Банально ти йдеш вулицею, і тобі страшно, бо якісь підозрілі люди ходять. Дивишся на вітрину магазину, а вона не просто зі скла, а ще й додатково замкнута. Ти якби розумієш, що, значить, тут люди трохи промишляють цим, і це не дуже добре. Є різні прошарки людей.
Щодо самого суспільства: дуже багато бюрократії. Мене це не так дратує, як моїх батьків, звісно, але краще я буду жити у світі, де є бюрократія, чим у світі, де треба дати хабаря або бути над здібним генієм. Тут до всіх відносяться однаково. Будь ти хоч відмінником, хоч двієчником. Для всіх однакові правила.
Медицина практично безкоштовна. Великі податки, але пільги на пенсію та для дітей. Вони вчаться безкоштовно, їм безкоштовно дають ноутбуки для навчання. Розбив? Нічого страшного, бери новий. Довіра в людей є.
Економічно вони стабільні, тож можуть це собі дозволити. Їх ціль: створити такий рай, оазис для людини. В них виходить.
Я десь чула, що більшість шведів дуже вихована. Це правда?
Так! Вони дуже цінують людину, як особистість. Дуже добрі та виховані.
Навіть, кондуктори у трамваї. Всі бажають удачі, посміхаються. А коли шведи влаштовують щось типу вечірок в багатоквартирному будинку, то до 8-9 вечора можуть шуміти, але після - просто розмовляють тихо.
Ми підібралися до питання про менталітет. Тож, який він?
Шведи спокійні щодо роботи. Вони працюють неспішно. Все роблять, але знову ж таки неспішно. Шведи цінують свій час. Вміють не тільки працювати, а й відпочивати та розважатися, та розвиватися, що найголовніше в них. Вони дуже багато читають, бо, знаєш, їдуть люди в метро не з навушниками, а з книжками. Майже всі. Навіть зовсім маленькі. Це реально класно. Люди, з якими я контактую, чудові! Вони підтримують та пояснюють, що незрозуміло. Дуже важко сказати, що мені не подобається в них.
Можеш назвати декілька особливостей життя у Швеції? Є щось таке, на що реакція української людини буде суто “вау”?
Понад усе мене вразило те, що люди тут колосально життєрадісні, отримують задоволення не тільки в дитинстві й старості, а протягом усього життя. Вони цінують кожен момент, що проводять в родині або в компанії.
Що мені відразу сподобалося, так це їх “лагом” - це щось типу помірності у всіх деталях: кількість годин на роботі, одяг, всілякі дрібнички в домах. Все це максимально збалансовано.
Транспорт! Це просто щось неймовірне. По-перше, він вельми часто ходить. По-друге, тут ніколи не буває повністю забитих вагонів або автобусів. По-третє, він новий, комфортний та тихий.
Коли я їхав сюди, то думав, що у Швеції завжди прохолодно та похмуро, але насправді тут дуже комфортно. Влітку лише один тиждень було душно і жарко, але злива все налагодила. Тут всюди вода, але вологості якимось чином менше, аніж в Україні.
Як це було: знаходитися в середовищі абсолютно іншої мови?
Тут всі знають англійську мову. Нам було досить легко навіть на початку, коли шведську взагалі не знали. Вона схожа на англійську та на російську, тому доволі просто. Тут немає відмінків, але є артиклі, які вказують на рід.
За пів року - рік шведську можливо вивчити повністю та вільно розмовляти. З цим проблем нема.
Катя
Мене звати Катя. Мені 16 років та через війну я була вимушена переїхати до Франції на пів року. Там я жила, вчилася та соціалізувалася, так що зараз розкажу про свій досвід.
Чи помітила ти якісь відмінності від життя в Україні? Що влаштовано краще, а що - гірше?
Франція - це стара Європа, атмосфера якої цілком відрізняється від
України. Відчувається добробут країни. Маленькі містечка Франції (Реймс, Еперне, Шалон) не схожі на Париж, бо Париж - окрема історія. Містечка Франції з невисокими будівлями. Усе маленьке, на всіх вікнах і балконах заокруглення, завитки. На багатьох - квіти. Вулички вузькі. Та при цьому на кожній вулиці, на площах дуже багато кафешок з величезною кількістю маленьких столиків, де люди сидять впритул до проїжджої частини. Перехожі йдуть прямо поруч.
Для французів дуже важлива частина життя - спілкування. Вони годинами сидять за столиками й розмовляють. Ланч - святе. З 12-14 дня французи йдуть на нього, кафешки переповнені. Майже всі структури припиняють роботу - всі спілкуються за ланчем.
У французьких родинах (справжніх французьких, майже у всіх) сніданок, ланч та обід (“дінер”), який о 19-20 вечора.
Французи люблять багет, сир (різний та багато), чай, каву, киш лорен, випічку. Вони зовсім не їдять каші та супи, - лише цибульний, а деякі різновиди супів - це просто пюре. Перед обідом чи ланчем - аперитив - це національна особливість.
Чи є якісь стереотипи про Францію, які ти можеш розвінчати або, навпаки, підтвердити?
Жаб вони не їдять, не бачила. Щодо беретів - також промах, але багато туристів мають даний стереотип, тому в Парижі я часто бачила саме приїжджих в беретах. Французи жахливо гордовиті та занудні, про це стереотип правдивий.
Можеш описати менталітет французів, та чим вони відрізняються від українців?
Вони поважають лише свою культуру, культуру Франції та свою національну мову.
Можеш назвати декілька особливостей життя у Франції? Є щось таке, на що реакція української людини буде суто “вау”?
Визначна пам’ятка Франції - виноградники. З винограду вони роблять шампанське, яке п’ють.
Північ країни дуже відрізняється від півдня за архітектурою та менталітетом. Начебто на півночі народ багатший, аніж на півдні, але я не знаю чому. Взагалі французи дуже економні. Можливо, саме з цієї причини в них все маленьке. Наприклад, французькі балкончики. Французи дуже чесні, довірливі люди. Вони відрізняються від нас нездатністю “пробивати” свої інтереси. Мабуть, тому, що їх життя не зазнавало таких катаклізмів, як наше. Від них віє спокоєм та романтикою.
Що стосується освіти: в них погано розвинуті точні науки, але все, що стосується творчості, типу мистецтва, літератури, публіцистики, гуманітарних наук, - дуже добре.
Як це було: знаходитися в середовищі абсолютно іншої мови?
Французи дуже цінують свою мову, оберігають її та пишаються. Англійською розмовляють лише в Парижі, бо це туристичне місце, в інших містах - ні, або дуже мало.
Віка
Мене звати Віка, я народилася й жила у Харкові щасливі та не дуже 16 років. У зв'язку з військовим положенням ми з сім'єю були вимушені рятуватися в Словаччину.
Чи помітила ти якісь відмінності від життя в Україні? Що влаштовано краще, а що - гірше?
Звісно Європа є Європа, зарплатня тут більше... Насправді й все. Словаччина доволі сільська країна, тому мені, як людині, що не може уявити своє життя без міської метушні, прийняти це важкувато. Мені подобається освіта в Словаччині, тут дітей в школах взагалі не завантажують непотрібною інфою, а за законом на домашку має уходити не більш ніж 14 хвилин у день.
Ще школа готова сплатити для тебе будь-який гурток, куди б ти не пішов (у тому числі й репетиторів).
А в ВНЗ, майже всі, можна поступити без іспитів та й вже потім вирішувати, хочеш ти продовжувати навчання чи ні. Та не дивлячись на все це, нема тут ніякої жебрацької романтики, і це сумно. Навіть напіврозвалені багатоповерхівки не так красиво й драматично розвалилися, як у рідному Харкові.
Можливо, для мене все, що не схоже на моє звичне місто, здається поганим навіть тоді, коли виглядає краще.
Можеш описати менталітет словаків, та чим вони відрізняються від українців?
Словаки. Неймовірно. Некмітливі. Без образ, хлопці. Хто б що не казав, але менталітет міських та сільських людей дуже відрізняється. А тепер уявіть, що це ціла країна, де взагалі немає жодного міста, та цим людям навіть нема, з чим порівнювати.
Словаки до болю в зубах щасливі та правильні, і так, це категоричний мінус. Вони ніколи не скажуть тобі правду в обличчя, ніколи не покажуть неприязні чи взагалі свого стану душі.
Мені здається, їх девіз “головне, щоб сусіди думали, що ми ідеальна родина”.
Коли ми жили в словаків, вони постійно пеклися щодо того, що штори, що виходять на вікна сусідів, висять недостатньо рівно. Завіски в інших частинах будинку їх мало цікавили.
Мені подобаються сумні та прямолінійні люди, але, на жаль, вони [підлітки] тут тільки й роблять, що курять траву. А в таку компанію мені ой як не хочеться.
Можеш назвати декілька особливостей життя у Словаччині? Є щось таке, на що реакція української людини буде суто “вау”?
Вочевидь, гори. Чисто тому, що я жодного разу в житті їх не бачила. Та й то, мого подиву вистачило на перші три дні. Дуже б хотілося розказати, що вау-ефект в мене викликають неймовірно красиві, розумні й
харизматичні словацькі хлопці, але це не так.
Як це було: знаходитися в середовищі абсолютно іншої мови?
Жахливо. Особливо погано було опинитися в словацькій школі тоді, коли я й близько не знала мови. Це викликало настільки нестерпний розпач та відчуття своєї марності, що я плакала кожні хвилин 15, навіть у школі. Врешті-решт, якщо не здійснювати спроб поспілкуватися з кимось, відсутність знання мови не особливо заважає. До того ж в епоху, коли практично кожна людина володіє англійською хоча б на якомусь базовому рівні.
