Олена Воротнікова до війни працювала проектним менеджером у столичній енергетичній компанії, але в перший місяць попала під скорочення штату. Зараз Олена живе на сході України, займається практичною нумерологією і пише оповідання про війну і кохання під сирени повітряної тривоги та гул бомбардувальників, закінчила школу базових знань письменництва та сценаристики, збирається продовжувати навчання у цьому напрямку і далі.
***
Бориспіль. Термінал D.
Люди, багажі, паспортний контроль, Duty Free…
Як же Варвара скучила за всією цією мирною «метушнею» в аеропортах!
… Її ейфорію порушує гучне повідомлення:
- Починається посадка на рейс Lufthansa 1491 Бориспіль-Кельн! Пасажири, слідуйте до виходу номер п’ятнадцять!...
Ця картинка часто прокручувалася в голові у Варі. На початку війни вона дуже захопилася ідеєю вивезти свою родину за кордон подалі від війни, тим більш, що з’явився такий рятувальник - Мустафа з Німеччини, який пропонував прийняти у себе вдома всю українську родину.
Під час війни і окупації України рашистами у 2022 року, люди хапаються за будь яку рятівну соломинку. Так і Варвара, довго міркувала над пропозицією Мустафи та, щоб остаточно вирішити «порятунок» родини, зібрала сімейну раду. Але ні донька, ні її матуся не підтримали цю ідею! У кожного була своя позиція щодо «порятунку» і долі! Родина вирішила залишитися у своєму місті на сході України. Ну що ж! Варвара вибачилася перед «закордонним рятівником», попрощалася і залишилася зі своїми рідними.
***
- Привіт! Як ти? - почула Варя в телефоні знайомий голос Марти, яка вже кілька місяців живе в Польщі з сином і останній раз вони спілкувалися навесні, а вже скоро осінь.
- Ну, як тобі сказати… сирени вмикаються цілодобово, літаки-винищувачі гудуть цілий день… намагаємося жити і в цих умовах, бо вже зрозуміло, що через два-три тижня, як у Арестовича, війна ця суччя не закінчиться.
Дівчата спілкувалися довго про все і про всіх, згадали подруг і їх місцезнаходження. Багато хто зараз, під час війни, живе за кордоном, а хтось із подруг вже повернувся до України, але, де б не знаходилися люди, їх усіх «поєднує» війна якимось тяжким відчуттям тривоги чи очікуванням чогось жахливого.
- Я розумію що триває війна і багато людей в країні без даху, без роботи, без грошей на життя, але я все одно пропоную хоч якось відпочити, наприклад, у Європі, - приголомшила Марта, - ну хоч, на два-три тижня) і знову «крилаті» фрази Арестовича).
- Треба подумати над твоєю пропозицією, Марта! Ми з Наталкою планували восени, незалежно від воєнних дій, з‘їздити на море хоч куди на автобусі, бо аеропорти наші пошкоджені свинособачею ордою.
- Та тут твоя Наталка, поруч зі мною! Ми зараз обидві у Варшаві! Я свою дитину відвезла на цілий місяць у підлітковий польській табір, а Наталка допомогла своєї доньці переїхати сюди до нової дислокації айтишного офісу і ми вільні та чекаємо твоє рішення щодо відпочинку!
Оце так поворот! В голові Варвари почали крутитися пазли, щось складалося, щось - ні. Але довоєнна тяга до подорожей нахлинула на неї з такою силенною силою, що подруги отримали третє «за» і почали планувати спільний відпочинок, з глибоким відчуттям провини не знаючи перед ким, чи чим, бо триває війна.
***
Тиждень для Варвари, Марти та Наталки пролетів у зборах та безкінечних телефонних дзвінках. Збиралися речі, планувався трафік, обговорювався роумінг. Знаючи Марту, не треба дуже занурюватися у плани, бо вона їх змінює «на льоту», хоча зараз точнісінько будуть не літаки – усі аеропорти закриті.
Якби подруги збиралися у подорож до війни, то ще б був і обов’язковий шопінг! Бо не гарно було би бути в одних і тих же джинсах на фото різних країн! Але ті звички залишилися там…, до початку війни!
А зараз життя зовсім інше! І є нова звичка: постійно донатити гроші на військове обладнання чи одяг для ЗСУ – бо завдяки нашим військовим ми ще живі, ми ще є!
Звички різні, життя одне!
«Розірвані» родини - це теперішнє життя для українців під час «спєциальнай апірациі», як називає свинособаччя орда їх вторгнення в Україну. У Марти є життя з синочком у Варшаві, а її чоловік з першого дня війни на фронті, бо він є офіцер управління з надзвичайних ситуацій країни і нічого не каже своїм рідним про свою службу та тільки інколи Марта отримує від нього скупі смс: «Я живий. Працюю. Перемога за нами». У Наталки своя «розірвана» родина: її життя з мамою у столиці (маму одну вдалося вивезти до Києва, батько загинув в рашистський окупації під час бомбардування) та життя її доньки у Польщі, бо із-за війни офіс було перенесено з ризикового Києва до мирної Варшави.
Звикнуть до цього важко. Інколи, неможливо!
Варвара їхала у міжнародному поїзді і згадувала людей, які займали чергу на залізничному вокзалі в евакуаційний безкоштовний потяг - це були цілі родини зі сходу України, люди похилого віку, маленькі діточки, інваліди на колясках. У великому холі залізничного вокзалу понад стінкою стояли переноски з котами, собаки терлися об ноги своїх хазяїв, поруч на лавці - молода жінка годувала немовля… Це були біженці з районів бойових дій, у яких війна відібрала можливість жити у своїх домах і не було ніякої гарантії щодо повернення до рідних місць.
Потяг зупинився на залізничній станції і почалася метушня. Трохи поштовхалися при виході з потягу, трохи – на пероні, далі - черга до таможні та паспортного контролю.
Коли усі кордонні процедури були пройдені, Варя видохнула і зразу побачила веселі обличчя своїх подруг. Боже, яке щастя бачити усміхнені обличчя, наче із темряви зробила крок до світла! Колись бажання знати англійську мову було початком дружби трьох дівчат: Марта - вчитель англійської, сорокарічна харизматична висока струнка брюнетка. Поруч з нею завжди багато позитивного авантюризму і веселого спілкування.
Легка, тонка і тендітна Наталка та сучасна, іронічна і сексуальна Варвара. Обидві панночки п’ятдесяти років, обидві блондинки, які колись разом почали подорожувати по Європі і зрозуміли, що без базового англійського і кави за кордоном не купиш, після цього і вирішили піти удвох вчитися до Марти.
І ось дівчата вже обіймаються і радіють зустрічі.
- Їдемо зразу до мене, вірніше до апартаментів, які ми з Деном орендуємо! - запропонувала Марта, - треба трохи видихнути, трохи бухнуть і трохи відпочити, бо завтра зранку їдемо через кілька країн до Адріатики! Я ж з Києва виїхала на своїй Тойоті! То «коняка» у нас є, треба тільки вчасно її годувати! - почало голосно усміхатися Марта.
- Та ніфігасе! Які у нас можливості! - відповіла Варя більш радісно, ніж здивовано, - бо з Мартою так завжди: якщо покохати, то генерала, як відпочити - то на одному з найдорожчому узбережжі Європи.
Весь залишок дня пройшов у згадках про минулі подорожі, обмін інформацією про спільних знайомих. Ввечері дівчата сиділи на критій терасі, яка примикала до апартаментів Марти, потягували пиво і дивилися на яскраву та мирну Варшаву. Європейська атмосфера відчувалася у всьому, суцільний порядок місцевого транспорту, повсюдне освітлення районів та повільний рух поляків.
- Які новини з передової, Марта? – запитала Варя, бо знала, що чоловік Марти з першого дня війні на фронті.
- Новини я узнаю з інета чи чатів, також як і усі, - сумно відповіла Марта, - він пише дуже рідко, дуже коротко і без подробиць.
Наталка насуплено писала комусь смс, хоч подруги і підозрювали «кому»:
- Знову Він прокинувся після рутинного життя? – запитала Варя, звертаючись до Наталки.
- Як мені набридла ця тягомотина! - не піднімаючи очей від екрана телефона, відповідала Наталка подругам, - Вже все вирішили і не один раз - він живе, як і жив, з дружиною і донькою, а мені дає спокій! – і зробила глибокий вдих.
- Наталка, тільки не обманюй себе! Поки в тобі залишається хоч крапля кохання до нього, це не закінчиться! – «підтримала» подругу Варвара, маючи досвід таких відносин.
Марта вирішила вивести подруг на позитивну хвилю і почала розповідати кінцевий маршрут спільної подорожі. То хочеться вірити, що прокинувшись зранку у Марти не народиться новий і теж кінцевий план наших дій і нашого руху).
***
І ось той день настав! Дівчата загрузили багажник своїми валізами, деякими харчами та напоями і поооїхали! Марта сіла за кермо свого авто, Наталка - поруч, а Варвара легко погодилася сісти позаду, бо слідкувати весь час за дорогою, хоч і не за кермом, було для неї важкувато.
Від одної думки, що вирушили у Євро тур, перетинаючи Польщу, Словаччину, Угорщину, Хорватію до самої Далмації, серця трьох починали гучно колотитися. За вікном авто мелькали гарні польські села, доглянуті поля і купа придорожніх таверн.
- Денис якось не дуже хотів їхати у польській табір, але там дуже гарна анімаційна програма з викладачами танців, а в Києві, ви ж пам‘ятаєте, що він в минулому році зі своєю подругою посів перше місце у конкурсі бального танцю, - сказала Марта і пригальмувала на розі доріг, уважно розглядаючи карту руху на айфоні.
- А я взяла невелику відпустку на роботі, щоб допомогти своїй Катрусі перевезти речі і комп’ютер з Києва до офісу у Варшаві, а коли тут почалася тусня на трьох, то в телефонному режимі зробила пролонгацію своїй відпустці, - продовжила розмову Наталка, - переб’ються без мене на роботі і вдома.
- Слава богу, безробітним не треба просити відпустку, то я просто попередила своїх рідних і зібрала валізку - говорила Варвара, обпершись руками за передні сидіння, щоб дівчатам було її гарно чути.
Ця розмова трьох подруг була дуже схожа на виправдання перед своїми рідними, їм не звикати це робити, бо ось вже півроку, як українці тільки і роблять, що борються з відчуттям провини в існуючій ситуації. Чим далі авто з подругами від’їжджало, тим менше в головах було війни, але смс сповіщення повітряної тривоги в телефонах продовжувало бринькати.
- Ми збираємось з вами десь поїсти по-польські, чи ні? - запитала Марта у команди, - давайте вибирайте генделик.
Наталка і Варвара почали пильно дивитися на гарні дахи та дворики по узбіччю і одночасно махнули руками на гарне кафе з плетеними меблями під навісом. Коли авто під‘їхало ближче до кафе, то дівчата побачили ще й плетіння у вигляді людей і тварин, наче німа сцена з якогось кіно, дуже все тут було зроблено з театральним смаком.
Поки трійка виходила з машини, до них назустріч вже йшов з привітанням гарний високий, не дуже молодий, чоловік. Дівчатам було запропоновано вільний стіл і паперове меню. В невеликому дворику було чимало столів і за ними вже снідали люди. Дівчата прислуховувались до мови і між собою визначали по шиплячим словам поляків за сусіднім столом. Вибрав у меню польський національний суп Журек, дівчата зробили замовлення і поки чекали, робили фото друг другу на фоні плетених тварин.
Невдовзі на столі з‘явилися три порції супу. Дівчата смакували насичений гарячий польський суп у «хлібному» горщику. Наче в ньому не було нічого незвичайного, але усі зразу розуміють, що це Журек).
А ось і кава. До неї господарі ще поклали маленьке печиво, домашню випічку – смакота!
Процес поїдання був завершено і дівчата по черзі пішли в санвузол мити руки.
- Я поки мила руки, почула розмову польською. Чоловік за отим столом біля санвузла, розмовляв по телефону, - обережно в тому напрямку показала головою Марта, - там щось діється не гарне, щось йдеться про блокіровку дорожнього руху, про якісь речі в багажнику, що все повинно бути не очікувано! І було означено, що це все десь тут неподалік і через півгодини.
- І? Сподіваюсь, ми не дамо скоїться злочину?- підхватила тему Наталка.
- Ви ж шуткуєте, Шерлок и Ватсон? - Варвара вилупила очі на подруг? - давайте телефонувати в поліцію на всякий випадок? Хоч яка поліція, якщо на «злочинцю» поліцейський мундир…
На останньому слові подруги вже сідали в свою Тойоту і обговорювали план дій по спасінню когось і десь! Схоже у трійці починаються пригоди!
Хвилин за п‘ять «злочинець» у поліцейському мундирі сідав у поліцейське авто і не зупиняючись, розмовляв з кимось по телефону.
- Їдемо за ним, тихенько, - одягає сонячні окуляри, керувала дією Марта.
Наче можна зробити менш гул авто).
- А нічого, що маршрут злочинця не співпадає з нашим маршрутом, Марта? - запитала Варя і не дочекавшись відповіді, продовжила, - ок, переконувати вас марно, то тоді давайте розподілимо наші ролі.
- Нарешті, Варя! А то нібито ніколи не влазила в авантюри, - усміхалась Наталка.
І ролі такі були поділені: Марта за кермом, Наталка при першому нашому переляку натискає в телефоні “sos”, Варвара знімає все на відео!
А відео зафіксувало наступне:
Поліцейська машина з польськими номерами з’їхала з головної дороги на допоміжну, чуть трохи проїхала і стала поперек руху. З машини вийшов «злочинець», витяг з машини поліцейський жезл, присів на капот машини, подивився на екран свого телефона, ймовірно, для контролю дій.
Через деякий час, на дорозі з’явилася легкова машина червоного кольору, при приближенні до машини злочинця, за кермом було видно красиву блондинисту голівку водійки.
«Злочинець», при появі червоної машини, зробив дзвінок кудись по телефону і став чекати реакцію блондинки на перешкоду руху.
Коли водійка вийшла з авто і стала приближатися до поліцейської машини, «злочинець» потягнувся щось діставати із кишені брюк і в цей момент в Тойоті, з українськими номерами, увірвався Мартин терпець!
- Мені все це не подобається, дівчата! Треба рятувати дівку з того авто! - прошепотіла Марта, - злочинець один і ми зможемо його нейтралізувати! - Я пішла! Наталка, викликай службу порятунку чи надзвичайних ситуацій, - останні слова Марта вже казала, коли виходила з Тойоти, захвативши із салону авто балончик аерозолю лаку для волосся, яке завжди було в машині.
А далі, все було якось швидко і несподівано, під’їхала ще одна машина з позначкою «Таксі» і стала позаду червоного авто так, що воно оказалося у пастці.
Марта підскочила до злочинця і приснула йому в обличчя струмінь лаку для волосся… чоловік був нейтралізований!
Та зовсім незрозуміло, чого блондинка, замість подяки, вчепилася в волосся Марти і почала валити її на землю…
Наталка відправила SOS на якійсь польський номер і вже бігла до Марти на допомогу!
Варя чітко виконувала своє завдання і не припиняла відеозйомку цього шабашу, з авто вийти все ж прийшлося, щоб зафіксувати бійку чи момент ушкодження: а може треба буде фіксувати побої! Хоч Марту було трудно подолати і схоже синьці, скоріше за всього, будуть у блонди з червоного авто!
Водій таксі вийшов з машини і нервово палив цигарку!
Йо! Це було щось неймовірно і вряд чи кому з учасників зрозуміло!
Команда так була захоплена процесом бійки, що не побачила щойно прибуту машину з чотирма патрульними.
«Злочинець» трохи продрав очі від лаку, втрутився у бійку дівчат, витягнув з цієї купи блондинку і міцно до себе пригорнув.
І після цього стало зрозуміло, що Марта, Наталка і Варвара вляпалися в халепу!
Патрульні допомогли, виваленим у дорожній пилюці, Марті та Наталці піднятися, запросили усіх надати особисті документи, зрозуміли, що виклик потрапив в категорію «помилковий»! Власниці телефону, з якого був зроблено дзвінок, а значить і усій трійці, був пред’явлено штраф.
Блондинка, з розмазаною червоною помадою на обличчі, поправила свій хвіст волосся на голові, який збився набік до вуха і ніжно подивилася на злочинця. Він взяв її за руку і повів до таксі, обтрушуючи її курну спідницю. В цей момент багажник відчинився і з нього полетіли повітряні шари, розмальовані серцями і іменем Софія! «Злочинець» витяг з того ж багажника великий букет червоних троянд, очі його досі ще не повністю від лаку розкривалися. Та коли він дістав з кишені коробочку з обручкою і протягнув панночці, на очах блондинки з’явилися сльози!
Поліцейський-«злочинець» вирішив таким незвичайним способом освідчитися дівчині, та не розрахував, що випадково його замовлення в івент агентство підслухає Марта-Шерлок).
- Ні, ну що я не так зрозуміла? За півроку в Польщі я майже вивчила польську! – виправдовувалася Марта, посміхаючись з подругами, і заводила авто.
І це тільки початок подорожі і відпустки! Страшно подумати, що ж буде далі! Сіра Тойота з українськими номерами газонула, залишаючи за собою чиєсь освідчення, штраф за помилковий виклик і стовп пилюки. Попереду ще довга дорога до Хорватії і сподівання хоч якогось відпочинку для душі.
Варя все чинно зняла на відео, цю неймовірну пригоду дівчата виставили на ютуб і вже через тиждень переглядів було близько мільйону. Отак і народжуються блогерки!
Подруги продовжували подорож по Європі, вони робили фото гарних краєвидів і відправляли своїм дітям і рідним. І, не зважаючи, на тільки но розпочату подорож, вже обговорювали презенти для своїх родин, так було завжди у попередніх подорожах, вірніше, так було до війни.
Вже проїхали Словакію і Угорщину. Так не звично, що між європейськими країнами, при наймі, які проїжджали дівчата, не було кордонів, прикордонників і всяких перевірок! Просто цім країнам пощастило с сусідами, були б вони по сусідству з російською федерацією, прийшлось би будувати китайські стіни, бо зненацька цій свинячій орді просто захотілося б відтяпати у сусідів якесь гарне село чи поле і кінець спокою і життю!
Орда - вона така.
Ну нарешті Хорватія!
Тому що ця країна не входить до Шенгенського простору, то тут необхідна Зелена карта, процедура прикордонного контролю і всяке таке інше.
Дорожні затори, черги на кордоні, терпіння і ось вже машина з подругами їде по Хорватії, цю країну сплутати ні з якою другою не можливо! Дороги-рівнинні перетворилися в дороги-серпантинні! Вузенькі дороги прокладені між скелями і урвищем! Все це на фоні каскаду гір з зеленими лісами та відблисками блакитного моря!
Дівчата зупинилася в спеціальній «дорожній кишені», щоб відпочити, насолодитися гірським повітрям та перевірити налаштування геопозиції заброньованого житла. Вони сиділи прямо на траві та відчували скороминуще об‘єднання з природою - поруч були смугасті скелі з рожевим, сірим та помаранчевим кольором, нижче у самого урвища - блакитна лагуна!
- Яка краса! Я в раю? - запитала Наталка у подруг, закрила очі і витягнула ноги на траві.
В цей момент поруч почала гавкати маленька собаця, яка вискочила із тільки но припаркованого авто.
- А що в раю є собаки? - релакс Наталки був скасовано, прийшлось піднятися і подивитися на білу кудлату малу гавкучку! Собаця дивилася на Наталку такими маленькими гарненькими оченятками, що злитися на неї перехотілося.
- Нам вже пора, дівчата, рухатися! Ще трішки і ми маємо на меті! - Марта піднялася і пішла до машини, подруги швиденько потрусили за нею.
Знову дорога-серпантин, кілька кільцевих розв‘язок і ось покажчик населеного пункту, до якого команда прямує вже другу добу.
- Слава нам! Допленталися! - вигукнула Варвара і почала збирати речі на задньому сидінні авто, які весь шлях туди навалювалися подругами.
Краєвид був неймовірний! Сонце було височенним, небо блакитне з де-не-де маленькими хмарками, схожими на тістечко бізе, по краю вузенької дороги був вимощений невисокий кам’яний паркан. Жіночий голос навігатора керував по маршруту:
- Через 20 метрів наліво
- 10 метрів прямо
- Справа місце призначення
Дівчата вийшли з машини і зразу відчули вітер з моря та тонкий солодкий аромат якогоїсь місцевої рослини. Перед ними були закриті ворота і схоже зараз почнуться ребуси і квест, як колись вони півночі шукали ключи від, заздалегідь, заброньованих апартаментів в голландському Утрехту. Тоді Варвара від втоми просто усілася на траву біля висотки, а Марта і Наталка зі своїм шерлокохомським духом відчиняли якісь крамнички, відправляли господарю смс, знаходили ключи від трьох дверей…Йопт!
Зараз Марта відправила смс господарю дома і зразу отримала відповідь.
«Ключи від воріт в кафе напроти, ключи від дому під жовтим горщиком з квітами».
Все так просто і легко! Ворота відчинили, машину поставили під навіс. Речі занесли у дім і пішли зразу освоювати територію зовні. Вся територія двору була в камені і в плитці, поруч - маленький садочок з деревами з дивними плодами, які ще прийдеться скуштувати, в куточку - кілька кущів квітучих троянд, по усій вимощений підлозі понад домом розставлені різнокольорові горщики з квітами, від яких і відчувався аромат по всьому двору. Трохи далі дівчата побачили терасу з обладнаним місцем для сніданків чи обіду, на столі була застелена гарна скатертина, на столі стояла ваза з червоними трояндами і пляшка з вином, це є презент від господаря, на сайті, зазвичай, такі апартаменти чи дім іменуються, як «гостинний господар». Чуть далі під заплетеними до даху кущами було три шезлонга - все для щастя і відпочинку є. Три подруги вмостилися на шезлонгах і підставили обличчя вітерцю, теплому, але вологому.
- Дівчата, у мене не має ні слів, ні розуміння, - сказала Наталка, втупившись до свого телефону, - наших азовців, яких взяли у полон свинособаки, сьогодні повбивали в Оленівці, та й ще приписують це звірство нам! Як це можливо? Хто небудь може це припинити?
Ось тобі і рай! Очі і тіло за кордоном на морі, а душі залишилися з Україною!
Марта, Наталка і Варвара мовчки піднялися з шезлонгів і пішли до дома розкладати речі, змивати дорожній пил. Усім трьом треба був час для прийняття чергового злочину рашистів…
Дім дівчат був двоповерховим, з двома санвузлами і двома душовими на кожному поверсі. На першому поверсі була кухня, обладнана усім необхідним, столова і одна спальня, на другому поверсі - дві спальні. Марта вибрала спальню на першому поверсі, Наталка і Варвара - на другому.
Перші дві доби проходили в режиму «відпочинок і повний релакс». Ранкова обов’язкова кава на морському узбережжі з бултиханням в Адріатичному морі. Колись дівчата відпочивали в Афінах на Егейському узбережжі і думали, що гарніше бірюзового і лагідного Егейського моря не буває (Середземноморське, Чорне, Червоне моря по їхньому рейтингу були далеко позаду), але Адріатичне море попало в «гран-прі» - тендітне, прозоре, ярко-блакитне, з білими гребінцями на маленьких хвилях привносило в їх життя спокій і насолоду.
Воно б і далі так було, якби не деякі обставини). Прокинувшись третього ранку, дівчата почули за вікном шелестіння дощу. Це не була злива, але на пляжі робити було нічого і трійця панночок залишилася вдома. Варвара сходила у кафе напроти і купили для усіх каву та якусь місцеву випічку з яблуками. Сніданок був на відкритій веранді, все було так розумно обладнано, що дощ не доставав ні до столу, ні до дівчат. Завдяки дощу і сніданку, дівчата побачили, що з двох боків дому ще є два сусідніх дома і двора. Поки вони розглядали територію, дощ закінчився і залишилась тільки хмарність.
- На море йдемо, чи вже сьогодні обійдемося без моря?- порушила тишу Марта.
- Та давайте сьогодні поваляємося у шезлонгах на веранді? - відповіла за двох Варвара.
Дівчата облюбували кожна свій шезлонг і релаксували.
З сусіднього двора, із-за символічного паркану виглядав високий, літній, сивий, статний чоловік і англійською мовою вітав дівчат з початком відпочинку. Марта, як сама англомовна серед подруг, з радістю підтримала вітання, підійшла до сусіда і вже пішов обмін інформацією.
Наш сусід був енергійним і дружелюбним, йому дуже личила сива акуратно підстрижена борідка. Чоловік був одягнений лише в шорти, була видна його гарна підтягнута статура і рівні, якісь дуже молоді, ноги).
Марта вела розмову з сусідом, а Наталка і Варя тільки слухали, та робили вигляд, що все розуміють по англійські, горе-учениці) В цьому випадку треба усміхатися і своєчасно кивати головами, що вони і робили. Марта дивилася на них і ледве стримувалась від ржаки).
Зрозуміло, що сусіда звуть Маріо, він колишній архітектор, живе один, але постійно влітку в його домі відпочивають то родичи, то друзі. І тільки но вчора він провів своїх чергових гостей із дому.
Марта побажала сусіду гарного дня і приєдналася до лежбища на веранді.
- Наш сусід запропонував вечірні велосипедні прогулянки, у нього навіть для усіх нас є «басікли », - дивилася Марта на Варю і посміхалася, бо кілька років тому, під час подорожі по Голландії, така пропозиція щодо «басіклів» вже була і Варя сказала усім категоричне «ні».
- Їдьте куди хочете і з ким хочете, я знайду собі заняття, - відповіла Варвара, - велосипеди не мій відпочинок, - всунула до вуха навушник і почала дивитися черговий французький детектив.
Марта з Наталкою оповістили сусіда щодо спільної вечірньої прогулянки і тільки потім зрозуміли, що у них не має вело одягу і вело захисту, тому подруги утрьох вирішили зробити шопінг, заразом познайомитися с місцевими пам’ятками і пообідати на березі моря.
Зовсім не хочеться якось принижувати привабливість місцевих мешканок, але трійка українок «несла» по місту таку красу і харизму, що на них оберталися чоловіки усіх мастей і різного віку. Що ж тут казати? Краса українок страшна сила!
Дівчата до міста йшли набережною. Не зважаючи на похмуру погоду, пляж був заповнений людьми, у морі на хвилях пустували діти. Пищала маленька дитинка, яку проти її волі витягали на сушу. Тут же поруч, діти дуже голосно грали у воді з м’ячом.
Коли закінчилася територія пляжу, почалася територія стоянки яхт. Вони повільно хлюпалися у воді, наче коні перед скачкою. Навіть на кожній яхті були вивіски з пропозицією туристам до оренди і номером телефону. Чуть далі, вже були не яхти, а рибацькі човни з уловом риби.
- Нарешті! - зраділа Наталка, - і показала рукою на торговий центр.
- А от поруч і ресторан, - махнула рукою в іншу сторону Варвара, - може спочатку перекусимо, велосипедистки?
- Та ні, спочатку шопінг, а далі вже їжа, - Наталка спрямувала дівчат до торгового центру. Подруги знали, що тільки з першого погляду Наталка «м‘яка блондинка», насправді - панночка-крімень).
Дуже гарно, коли в магазинах у самого входу є вказівники брендів, типу і стилю одягу. Дівчата швидко знайшли бутик спортивного одягу, придбали не тільки трико, але й захист на коліна та на голову. Звичайно, велосипедистки підібрали свій одяг в різних кольорах: Марта - білий, Наталка - чорний. Вечірні лебеді, хай йому грець).
- Ну що? Шопінгу досить?- запитала, посміхаючись Варвара.
- Так! Йдемо на ланч! - Марта пішла до виходу, але ще умудрялася позаглядати у бутики, які опинялися на нашому шляху і заважали рухатися далі).
Спокуси нарешті закінчилися і подруги пішли до ресторану, який був на березі моря, а морські хвилі навіть трохи не доставали до парапету-огорожі.
Офіціанту було замовлено національну хорватську їжу і вже через півгодини, за які подруги вспіли підключитися до вай-фаю, зателефонувати рідним і продивитися українські новини, на столі були тарілки з маністрою (тушкованими овочами), буреком (слоєним пирогом з м‘ясом і сиром) та на десертом - штрудель, самий популярний десерт Хорватії.
Це було дуже смачно, дуже дорого, але дівчата, хоч раз у подорожах (любих) завжди куштують самі-самі національні блюда. Далі буде менше, простіше, дешевше, мабуть буде).
- Давайте повільно пройдемося прямо по морському узбережжю? Знімемо взуття і босоніж - по камінцям і морським хвилям! - Наталка не чекала відповіді і вже прямувала боса по пляжу.
Камінці врізалися у підошви ніг, дівчата де ступали на них, де перескакували на другі камені, нібито другі камені були м‘які, краще б курка на ногу наступила).
А от морські хвилі, які докочувалися до пляжу, лагідно обгортали ноги і охолоджували їх. Взагалі, море настільки було чистим і прозорим, що було видно дно з камінцями, метрів на п’ять у глиб, навіть з суші, не заходячи в море.
- Скажіть, що масаж нашим ніжкам був необхідний?- виправдовувала наші муки Наталка, вже і сама починала шкандибати.
- А спортсменки не забули, що у них вечірній пробіг з колоритним хорватським чоловіком?
- Ні, ні, йдемо додому і гайда до Маріо за велосипедами! Так, Наталка? - далі велосипедистки обсудили нюанси велопробігу і попрямували переодягатися.
Хвилин через десять інтернаціональна команда во главі з Маріо вирушила на велосипедах до схилів.
Варя залишилася на «господарстві» сама, умостилась на шезлонгу під живим зеленим навісом і зібралася подивитися улюблені французькі детективи, нарешті, без навушників, але щось її заставило прислухатися к голосам за огорожею, було чути два чоловічі голоси. Вона зразу не зрозуміла, що ж не так? За парканом, де була садиба другого сусіда, розмовляли російською. Це було дивно, бо зазвичай у цьому місті люди розмовляють хорватською, англійською, французькою і ні разу не було чуть руських.
- «Нашие сербские друзья передали тебе новый компьютер и новое оснащение для смартфона, скремблер, для работы, - було сказано чоловічим голосом.
- Я уже выполнил свою работу, - відповів інший чоловічий голос, за відчуттям, не молодого чоловіка.
- На тебя рассчитывают, - сказав молодший голос».
Варя нікого не могла бачити, її теж не було видно із-за садових дерев.
Все це сприймалося тільки на слух. Далі, тихенько закрилися двері машини і було чутно шелестіння авто, що віддаляється. За парканом у сусідському домі зачинилися двері і все - тиша.
Що ж робити тепер з цим усім? Хто це? Які ще сербські друзі? Яке завдання? Може готується теракт? Скоріше б спортсменки повернулися, бо Варвара з’їде з глузду, чи може вона щось навидумувала? Оой!
- Варя, ми так гарно прокотилися на великах! Шкода тільки дороги вузенькі і не має спеціальних велодоріжок. А взагалі, все чудово: повітря з моря, скелі прямо поруч з дорогою, зелені від насаджень схили чуть далі, харизматичний сусід! Про тебе запитував), - випалила відразу всі новини Марта.
- Йдіть у душ, а я поки чай приготую, бо у нас з’явився другий сусід і у мене теж є що вам розповісти! - сказала Варвара змовницьким тоном і пішла на кухню ставити чайник.
У хазяйській шафі були знайдені кольорові серветки, чайний сервіс з блакитними смужками, кольорові паперові серветки, дві великі білі аромосвічки. Все це було сервіровано на круглий стіл у вітальні, залишки печива і цукерок з України було викладено у прозору вазочку.
За вікном вже зовсім було темно і вогонь свічок робив цей момент і романтичним і загадковим.
- Ого, атмосфера! Ти мабуть хочеш розповісти нам, Варя, про романтичне знайомство з новим сусідом?- запитала Марта, умощуючись разом з Наталкою за стіл.
- Вам не терпиться мене поскоріше одружити, хоч би за кого! Ні! Є справи в життя важливіші за чоловіків! Слухайте мене уважно, спортсменки! - казала Варя, розливаючи чай по чашкам.
І Варвара розповіла про все, що чула, поки була сама у дворі дома: про чоловічу розмову, про якесь завдання, про якісь комп’ютери, про свої підозри.
- Може я перебільшую масштаби катастрофи? - задала Варя питання подругам.
Марта і Наталка наче завмерли від почутої інформації. Хоча ні, в їх симпатичних голівках вже полетіли версії і варіанти викриття злочинця чи злочинців. Знать би ще масштаби лиха, бо окрім руської мови в ситуації є ще згадування про сербських друзів.
- Дівчата, вечір перестає бути повільним! - сказала Марта, дістала з сумки свій айкос і затягнулася.
- Треба розробити план викриття злочинця! Я впевнена, що готується якісь злочин! - перервала цілу хвилину мовчання Наталка.
- Так, давайте з початку! Що ми маємо: голос російськомовного сусіда, розмова про якесь завдання, доставка йому комп’ютера, якогось скремблєра для смартфону, згадування про Сербію - Марта увімкнула режим «Шерлока», а це вже означає, що вона почала розслідування, треба побачити цього сусіда, а ще краще зробити його фото.
- Так, по фото можна в Мета чи в інших соціальних мережах визначити людину, портретне фото вітається, - продовжувала Наталка.
- Ага, гарна ідея з портретним фото! - посміхаючись, сказала Варвара, - зараз іду до сусіда, стукаю у його двері і пропоную українською мовою свої послуги: роблю портретні зйомки на пам’ятник! Як ви думаєте, погодиться?
Подруги почали гучно реготати аж до сліз і до гикавки! Вирішили, що на сьогодні досить інформації, прибрали зі стола посуд і порозходилися за своїми спальнями.
Та вряд чи хтось з них довго спав, в голові кожної рухалися ідеї, нові ідеї перескакували кожну попередню…
- Прокидайтеся, дівулі! Самий час поринути у море! - Марта відчиняла двері спалень подруг, на ній вже був купальник, а на плечі - перекинутий рушник.
Дійсно, влітку на Адріатичному узбережжю краще ходити на пляж зранку чи ввечері, бо цілий день спека неможлива.
Чуть продравши очі, трійка подруг вийшла з дому до моря. Марта вибрала не зовсім прямий шлях, а з вивертом, щоб заглянути до «сусіда-екстреміста», та нічого незвичайного подруги там не побачили - не дуже високий паркан, двоповерховий дім, актуальний для цього регіону, зелений лужок, невеликий сад. Двері дому зачинені, у дворі ні взуття, ні речей, ні рушників. Наче там ніхто і не живе.
- Тут наче ніхто і не живе, Варя! Ти відтіля чула розмову? - обернулася Марта до подруги з запитанням.
В цю мить, коли Варвара хотіла почати виправдовуватися, двері дома відчинилися і відтіля вийшов літній чоловік, десь сімдесяти років, невеликого зросту, худий, з сивим волоссям, з дрібними рисами обличчя, він прямував до своїх воріт і робив вигляд наче не бачить подруг. Дівчата не дуже засмучені відсутністю дружелюбного привітання, попрямували до моря.
А море зустрічало подруг ніжними обіймами теплими і повільними хвилями. Наталка з Мартою поплили далеко від берега, ті ще плавчихи-спортсменки. Варвара поринула близько берега, вийшла з моря і сіла на камені так, що до її ніг докочувались морські хвильки, вона повернулася до сходу сонця, закрила очі і почала медитувати. Вона завжди поповнювала свою енергію завдяки морю і сонцю, що сходить.
- Добр дан! - почула поруч з собою Варя, повернула голову і побачила гарні чоловічі ноги, підняла очі і впізнала сусіда Маріо. Він привітався по хорватські.
- Добр дан! Відповіла Варя і усміхнулася Маріо! - далі вони спілкувалися трохи англійською, трохи хорватською, трохи українською. Це була мікс-мова, можливо зрозуміла тільки для них, здавалося, що їм для спілкування не потрібно зовсім щось казати, вони наче старовинні друзі і спілкувалися на енергетичному рівні! Маріо сів біля Варі і витягнув ноги до хвиль. Збоку вони виглядали, як сімейна парочка з життєвим стажем, яка приїхала на відпочинок і вийшла отримати ранкові сонячні ванни).
Коли Маріо сказав Варварі, що її посмішка яскравіша за сонце, Варя зрозуміла, що у «її ніг» з’явився ще один прихильник.
- О! Варваро, тебе на десять хвилин залишити не можливо, поруч вже чоловік! - усміхалася Наталка, виходячи з моря на беріг. Вона привітала Маріо українською:
- Добрий ранок, Маріо!
- Good morning, Mario! - привітала англійською мовою Марта сусіда.
Марта і Маріо почали спілкувалися про погоду, про гарне місто, про їжу, яку дівчата вже скуштували, коли “small talk” був вичерпаний, Маріо запропонував ранкову каву в кав‘ярні прямо на узбережжі.
Це скоріше було кафе, ніж кав’ярня, з назвою «Пунта» з смачною кавою і цукеркою до кави. Столики і стільці були розташовані прямо на каміннях, з усіх боків до столів схилялися великі гілки хвойних хорватських дерев, крізь зелени гілки виднілося блакитне море і сонце, яке піднімалося все вище і вище.
Дівчата насолодилися кавою, подякували Маріо і залишивши його розмовляти з господарем кафе, пішли додому.
Через декілька хвилин вони вже розташувалися на веранді на шезлонгах і почали обговорювання своїх ідей, щодо викриття нового сусіда, якого вже прозвали «худезло».
- Щоб ви розуміли, ми маємо справу с професіоналами, - сказала Наталка, - я подивилася в інтернеті значення слова «скремблєр» - це прибор для тайних телефонних перемовин, які неможливо підслуховувати.
- Нам треба хоч якісь докази, щоб запобігти злочин і здати «нашим» хлопцям це «худезло», давайте думати, як зробити все ж його фото, - продовжила Варвара, - виберемо місце на нашій ділянці та будемо чергувати з телефонами, поки не зробимо фото.
Марта нічого не кажучи, ввімкнула режим «Шерлока» і почала шукати на нашій території «вигідне» місце, вона заглядала під кожен кущ, обдивлялася навіть крони дерев, покололося об кущ троянд і подивилася переможно на подруг:
- Ось тут! Є огляд сусіднього двору, м’якенько лежати, нічого не колиться, сонце не пече!
- Слава тобі господи, не треба лізти на дерево, - усміхалася Варвара, - то чия зараз черга?
- Давайте я почну, а через пару годин мене хтось замінить «на посту», - запропонувала Наталка, - а ви йдіть куди небудь, подалі від «контрольної зони».
І дівчата почали стеження за cусідом.
Інколи «худезло» виходило з дому, щоб винести сміття чи отримати доставку піци біля своїх воріт, але зроблені фото не були якісними і на другий день Марта запропонувала «провокацію», як варіант – провокація кішкою) Треба десь поблизу впіймати кішку, кинути її на ворожу територію. Вона почне біля його воріт гукати кішку, а Наталка чи Варвара повинна бути зробити фото гидотного сусіда, коли він почне наближатися до «господарки» кішки.
- Хто зі мною?- запитала у подруг Марта і вже пішла шукати хорватську кішку, - дівчата, у нас коти відкликаються на «киць - киць», а як гукають їх хорвати?
«Детективний айтішник і аналітик» Наталка вже залізла до Гугла і знайшла, що тут, у Далмації, кішку звуть «муць - муць», але крім цього треба ж тримати у руці якусь їжу).
- А якщо побачить господар, що ми тягнемо за лапи його кішку? - запитала Варвара, шукаючи варіанти ризиків цієї безглуздої операції.
- Витріщимося, скажемо, що помилилися і залупаємо очима) Варя буде лупати більш усіх, бо в неї довгі штучні вії, - стримувала себе Марта, щоб не почати реготати вголос, бо вже уявляла цю «непристойну» картинку: три інтелігентні панночки тягнуть якусь кішку через паркан до себе, та виє і сперечається, але зірвати операцію по викриттю «худезло» ніхто їй не дасть! Варіант у кішки один - здатися у полон і бути орендованою на одну годину за шматок ковбаси, за якою вже збігала додому Наталка.
Подругам повезло, на їх вулиці, метрів у ста від їх дома, на сонечку біля якогось двору дрімала чорна кицька, коли її позвали і пригостили ковбаскою, вона замурчала, з’їла їжу, дала себе погладити і Марта запросто взяла її на руки.
Ну, що ж далі? А далі Наталка зробила фото Марти з хорватською кицькою на руках і три подруги підійшли до ворожих воріт. Вони легенько закинули кицьку через ворожі ворота до кущів двору і Марта почала гучно звати «муць - муць». Перелякана кішка засіла у кущах за сусіднім парканом, Марта гукала і гукала кішку, а у дворі тиша, реакції нуль!
- Іду на ризик, лізу через паркан, - Марта вже перекинула ногу, зачепилася за якийсь виступ і зависла. Тут відчинилися двері дому і в напрямку до дівчат вже бігло «худезло». - Я буду сидіти на паркану, поки ви не зробите його фото, - прошепотіла Марта подругам.
Сусід російською мовою почав казати про порушення чужої території і лякати дзвінком у поліцію. О ні, тільки не поліція, це буде вже другий раз за тиждень і ще трішки і дівчат самих об’являть злочинцями і видворять з Європи!
Марта відчепила свої шорти від піки паркана, зістрибнула на землю, ввімкнула усі свої чари і розповіла «худезло», що шукає свою кішку, показала фото з кішкою і англійською мовою почала вибачатися. Сусіда трохи попустило і він разом з Мартою почав шукати бідну кицьку у кущах, Наталка і Варвара на безгучному режимі «клацали і клацали» фото «худезло».
- Хух! - видохнула Марта, коли операція по «портретному» фото була закінчена і подруги усілися на веранді на шезлонгах, - давайте щось вип’ємо, треба зняти стрес!
Ніхто не сперечався, що це був стрес! Варвара пішла у дім і витягла з холодильнику віскі, які Марта привезла з собою, порозливала по трьом стаканам і принесла подругам.
- Сорі, льоду в морозилці не було, - сказала Варя, але це сьогодні було не важливо.
Наталка, попиваючи віскарік, знайшла серед усіх зроблених фото більш-менш потрібної якості і «запустила» в Гугл:
- Марта, Варвара, це «худезло» відомий в Україні колаборант!
Він вже накоїв зло у Львові! Ось слухайте: «в березні 2022 року 71-річний львів'янин Олександр Ко став призвідцем загибелі понад 60 людей на Яворівському полігоні, більше сотні отримали важкі поранення. Він колишній майор радянського КГБ, прожив усе життя у Львові, весь цей час чекав на шанс помститися ненависним йому «бандерівцям» і «неонацистам». 71-річний Олександр Ко десятки років в тому чи іншому значенні працював на інтереси Росії. Це зовсім не випадковий, схиблений на радянській ностальгії дідок, якого використали за кількасот доларів російські спецслужби. Насправді Олександр Ко – це приклад того, як Росія десятками років готувала своїх агентів по всій Україні до майбутньої «спецоперації». Цього Ко звинувачують у держзраді, але якимсь чином йому вдалося зникнути зі Львова.
- Йопт, яке кінчене! Але як він виїхав за кордон? - підняла брови до лоба Варвара.
- А що йому заважало? Йому ж більш шестидесяти! - відповіла Наталка.
Ось дівки і викрили злочинця! Що ж далі з усім цим робити?
- Дівчата, а наш сусід Маріо ніяк не зав’язаний у цій справі? - зненацька запитала Марта? - бо може ми у ворожому колі?
- Марта, це безглуздо, - Варварі був дуже симпатичним Маріо і не хотілося б, щоб він був причетний до «худезло», - то може йому задати пару питань, щось накшалт: як він відноситься до окупації України рашистами? Чий Крим? Чи ще щось, тим більш, він мене сьогодні ввечері запросив на прогулянку по узбережжю.
- Чуєш, Наталка, її запросили на побачення, а ми це випадково чуємо, - Марта зверталася до Наталки, але дивилася на Варвару.
- Ну яке це побачення? - заперечила Варвара, - просто прогулянка, як у вас була велопрогулянка, тепер у мене - тільки пішки.
- Ну так-так! А то ми не бачили, як Маріо на тебе дивиться, - це вже Наталка почала стьоб, але Варвара повернула розмову до гидотного сусіда і запропонувала Марті якось обережно розповісти про наше розслідування в смс своєму чоловіку, який з перших днів війни воював у якомусь спецпідрозділі ЗСУ. Марта сказала, що треба подумати над формулюванням смс, щоб, не дай боже, не підставити свого чоловіка на службі.
Варвара крутилася біля дзеркала вже десь півгодини і була задоволена баченим - приваблива жінка середнього віку, одягнена в білі лляні брюки та червоний топ, професійно зроблений вечірній мейк. Образ завершала хмарка аромату парфюму японського дизайнеру - занадто гарна для простої вечірньої прогулянки, тож подруги мають сенс).
В назначений час Маріо вже чекав Варвару у паркана. Підтягнутий, засмаглий, з сивою борідкою, у білих шортах і блакитному поло! Чи його речі, чи саме ця подія «зробила» його молодим і зухвалим, в подумках важко було зрівняти з тим Маріо, якого вперше побачила Варя.
Вау! - пронеслося в її голові!
Вечір був чудовим! На першому квітковому базарчику Маріо купив для Варі маленький кошик з міксом блакитних квітів, які Варя постійно підносила до свого носу, щоб вдихнути аромат. Маріо взяв за руку Варю і направився до кав’ярні з амбіціозною назвою «Королева Елізабет». Не зважаючи на королівську назву, заклад був дуже затишним і привітним - поки парочка чекала замовлені напої, на телефоні Варі почали блимкати смс-сповіщення про повітряні тривоги в усіх регіонах України і тема сама собою була розпочата.
- Це тобі прихильники пишуть? - питання від Маріо було з нотками ревнощів).
- Та ні! Які прихильники? Смс-повідомлення про повітряну тривогу по регіонам України! - Варвара дуже сумно подивилася на Маріо.
- Путін кілер! Його треба судити! - дуже щиро сказав Маріо, а в кінці дуже емоційно добавив хорватський матюк, - «пі@ка матерна», - що не залишилось ніяких підозр щодо співпраці з «худезло».
Вчинки галантного джентльмена, квіти у кошику, коктейль «Апероль шприц», «продовжена кава», шоколадне морозиво у вазочці, тихий вітерець, «місячна доріжка» у вечірньому морі, спілкування - все це зробило вечір незабутнім!
Маріо провів Варвару під самі ворота її дому, ніжно поцілував долоні рук і сказав, що таким щасливим та молодим він себе не пам’ятає років сто і запропонував Варварі зустріч найближчим часом, програма - за ним, краса і гарній настрій - за Варею).
Варвара зайшла додому і побачила на кухні на підлозі коробки від піци, вимкнене світло, відсутність подруг…
«Їли піцу – ок! Чому не поприбиралися? Дивно!», - але гадати Варвара не стала і вирішила зачекати подруг.
- Варвара, поки в тебе був «лямур», ми не припиняли розслідування «худезло»! - довго чекати подруг не прийшлося і як завжди від них «летіла» купа емоцій.
- Варя. Прикинь! Марта отримала від свого чоловіка смс з подякою, що ми такі уважні, що ми патріотки, хоч було припущення відхватити від нього «люлів» - продовжила Наталка, а далі подруги наперебій розповідали Варі наступне:
Дуже гарно, що подруги викрили колаборанта, і зрозуміло, що затівається новий злочин щодо ЗСУ, чи якогось міста України, але … як дістати і залучити до суду «худезло» і запобігти злочину, якщо колаборант за кордоном?
Та «Шерлока» хіба зупиниш?
Марта згадала, що «худезло» замовляв доставку піци). Марта і Наталка під виглядом бомжів, складно уявити цей театр, але ж, подруги пішли до сміттєвого контейнеру «худезло» і після «брудної роботи» знайшли пару коробок від піци! Приперли це сміття на свою кухню, зробили фото адреси, де виготовляють піцу і пішли по цій адресі «за номером телефону колаборанта».
В піцерії адміністратор подивився на панночок, як на божевільних, але після спілкування з Мартою і почуваного, що у сусіда прорвало трубопровід і заливає його ділянку, і сусід це не знає, бо його не має вдома, а Марта - «найкраща сусідка року» хоче йому допомогти! Телефон «худезло» був отримано!
Як з’ясувалося, він тут не дуже шифрувався, бо був упевнений, що йому в Далмації нічого не загрожує! Дупа йому, а не спокій!
- Тепер я відправлю номер телефона «худезло» своєму чоловіку, - сказала Марта-Шерлок, - і ми можемо продовжувати дівочий відпочинок. Далі, спеціальні служби хоч і не зможуть підслухати розмови, але виявлять усіх абонентів його спілкування і вже в Україні зроблять усе, щоб запобігти злочину і загибелі українців!
- Ні, це не все! - Варвара була не згодна такім закінченням історії, - коли я спілкувалася з Маріо я узнала про те, що тут, в Далмації є Українська діаспора і вони дуже багато «донатять» ЗСУ чи в українські лікарні для протезування дітям-війни і іноді проводять акції протесту «Стоп війні! Путіна до суду!». І ще я запитала у нього, щодо до «помічників із Сербії» і знаєте, що він сказав: Сербія - проросійська країна і все можливо, що вони з свого боку всяко підтримують рашистів, Путіна і геноцид українського народу. І у мене є ідея, дівчата! Але мені треба отримати пораду і підтримку Маріо.
- Ви бачили скільки на годинниках, детективне агентство? - позіхнула Наталка, - пішли спати.
Відпочинок подруг вже дістав екватору, а пляжних «полежалок» ще й і не було, тому сьогодні дівчата з самого ранку з рушниками вирушили до моря, щоб наздогнати «загублене». Сонце потроху піднімалося угору, ранкова прохолода за годину вже перетвориться у спеку, а поки - ідеально.
Панночки вибрали зручне місто на пляжі поруч зі скелею і хвойним деревом, яке у спеку дасть тінь і неперевершений аромат, до моря - два метри (гальковий пляж - ще те випробування), до бару - три метри по сходинкам угору, чим ні рай!
Марта, Наталка і Варвара зайшли у теплу, блакитну, чисту, наче сльоза воду і насолоджувалися морем. Ранок, справді, видався чудовий. Поки подруги плавали і спілкувалися, пляж потроху заповнювався відпочиваючими. Так цікаво дивитися на чужі родини взагалі, а якщо ці родини ще й з інших країн, то цікавіше подвійно, навіть якщо не можеш визначити мову спілкування, то все рівно зразу впізнаєш німецьку родину по дуже-дуже серйозному татку, італійські родини розмовляють більш жестами ніж ротом, хорватські родини більш інших засмаглі і їх діти змалечку вдало плавають на дерев‘яних дошках та інших водних приладах .
- То може підемо вип‘ємо каву чи радлер? - сказала Марта, просушуючи волосся рушником.
- Радлер - це що за звір? - запитала Наталка.
- Радлер - це південно-німецький слабоалкогольний напій, такий собі коктейль з пива та лимонаду, - відповіла Марта, - незамінна річ влітку.
- То це щось схоже на український сидр! Гарний напій! Пішли пити! - Варвара вже шукала очима зручний стіл у кафе.
Подруги сіли за вільний стіл, зробили замовлення і разом повернулися на шелестіння двигуна яхти, яка швартувалася до залізобетонній поверхні поруч з пляжем. Начебто, нічого такого не відбувалося, але чомусь ця ситуація привернула увагу подруг. З великої, дорого натюнюнгованної яхти, зійшло троє чоловіків, схожих один на одного величчю, осанкою господарів світу у віковій категорії п‘ятдесят плюс, проводжали їх три панянки невизначеного віку, з рухами і поведінкою гейш, за кермом стояв шкіпер - молодий засмаглий красень.
- То ви подумали те, що і я? - порушила тишу Марта, - яхта орендується почасово разом з повіями?
- Сподіваюсь, що ти не віднесла це до категорії «злочин» і ми зараз не розпочнем розслідування? - усміхалась Варвара, бо третє розслідування за одну відпустку вже буде перебір).
- Ні, ні! - Марта поклала два шматочка льоду до склянки з радлером, - нехай тра@аються скільки завгодно, кому від цього зле).
Подруги пили гарячу каву, охолоджений радлер, продивлялися мовчки смс в телефонах і військові новини. Їхні, тільки що веселі обличчя, стали серйозними і сумними від прочитаного. Кожна погрузилася у свої думки.
- Добр дан! - дівчата відірвалися від своїх телефонів на вітання Маріо, - я теж люблю це місто для відпочинку. Як справи?
- Все добре! - почала фліртувати з Маріо Варвара, подруги тільки посміхнулися, цікаво збоку дивитися на відношення Варі та Маріо - мені тільки не вистачає рухів чи «движу», мабуть пляжний відпочинок для мене занадто нудний! – і зробила ковток охолодженого радлера.
- Та це все вирішується! Давай завтра зранку поїдемо у подорож по Далмації? І подруг своїх, Варвара, запрошуй! - «засіяв» Маріо від очікування спілкування з Варварою, вже тиждень його думки були тільки про неї.
- Ні, ні, ні - замахали руками водночас Марта з Наталкою, - для нас пляж з радлером - саме те! Їдьте, куди хочете, тільки не забувайте висилати фото краєвидів!
Коли почалася денна спека, подруги прийшли додому та розійшлись по своїм кімнатам.
Марта ввімкнула відео і спілкувалася з синочком. Літній польській табір, зрозуміло, був дуже гарним і корисним, з спілкуванням однолітків, але Ден сумував без мами і без тато. І він впевнено знав, що за декілька днів мама повернеться до Польщі і вони знову будуть разом, а от коли батько повернеться з війни - ніхто не казав, але Ден стовідсотково знав, що батько повернеться додому, з перемогою.
Наталка теж розмовляла по телефону з донькою, вони обговорювали новий офіс Каті, нове житло в Варшаві, нових подруг. Донька розповідала, що чим довше вона живе і працює за кордоном, то все менш думає про війну, з‘являються мирні плани в житті. Пропонувала Наталці, своїй матусі подумати про переїзд до Варшави разом з бабусею.
Варвара у цей час додому не дзвонила, у неї були обов’язкові ранкові спілкування з родиною, а протягом дня, при необхідності були тільки смс. Вона дістала з саквояжу свій ноутбук, погладила його рукою, наче він живий, пішла на терасу, вмостилася на шезлонг, вдихнула свіже повітря, відкрила ноутбук і … пальці застукали по клавішам, трансформуючи думки в слова, слова в речення, речення в твір … ідея написання детектива чи пригод давно зріла в голові у Варвари, а тут такі історії з польськім освідченням і колаборантом).
- То невже, сама найкраща жінка працює у відпустці? - Варя не зразу зрозуміла, що це до неї звертаються, повернула голову до сусідського двору і побачила сяючого Маріо.
- Зовсім ні, я вирішила почати писати новий твір, це не праця, це задоволення! - усміхнулася Маріо Варвара.
- Ого! У мене ніколи не було знайомої письменниці! - с захопленням сказав Маріо, - то не буду тобі заважати, нагадаю лише, що завтра за тобою заїду з самого ранку, давай у сім, - попрощався і пішов до свого будинку.
Варвара кивнула Маріо, що згодна з його пропозицією і вирішила далі писати, але все дивилася і дивилася йому вслід. Їй дуже подобався цей хорватський чоловік: дорослий, розумний, енергійний, з гарним почуттям гумору, але він іноземець і старше Варі на десять років, має колишнє розлучення, непрості відношення з дорослими доньками, мабуть, ще купа скелетів у шафі. То нехай і так! Варварі зараз зовсім не хотілося аналізувати цю ситуацію, нехай її несе течією).
Залишок дня пролетів, аж гайнув. Подруги ввечері прогулялися по узбережжі, з‘їли смачне морозиво, накупили ріднім сувенірів. По сувенірам можна зробити короткі виводи щодо країни. Так, Хорватія - країна лаванди, оливкової олії, смокви-фігі (смачна ягідка), травариці (горілчана настоянка на травах, яка лікує усе, навіть душу) і риби. Відпустка подруг підходила до завершення. Шкода .
Наступного ранку дівчата прокинулися від гучного звуку автосигналу. Біля воріт стояло сіре авто Маріо.
- Йопт! Я проспала! - бігала по дому Варвара, водночас одягаючись і розчісуючись.
Маріо зрозумів це і не виходячи з машини чекав, коли до нього вийде Варвара-краса).
- Та заспокойся, нехай трошки почекає, - заспокоювала подругу Марта, - ти ж не солдат, а панночка!
Панночка хвилин через п‘ятнадцять зібралася і вийшла, як ні в чому не бувало, то нехай у Маріо сьогодні буде перший «тест на вошивість».
А що, тести до початку відносин дуже важливі. Провале тест - не твій чоловік! Пройде перший тест - буде другий! То ж, поїхали!
І вони поїхали!
У Варвари дух захоплювало на дорозі-серпантину. Треба якось відволіктись
- Маріо, ти розповідав про те, що в Далмації є Українська діаспора. Можна з кимось з керівників поспілкуватися?
- Оце у тебе розмах! Треба подумати над цим. Якщо це не терміново, то дай мені тиждень.
- Ок! - Варвара не перечила, вона дивилася на мількотіння кольорових скель і безліч різноманітних дерев, які росли прямо з каменю.
Далмація здавалася Варварі єдиним безперервним поселенням людей, яке розташоване між схилами і морським узбережжям з білими будівлями і обов‘язково з помаранчевими дахами. То, що починалось нове місто чи нове село, видно було тільки по дорожнім позначкам чи розвилці доріг.
Маріо не розповідав Варварі покроково заплановий маршрут, а вона не питала. А навіщо? В машині було так затишно, була начебто енергія спорідненості душ під спів, улюбленою Маріо, джаз-діви Марії із авторадіо. Варя знала, що прихильники джазу - це люди з гарним смаком до музики, але їй самій більш подобалась попса чи рок і коли хвилі джаз перебивалися хвилями попси, вона починали танцювати не дивлячись на пристібку до крісла, що визивало у Маріо посмішку. Йому дуже подобалися витребеньки Варвари, нащо він казав з усмішкою:
«Crazy woman» (укр. «Божевільна жінка»), а коли витребеньки перевершували усі очікування Маріо, він казав:
«Total crazy woman» (укр. «Абсолютно божевільна жінка»), а трохи пізніше, коли Маріо з Варею вже жили разом, він буде обіймати Варвару і казати:
«My crazy woman» (укр. «Моя божевільна жінка»).
Оце така трансформація, не та звичайна нудьга: дівчина, наречена, жінка). Нудьга - це не про Варвару!
По дорожнім указникам Варвара зрозуміла, що вони їдуть до Спліта - це старовинне місто і столиця Далмації.
- Так, ми їдемо в Спліт! Пропоную подивитися Старе місто! - Маріо зупинився на світлофорі і, хоч і дуже добре знав шляхи по Далмації, все рівно налаштовував навігатор.
Варя дивилася на авто, які стояли поруч на світлофорі, читала по автономерам назву різних країн, відкіля приїхали люди відпочивати на Адріатичне море і думала про своїх українців:
«Чому б зараз українці отак, як оці європейці, з дітьми, собаками, човнами та велосипедами на причепах не їхали б на відпочинок, та хоч куди… чому їм приходиться воювати, переселятися, втрачати житло і роботу? Ще страшніше – «губити» рідних? Чому?»
- Все! Думки вже в Україні! - Маріо дуже відчував настрій Варвари і міг читати її подумки, як і в цей раз в саму точку. Будь ласка, тільки без сліз! – він ніжно провів рукою по Вариній щоці.
Варя сумно усміхнулася, подивилася на Маріо, потім на блакитне море, яке в Далмації завжди є в краєвиді, з подякою поклала свою руку на плече Маріо, він повернув голову і ніжно поцілував руку Варі.
Машина в’їхала до Спліту. Це місто в Хорватії з багатою 1700-річною історією. Найбільше місто Далмації і друге за величиною місто країни після столиці - Загреба.
Чимало прийшлось «покрутитися» по сучасним вулицям Спліта, щоб попасти у старовинний квартал.
Кам’яні будівлі і кам’яні дороги, фортеці, все це «занурювало» туристів у той час, а той час - це «мамо рідна», 284-305 рік нашої ери. Більш відомий у цьому кварталі - Палац Діоклетіана, побудований цим римським імператором. Та щоб посилити враження історичного духу, по старому місту постійно марширували «загони римських гладіаторів» у повному снаряді зі зброєю і металевою сіткою на плечах.
Звичайно, на кожному кроку були ресторани і кав‘ярні, сувенірні лавки, безліч місцевих смаколиків.
Маріо і Варварі до вподоби прийшлась кав’ярня у центрі майдана. Поки Маріо замовляв каву, Варя пішла у великий магазин сувенірів, що був поруч. Магнітики, запальнички, рушнички, посуд, прикраси, лялька … Варя взяла у руки цю ляльку ручної роботи і зрозуміла, що якщо вона її зараз не купить, то ця лялька буде їй снитися все життя.
- Подивись, що у мене є! - щаслива Варя стояла біля столу і цілувала тряпчану ляльку у смугастій біло-бузкової сукні з жовтим волоссям.
- Crazy woman! - усміхнувся і похитав головою закоханий Маріо.
Варя навіть не стала заперечувати! Нехай божевільна, але з лялькою! Поруч з Маріо вона відчувала себе дівчинкою і цей стан їй дуже подобався, і цей чоловік їй теж дуже подобався.
Після кави парочка ще трохи поблукала по старому місту, пофотографувалась, заморилась і присіла на кам‘яних сходинах палацу, таке тут було звичайним.
За десять хвилин, чи більше, що вони сиділи, Варвара встигла обдивитися навколо людей: туристи своєю більшістю чи студенти чи пенсіонери, людей віком тридцять - п‘ятдесят років було зовсім мало. Студенти, розмовляли емоційно і ходили великими компаніями, на ходу постійно піджовуя сендвічі. Пенсіонери - скоріше літні сімейні пари тихесенько пересувались, тримаючись за руки і це було дуже зворушливо.
- Ти трохи відпочила? - Маріо задав питання, на яке не чекав відповіді, піднявся і подав руку Варя, щоб допомогти піднятися зі сходів.
- Так, все гаразд! - Варвара піднялася.
- В нашій програмі ще є деякі заходи, ми їдемо в стор, - чомусь так Маріо називав магазин.
В стор, так в стор, подумала Варвара і слухняно слідувала за Маріо до машини, яку вони залишили на парковці.
Знову трішки «покружляли» на авто по односторонньому руху старого міста поки виїхали до сучасного Спліта і зупинилися біля великого ТРЦ. Майже усі знайомі світові тренди, до логотипу яких Варвара звикла у Києві, були розташовані на кількох поверхах торгового центру.
- Сідай тут, підвів Маріо Варю до столика із диванчиком, замов собі, що хочеш і почекай мене.
- Будь ласка, пепсі із льодом, - сказала Варя офіціанту, який миттю опинився біля Варі, як тільки вона вмостилася на диванчику.
Маріо не було хвилин тридцять. Варя вже і пепсі випила, і Лачен-новини прочитала (під час війни у Україні з‘явився блогер-волонтер, чиї новини були завжди миттєвими і цікавими). Варя «відірвала» очі від екрану телефона і побачила, що до неї наближається Маріо: високий, спортивний, одяг світлого кольору підкреслював його засмагу, у двох руках він тримав пакети, один з них був паперовим, з відомим спортивним логотипом.
«Мабуть щось прикупив собі до гардеробнику» - подумала Варя, але після слів Маріо зразу забула про цей пакет.
- Ти ж не проти пікніка в горах? - запитав Маріо в звичайній своїй манері задавати питання без очікування відповіді).
Варвара думала, що сьогодні подорож в Спліті вже закінчилася, а вона, схоже, тільки починається.
Маріо дуже впевнено водив авто, але коли дорога вгору є суцільний серпантин, а на спідометрі сто… Варя на поворотах зажмурювала очі.
Машина піднімалася все вище і вище по схилу.
- Все гаразд, Варя! Бачиш, невеликі хати? Це дачі з садом мешканців Спліту, - розповідав Маріо, а Варвара думала про дивних людей, коли щодня вони живуть на узбережжі моря, а по вихідним їдуть відпочивати в гори), вирощують виноград та оливи.
Маріо зупинив машину біля дерева з плодами, це була смоква, вона же фіга. Дерево-дичка! В Україні є такі абрикосові дерева-дички, а тут - смоква! Він зібрав у жменю самі спілі плоди:
- Скуштуй, високо в горах смоква найсмачніша і найсолодша! - Маріо подав Варі через відчинене вікно авто смокву.
Цієї миті Варя згадала, що колись її тато отак подав у вікно авто дикі абрикоси. Від згадок було трохи моторошно, але тепло. Смоква і справді була смачнючою і дуже спілою, так що пальці на руках позлипалися.
- На дверці візьми вологі серветки, - показав очима Маріо, де лежать серветки.
Сонце вже сідало за схилом, коли Маріо зупинив машину на невеликому майданчику, з якого був неймовірний огляд, здавалося, усієї Далмації.
- Виходимо, - Маріо взяв руку Варі у свою, подивився у вічі і поцілував її в волосся, - будемо дивитися на красоти і дихати гірським повітрям.
Варя вийшла з машини, пройшла майже до обриву, відчула вечірню прохолоду пізнього літа і обійняла себе за плечі.
На звук хлопка двері машини обернулася і побачила, що Маріо дістав з авто паперовий пакет з брендом спортивного одягу, витяг відтіля світшот білого кольору, підійшов до Варі і накинув їй на плечі:
- Я знав, що високо в горах в цей час прохолодно і відчував, що ти мерзлячка, тому купив для тебе це.
У Варі стався ступор, замість того, щоб сказати «дякую», вона тільки промичала і кивнула головою, її очі налилися сльозами… Вчинки Маріо вибивалися із шаблонних відносин між чоловіком і жінкою…Принаймні, у невеликому досвіду Варвари, коли від чоловіків були тільки слова:
«Я з тобою …»
«Я без тебе …»
«Я тобі…»
Слова, слова, слова …
Колись Варварі в інеті «на очі попався афоризм латинню:
«Fasta sunt potentiora verbis”, що означає «Вчинки сильніше за слова» і сьогодні вона відчула «наскільки сильніше»!
Стояти над прірвою було трохи страшнувато, ще крок і «земля» закінчиться, це, якщо дивитися під ноги. Якщо дивитися на горизонт, то видно рожевий захід сонця за схил, темно-блакитне море, вечірнє біло-помаранчеве місто, зелені ділянки мандаринових і оливкових садів, правіше прямо на скалах - широкі ряди виноградників.
В свіже повітря «влізли» пахнощі їжі, Маріо на капоті своєї машини «накрив» стіл з бутербродами, овочами і фруктами, поруч з пляшкою вина і пепсі стояло два скляних бокала. Романтичність Маріо полонила Варвару, та хіба тільки романтичність)…
За один день вона отримала стільки уваги і неймовірних емоцій від Маріо, що якби була можливість, вона б все це подрібнила на місяць, а може і на рік.
Шкода, але казковий день закінчився.
Варвара вже по темряві заявилася додому. На кухні були душевні дівочі посиденьки з вином. Марта і Наталка після пляжу добряче підсмажились, червоні мордочки і плечі були змазаними кремом.
- Наталка, мені здається, що ми губимо подругу, - Марта звернулася до Наталки і підморгнула.
- Мені здається, що вже загубили, - відповіла Наталка Марті з посмішкою.
- А нічого, що я тут! Ви спілкуєтесь начебто вдома удвох? - вирішила про себе нагадати Варвара.
- Ми вже і не чекали тебе, були впевнені, що ти в хорватському полоні! - Марта доставила на стіл третій бокал, налила усім вина, зробила ковток вина, - ну, розповідай, наречена року!
Поки Варвара розповідала подругам про те, як провела день, очі подруг округлялися і вії хлопали:
- … Ого!
- … Круто!
- … Браво!
- В сенсі, подарував світшот? Я теж мерзну!)…
Подруги реготали і пили вино. Коли вино в пляшці закінчилось, історії і запитання теж, дівчата пішли відпочивати від відпочинку. Минув ще один гарний день без війни.
Маріо, як і обіцяв Варварі, знайшов адресу і прізвище керівника Української діаспори в Далмації.
- Ти мене відвезеш по цій адресі? - запитала Варя.
- Авжеж, чи я тебе відправлю до незнайомих людей саму!
У Варвари був «стихійний» план по знищенню «худезло», але треба було правильно донести усю інформацію і вмовити на цю авантюру діаспору.
І їй це вдалося!
Наступного ранку подруги прокинулися від гучного чоловічого голосу, схоже було на промову у рупор. Вони вибігли на вулицю поближче до тусовки і побачили, що біля дому «худезло» скупчилися люди з транспарантами:
«Олександр Ко кілер»
«Олександр Ко колаборант»
«Геть брудні руки від України»,
а один чоловік гучно промовляв все це у рупор!
- Через десять хвилин повинно під’їхати «телебачення Далмація», - повідомив подруг Маріо, він вже давно стояв за спинами дівчат.
- В сенсі, телебачення? - запитала Марта.
- У мене тут багато друзів і усі вони засуджують дії путіна, тому запропонували і таку допомогу, - відповів Маріо, коли до мітингу протесту приєднався репортер і оператор ТБ.
На гучний «движ» підходили і підходили люди, і місцеві, і відпочиваючі, репортер ставив питання багатьом мітингуючім.
Сканування «Зупиніть війну в Україні» становилося все гучніше!
- Чому «худезло» ніяк себе не проявляє? - виникло логічне питання у Наталки, - може треба заглянути у його вікна?
Відповіддю на питання були наступні дії Марти: вона протиснулась крізь мітингуючих людей, перелізла через паркан, підійшла до дому і почала заглядати у вікна дому cусіда:
- Дівчата, треба визивати «Швидку допомогу», - вигукнула Марта, здається він того, «хрякнувся»! - «худезло» лежав на підлозі кімнати без рухів.
Маріо набрав у своєму телефоні 112 «Hitna pomoč» (переклад з хорватської на українську «Термінова допомога»).
Коли швидка під’їхала, сканування припинилося, але ніхто не розходився.
«Колаборанта» санітари винесли на ношах до своєї медичної машини, прикріпили до обличчя «штучне дихання» і повезли рятувати до шпиталю.
До Варвари підійшла Зоряна, ватажок цього заходу і запитала:
- Все так, як треба? Ми ні на хвилину не вагалися Вам в допомозі!
- Дуже дякую за допомогу! Сподіваюсь, що «худезло» здохне по дорозі до шпиталю! І це буде уроком для решти колаборантів в Україні!
- Вам його зовсім не шкода? - запитала Зоряна.
Замість відповіді, Варвара знайшла у своєму телефоні відео і показала Зоряні:
18 березня 2022 року, Львів, площа Ринок, порожні дитячі візочки, акція пам’яті вбитих росіянами дітей. Вони загинули внаслідок агресії рф.
На сьогодні наших вбитих діточок – 380! 380 ангелочків!
Зоряна підняла заплакані очі до заплаканого обличчя Варвари і більш подібних питань не було!
Вони обійнялися, подякували одна одній за сьогоднішній день і пообіцяли бути на зв‘язку.
- «Худезло» по дорозі до шпиталю подохло від серцевого нападу, - зробив об’яву Маріо після телефонного дзвінка.
- Тепер будемо вважати нашу справу завершеною! - видохнула Варвара.
- Гірше за ворогів можуть бути тільки зрадники, - продовжила Наталка.
- Тепер після нашої подорожі по Європі будуть не тільки фото на морських хвилях, а ще і й трансляція по телебаченню багатьох країн з нашою участю, сподіваюсь, що момент, коли я перетинала паркан, «виріжуть» - завершила розмову Марта з посмішкою, тільки їй властивій манері розмовляти і напівсміятися.
- Марта, ще трохи і ти собі обладнаєш паркан для відпочинку! - сміялась Варя, - може в минулому житті ти була кішкою?
Це справді була їх спільна Перемога над свинособаками, не велика, але Перемога!
Пізніше, ввечері Маріо запросив до себе подруг відсвяткувати цю подію. Звичайно, усі залюбки погодилися, бо з боку дому Маріо вже з півгодини були неймовірні запахи смаженого м’яса.
Дівчата взяли з собою фрукти і пішли у гості.
На основній терасі стояв стіл, застелений синьою лляною скатертиною, біля столу - чотири дерев‘яних стільця з м’якими подушками, теж синього кольору.
- У твого Маріо гарний смак і є відчуття стилю! - казала Наталка і водночас нахилялася біля куща жовтої троянди і вдихала аромат квітів.
- Це так! – з гордістю відповіла Варвара, навіть не заперечивши словосполучення «у твого Маріо».
Вздовж білих стін гарного невеликого будинка росло кілька кущів жовтої троянди, опори тераси обвивало гілками бугенвіля з бузковими квітами (рослина з Амазонії, дуже популярна в Далмації), напроти веранди - міні садочок з мандариновим деревом і оливами, обидва дерева були обліплені ще зеленими плодами, поміж дерев кілька зелених голчатих кущів, які росли в ґрунті з маленькими камінцями. Від всього цього віяло міксароматом, властиво тільки Далмації. З другого боку основної тераси за рогом дому - маленька тераса, з якої видно море, на ній були розташовані круглий маленький кавовий столик і два крісла. Цей антураж заворожував зір!
Поки Наталка і Варвара вивчали місцеву флору, Марта вмостилася за стіл, на якому вже стояли фужери і пляшка вина і читала щось у своєму телефоні.
- Я отримала смс від свого чоловіка про те, що ми Молодці! З нашою допомогою СБУ викрило цілий ряд злочинів і мережу колаборантів, це все було в розробці СБУ, не вистачала трохи у ланцюгу і ми це «трохи» знайшли!
Марта прочитала смс і видалила все з пошти, далі видалила видалене.
- Ви дівчата, патріотки! Звичайно, молодці! - ставив на стіл Маріо підсмажені стейки, і запечені перці, в часниковому соусі. Наповнював бокали вином. - Сподіваюсь, ця історія буде в якомусь оповідання нашої улюбленої письменниці?
- Вже почала писати! Хіба можна таку історію приховати від моїх читачів? - усміхалася Варвара!
- А ми там будемо з Наталкою? - запитала Марта.
- А як же без вас, «Шерлок і Ватсон», оповідання без вас буде нудним, зараз нікого не здивуєш «рожевими слинами»!
Вечеря і вино були смачнючими, атмосфера дуже тепла, але дівчатам треба було повертатися до свого житла.
Марта і Наталка піднялися із стільців, щоб йти додому і побачили, що Варвара спить на своєму, вже розкладеному стільці. Смачна їжа для Варі була, як снодійне з дитинства).
- І що це за Спляча красуне?! - запитала Марта, - треба її розштовхати.
- Не чіпайте її, нехай залишається у мене, - звернувся до подруг Маріо.
Подруги, не дуже здивовані побаченим і почутим, розвернулися і пішли додому.
- А я тобі казала, що ми подругу вже загубили! - усміхалася до Марти Наталка.
Коли дівчата прийшли додому, Наталка витягла з кишені телефон і видалила усі фото свого коханця та їх спільні фото. Недовго думаючи, заблокувала його контакт.
- Невже наважилася? – Марта дивувалася миттєвому рішенню подруги.
- Все! З ним покінчено! Набридло! – сумно відповіла Наталка подрузі.
- Мг – мг! – похитала головою Марта.
***
Майже рік по тому.
Варвара сиділа на терасі дому, закутана легкою ковдрою, бо весінні вечори ще не були досить теплими. Вона дивилася на морські хвилі, дихала свіжим повітрям з моря, насолоджувалася тишею. Її ноги лежали на столі, на ногах - ноутбук, Варя набирала текст на клавіатурі, це був новий детектив. «Щось не хочеться зв’язуватися з вбивством, може досить крадіжки?», - подумала вона…
- Я тобі каву зварив, моя письменниця! – перервав думки Варвари Маріо.
- Варя і не помітила, коли він підійшов до неї. Маріо нахилився і поцілував її в плече, шию і щоку.
Варвара ніжно подивилася на Маріо, в його руках була чашечка з запашною кавою, і… щось, накшталт дежавю, промитнулося в її голові:
«Ага , все, що зараз відбувається, колись було її мрією, вона була впевнена, що така мрія не може справдиться!»
Стало від цього радісно і трохи сумно, бо як далі жити без мрії?
- Маріо, а яка в тебе мрія? - запитала Варя і подивилася в його розумні очі.
- Пам‘ятаєш, ми проїжджали колись біля Спліта гарний самотній будинок? Поруч з будинком тільки схили і море, - почав здалеку Маріо, - якби нам з тобою було років по тридцять, то я б хотів, щоб ми там жили разом… і наших п’ятеро дітей, - Маріо вже понесло, - можна було б розвести кіз та курочок )…
Варя вже разів п’ять пожалкувала, що запитала у нього про мрію. П’ятеро дітей? Кози? Життя в резервації? Треба визволяти Маріо від цих думок!
- Зупинись, дорогенький! Давай залишимо лише одну частину твоєї мрії: «щоб ми там жили разом», - Варвара почала корегувати мрію Маріо і посміхатися.
- А де там? - не зупинявся Маріо, бо десь глибоко в його голові вже засіли кози та кури)
- Та яка тобі різниця де? - Варвара відповіла питанням на питання, як це було завжди.
- То як ти захочеш, my crazy woman!
