матеріал підготувала Овчаренко Ірина
З початку війни кожен з нас застав психологічні зміни, які несуть за собою певні наслідки. З часом ті, хто впевнено тримався та контролював себе – починають плакати або кричати; а ті, хто плакали – плачуть ще більше або просто мовчать. В такі моменти важливо розуміти свій організм та вміти зупинити себе. Необхідно серйозно ставитися до свого здоров’я та в разі чого консультуватися з певними спеціалістами. Саме тому ми поговоримо зі Світланою Ісаєнко.
Світлана Ісаєнко – лікар-психіатр першої категорії, лікар-психотерапевт другої категорії, кандидат медичних наук зі стажем роботи 11 років, член європейської асоціації психіатрів. Автор он-лайн марафону «Діллер щастя», психотерапевтичного курсу «Лабораторія щасливих людей» та 2 художніх психотерапевтичних романів: «НІВЛ», «Монстри, з якими ми живемо». Засновниця 3 приватних клінік ментального здоров’я.
Чому ви вирішили стати психотерапевтом?
Спочатку я хотіла бути хірургом, але з певних причин реалізувати свою мрію життя не вдалося. Я тоді вже думала звільнятися та йти з медичного університету. Але коли я була на 3 курсі, моя мудра мама сказала мені: "Давай ще подумаємо, час у нас є, якщо не сподобається - підеш туди, куди ти хочеш". Так я потрапила до першого психіатричного відділення, після почала працювати у відділенні неврозів, пішла навчатися на психотерапевта. Психіатрія – це моє кохання. Знаєте ось буває у деяких людей кохання з першого погляду, так і в мене трапилося із психіатрією.
Були випадки, коли здавалося, що це не ваша професія?
Ні, з психіатрією ніколи, як би важко не було. Я розуміла навіщо я вчуся, навіщо я роблю те чи інше. З 19 років, а мені, на хвилиночку, зараз уже 33, я повністю в медицині, психіатрії та психотерапії. Так, я не хотіла працювати в державних установах, тому що була не згодна з тією системою, яку встановило охорона здоров'я, тому відкрила приватні клініки. У нас немає такого, як було в СРСР: "Я начальник - ти дурень, і навпаки". Ми вбудовуємо взаємини та співпрацю не по вертикалі, а по горизонталі. Кожен із наших співробітників може спокійно прийти до професора поговорити, порадитися, внести свої корективи тощо. Кожного нашого пацієнта ми дивимося разом, консультуємося один з одним, обговорюємо. Тому з медицини в мене ніколи не було бажання йти. Я навіть не уявляю собі: ким би я була б, якби не лікарем. Так, коли я сильно втомлююся, може прослизнути думка про те, щоб писати тільки книги та все. Але минає 2 тижні, і я знову сумую за своїми пацієнтами, клінікою.
На разі всього існує 3 клініки «Dr. Isaenko» (2 у Харкові, 1 у Києві). У ваші приватні клініки можна звернутися лише з питаннями з боку психіатрії? Можливо прийти та обстежитися за станом здоров'я загалом?
Наші клініки ґрунтуються на мультимодальному підході. Мультимодальний підхід пропонує інтегративний план обстеження та лікування, в якому нозологічна одиниця розглядається з усіх боків, тоді як інші психологи та психотерапевти розглядають хворобу через призму ментальних проблем. Причинами ментальних проблем можуть бути як дезадаптація чи унаслідування, так і порушення щитоподібної залози та онкологічне. Тому в нашій клініці працюють не тільки психіатри, психологи та патопсихологи, а також психотерапевти, терапевти, лікарі функціональної та ультразвукової діагностик, неврологи, голкорефлексотерапевти, ендокринологи (дорослий та дитячий) та лікар-масажист (саме лікар, тому що у нас всі спеціалісти з медичною освітою). До речі, одну з наших клінік у Харкові ми плануємо перепрофілювати – додадуться гінеколог, офтальмолог та лор.
Як вважаєте, які будуть психологічні наслідки після війни?
Лікарі-психіатри працюватимуть із посттравматичним стресовим розладом, який вже зараз цвіте нереально. Під час війни психіка мобілізується, тому тривожних розладів стало набагато менше, чого не скажеш про ОКР (обсесивно-компульсивний розлад). Звичайно ж буде дезадаптація, адаптаційний та депресивний розлади, через те, що психіка і вегетативно-нервова система людини не справляються з тими подіями та проблемами, які зараз відбуваються. На даний момент люди можуть не помічати якісь психічні зміни, бо вони пристосовуються до війни і вже розуміють «розклад» вибухів, що несе за собою зниження рівня тривоги.
Що ви можете сказати стосовно курсів з посттравматичних стресових розладів, які зараз дуже активно рекламують психологи? Чи варто очікувати на подібний курс від вашої академії?
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - це діагноз, який лікується виключно лікарем психіатром разом із психологом чи клінічним психотерапевтом. Найважливіше зараз – це здоров'я нашої нації та, насамперед, ментальне здоров'я. Тому у разі такого діагнозу важливо звернутися до фахівця, щоб не зашкодити собі. Нині деякі наші психологи беруться за все, що завгодно. Так, дійсно є поодинокі та грамотні психологи, але на мою думку та практиці ПТСР необхідно лікувати та опрацьовувати в індивідуальному порядку, тому що характер травм, характер спогадів він може бути різним. По ПТСР я не дам ніякого курсу, тому що тут потрібно тет-а-тет контролювати людину, навіть якщо онлайн-формат – це має бути особиста консультація.
Можна якось навчитися контролювати свої емоції під час вибухів?
У кожної людини різний тип реагування на ту чи іншу ситуацію. В основному є 3 типи реакції: бий, замри або біжи. Хтось біжить, хтось завмирає, хтось навпаки стає гіперактивним і вирішує ситуацію, що виникла. Зважаючи на те, що є ці три типи реагування – все залежить від типу нервової діяльності. Зрозуміло, що в несподіваній ситуації ви діятимете згідно з конституційними реакціями. Тому що в такій ситуації відбувається викид адреналіну, іде загроза життю, у вашому мозку запускаються різні механізми і на тлі цього може йти тремор (тремтіння) всього тіла. Для того, щоб заспокоїтись, в першу чергу потрібно зрозуміти, що ви знаходитесь на безпечній території чи відстані, що вашому життю нічого не загрожує. У тому випадку, коли ви розумієте, що до вашої голови підставлено дуло, тоді потрібно реагувати. Як правило, в момент прямої загрози життю – людина починає поводитися інстинктивно, тобто мозок тут ніяк уже не ввімкнеш. Тільки коли піде загроза – можна буде вже відновити дихання та заспокоїтися. Якщо ви десь почули вибух, то в першу чергу потрібно оцінити ситуацію, усвідомити, що вашому життю нічого не загрожує і зібрати достовірну інформацію про те, що сталося.
Дуже часто не маючи розуміння ситуації людина починає бути в тривозі, придумувати факти і тп. Тут важливо у всьому розібратися та тверезо оцінювати, адже тільки тоді ви зможете заспокоїтись.
У таких ситуаціях можна діяти згідно з таким планом:
1) Відновити дихання
2) Зібрати інформацію
3) Заземлиться (Якщо ви все ще продовжуєте турбуватися. Важливо усвідомити: де ви знаходитесь, що ви бачите навколо, які предмети знаходяться біля вас і т.п.)
Чи почастішали випадки депресії після початку війни? Чи впливає оточення на це?
Депресія – біохімічна зміна головного мозку. Звичайно ж, зараз у практиці зустрічаються і депресії, і адаптаційні розлади, і тривожно-депресивні реакції тощо. Важливо розуміти, що у людей зараз відбувається дезадаптація, адже в їхньому житті багато що змінилося. Зрозуміло, що в умовах хронічного стресу, нейромедіатори можуть не витримати, дати збій, що може спричинити депресію. Але останнім часом «депресія», як слово, стало дуже популярним. Буде неправильним сказати, що я не хочу пити каву або йти гуляти сьогодні з друзями, тому що в мене депресія, я сам це відчуваю.
Є 2 зовсім різні історії:
- Коли людина прочитала в інтернеті і сама собі поставила діагноз;
- І коли лікар-психіатр поставив діагноз пацієнту.
Це важливо розуміти.
Як ви вважаєте, чи може робота, книги та навчання врятувати від депресії?
Депресія – це діагноз, він лікується виключно медикаментозною терапією. Спробуйте відвезти людину в депресії на Балі, дайте їй багато грошей, почніть годувати, напувати. Здавалося б, людина повинна отримувати задоволення і радіти життю, але вона не може цього відчувати, бо має ангедонію. Приведіть людину в такому стані на роботу – вона сидітиме і дивитиметься в одну точку. Ось що таке депресія. Так, книги, роботу, навчання важливо робити, але тільки тоді, коли людині полегшало. Все це дійсно допоможе повернутися до колишнього ритму.
А допомагають книги, робота, навчання під час війни?
Звісно! Дуже важливо дотримуватися рутини, щоб не фіксуватися повністю на військових діях. Продовжуйте читати книги, тренуватися, наскільки можна, гуляти, спілкуватися з друзями, чистити зуби і тп. Робити все те, що для вас було рутиною життя.
Які ви можете дати поради щоб наші читачі могли підтримувати свій емоційний стан під час війни? Як підтримувати себе, коли всі поруч із тобою плачуть?
Потрібно знайти свій ікігай (то заради чого ми живемо). Також треба розуміти, що війна – не вічна, тож не варто відкладати все на потім. Життя триває навіть за умов війни і важливо усвідомити насамперед: Хто ви? Яке ваше посилання? Яке ваше завдання?, і продовжувати йти наміченим шляхом. Сковорода казав: «Багатством живеться лише тіло. А душу звеселяє споріднена праця».Тому, якщо ви мріяли навчитися чомусь новому – необхідно навчатися, мріяли працювати лікарем – продовжуйте працювати. Продовжуйте жити у своєму ритмі, при цьому об'єктивно оцінюйте ситуацію, яка відбувається особисто у вас у житті, вживайте тих кроків, які підійдуть саме вам.
