матеріал підготувала Герасименко Юлія
Світ телебачення постійно розвивається, з’являються нові проекти, фільми та теми для розмов. А разом з ним і нові журналісти, ведучі, сценаристи і т.д. Наша героїня, Наталка Щука, як приклад особистості, яка працює в багатьох жанрах одночасно.
Наталя, ким Ви мріяли стати в дитинстві?
В дитинстві мріяла стати…Ніхто не вірить, але я завжди хотіла стати телеведучою, актрисою, словом – зіркою. Якось так сталося, що з дитинства я була на сцені, грала у дитячому театрі в рідному Хмельницькому та вела дитячу програму на місцевому телеканалі. Моя доля вже тоді була визначена. Тож, після школи в 15 років я вступила в київський інститут кіно і телебачення. Про свій вибір не жалкувала ніколи, єдине про що шкодую, що досі не стала зіркою, але від лютого я вперше про це подумала от щойно. Я не повертаюся до своїх мрій зараз, не думаю про цілі. Я розумію, що втратила себе в одному, щоб знайти себе в іншому. Зараз моє життя – все про війну, про волонтерство і тактичну медицину. Адже я багато працюю з військовими і цивільними як інструктор з домедичної допомоги в умовах бойових дій.
В кого Ви брали своє перше інтерв’ю? Які емоції відчули?
Перше інтерв’ю я не забуду ніколи. Я брала його у свого викладача з акторської майстерності, геніального актора Василя Баші, якого сильно люблю і поважаю. Оскільки, я працювала у програмі, де створювала великі історії про зірок. По-перше, це була помилка, бо інтерв’ю треба було записувати дуже відверті і щирі. По-друге, перед мною був мій кумир, від вигляду якого в мене серце стрибало у п’яти. Словом, це був жах, але я це пережила. Потім щоразу ставало легше.
Як Ви пригадуєте свою роботу, ще за студентських часів, на каналі «ТЕТ»? Як допомагає досвід тих часів у роботі сьогодення?
Взагалі перша моя робота була на телеканалі ТЕТ. Туди я потрапила ще коли навчалась на 3 курсі. Тоді мені здавалося, що це пекло на землі. Було дуже складно. Я ніхто, нічого не вмію, а поряд метри журналістики, акули просто. Мене постійно сварили за всі невдачі. Я, ніби щодня стояла на гречці. Зараз за це я не просто вдячна шеф-редактору Наталі Симоніній, я взагалі вважаю, що саме вона зробила з мене профі, саме завдяки її критиці, порадам і настановам я можу абсолютно спокійно і нескромно сказати – зараз я чудовий професіонал своєї справи, я знаю чого я варта. Я їй завжди буду безмежно вдячна за все.
Ви були режисером «Голос» та «Голос діти». Чим для Вас був цей проект, звідки брали ідею?
Я була режисером ріеліті перших трьох сезонів проектів «Голос» та « Голос Діти». Це було три роки роботи 24\7, це було життя в павільйоні, з якого ми майже не виходили, іноді я втрачала свідомість від перевтоми і недоїдання. Але там я здобула безцінний режисерський досвід. Все не дарма. Я росла як професіонал з кожним проектом і я рада, що Голос також був в моїй професійній кар’єрі.
Наталя, як зараз «живе» проект «Коли стіни зникають»? Чи шукають люди самі Вас, щоб поділитися своєю історією або допомогти людям, які постраждали від війни?
Цей проект був створений в перші дні війни. Ми зі знайомими зробили кілька серій і зупинилися. Бо всі працювали безкоштовно і настав момент, коли треба було починати годувати сім’ї, тому команда розділилась і кожен пішов своїм шляхом без образ, а я залишилась підтримувати своїх героїв, інших людей, які постраждали від війни як волонтер. Взагалі я дуже давно мрію робити власний проект, в мене безліч ідей, але на все потрібні гроші. Може колись мені вдасться.
Чи є у Вас кумир серед ведучих та журналістів?
Мені подобається як працює Руслан Сєнічкін. Я вважаю його унікальним телеведучим в розважальному жанрі. Він людина з великої літери і завжди, що називається, не про себе, а про інших і це відчувають глядачі, тому його так люблять. Серед ведучих інформаційних програм – це звісно Наталя Мосейчук. Для мене вона – глиба. Серед кореспондентів зараз я захоплююся тими, хто працює на війні. Зараз ці люди для мене – герої. Я фанатка робити Євгена Малолєтки та Мстислава Чернова, я захоплююся сміливістю Михайла Ткача із Української правди, я захоплююся сміливістю Мар’яна Кушніра та Андрія Цаплієнка.
Які поради Ви б дали людям, які хочуть працювати на телебаченні?
Одна єдина порада – не треба туди йти (посміхається).
Ви - сценарист, ведуча, кореспондент, волонтер і т.д.Яким Ви бачите свій розвиток через 5-7 років у професійній сфері?
Я про це не думаю. Вже. Думала все життя. Зараз я навіть не хочу згадувати чи якось відкривати цю тему, бо це немає ніякого значення. Єдине значення, яке зараз має для мене – наша перемога і закінчення війни. Все. А далі подивимось. Тут ще не факт, що вдасться вижити))) тому забігати аж так на перед я не хочу.
Незабаром Новорічні свята і не можу не запитати, що хоче Наталка Щука під ялинку? Можливо це декілька подарунків?
Ці питання з минулого життя. Воно там все залишилося до 24 лютого. Зараз я живу інше життя і в ньому багато про війну. Мене не цікавить те з цивільного життя, що цікавило раніше. В тому числі і подарунки, бо це не важливо. Я подумаю про подарунки після війни.
Що Ви плануєте зробити відразу після Перемоги?
Спершу мені б хотілося вижити. І щоб вижили мої рідні та близькі. А далі…Я поїду до океану, поїду в США, про що мріяла все життя і чомусь все життя це відкладала.
