Вони розумні, красиві, успішні та найголовніше – харизматичні. Це все про українських дівчат і з цим важко не погодитися. Вони сміливо ламають стереотипи та тренди, впевнено йдуть нога в ногу з модою, технологіями та з легкістю витримують стрімкий ритм сучасного життя.
Яскрава та чарівна, цілеспрямована та амбіційна українська модель Валерія Калугіна сьогодні в інтерв’ю для GOSSIP magazine. Як моделі сьогодні працюють в Європі? Як війна в Україні змінила сферу моделінгну? Про кар’єрні амбіції та підтримку. Про все це в інтерв’ю з Валерією.
Валерія, ви професійна модель, до війни в Україні ви мали контракти та знімалися в Європі. Розкажіть, як розпочався ваш кар’єрний шлях? Чому саме моделінг?
Ще коли я була зовсім маленька, мені подобалось перевдягались і робити домашні fashion-show, я збирала всю родину в залі, взувала мамині туфлі і уявляла, що я йду по подіуму (посміхається). Підлітком я гарно навчалась у школі, займалась танцями, вивчала мови, жила своє життя і з часом забула про дитячу мрію. Але одного дня, мій сусід (який на той час займався організацією івентів у клубі), запропонував мені прийняти участь у конкурсі краси, який він організовував. З того дня все і почалось: моя любов до фотозйомок, подіуму і всього, що пов’язано з моделінгом. Доля? Можливо (посміхається).
А яка ваша професійна сфера? Для кого та чого більше всього знімаєтесь?
Щодо зйомок: для мене ніколи не було пріоритетом - одяг це чи прикраси, тощо. Не є принциповим. Мені подобається сам процес, на зйомках я розчиняюсь в цьому середовищі і здається, що час зупинився і довкола нічого нема, відчуття ніби ти «літаєш». А взагалі за освітою я - менеджер, з цією сферою я на «ти», мені це також подобається і в планах було цього року нарешті відкрити свій бізнес, але через війну, в принципі, все пішло не по плану. Як і у багатьох, але цю ідею я зберігаю на майбутнє.
Війна в Україні внесла зміни у всі сфери життя. Як сьогодні працюють українські моделі? Що змінилося?
Коли почалась війна, більшість українських агенцій перестали працювати, а в Європі почався «аншлаг» з красивих дівчат, що звісно відобразилось на оплаті праці і конкурентоспроможності. Роботи стало мало, оплата також стала менше. Для того щоб працювати з місцевими агенціями, тобі потрібно спочатку зробити спеціальний book, орієнтований саме на ринок цієї країни. Складно, що тут додати.
Валерія, а як ви адаптувалися в Європі? Чи бачите ви перспективи розвитку у своїй кар’єрі?
20 лютого я полетіла з подругою на Кіпр і 25 лютого мала повернутися додому у Київ. Тому мій «переїзд» у Європу був не запланований, а вимушений. З часом у мене почалась депресія. Потім було три місяці скитань по різним країнам у пошуку житла і роботи. Тоді я була повністю спантеличена і не розуміла, що робити і як. Зараз в мене є чіткий план дій, щоб далі розвиватись у модельній сфері.
Наразі ви знаходитесь в Барселоні, чому саме Іспанія?
Мені прийшлось «обирати» країну де жити, бо повернутись у Київ вже не було змоги. Я була у Барселоні раніше і мені дуже подобалась місцева архітектура, сонце, море, пальми та vibe місцевих, які завжди усміхнені і радіють життю. У той час таке оточення і настрій були крайнє необхідні, бо коли 24/7 ти чуєш лише погані новини, що коїться в Україні, а всі твої близькі і друзі знаходяться там, то в тебе погано починає працювати мозок і ти знову впадаєш в депресію.
Вам, як українки, яка знаходиться поза межами дому, чого найбільше не вистачає?
Живого спілкування з моїми друзями, які залишились там. Ми звісно «діти-інтернету» і спілкуємось по відео, але теплих обіймів і затишних домашніх зустрічей це не замінить.
Питання, яке хвилює багатьох сьогодні: як, переїхавши в іншу країну, почати все з початку? Де ви брали натхнення, сили та мотивацію?
Для мене це не перший досвід починати все з нуля. У 2014 я так само починала все с початку у Києві, бо родом я з Донецької області. Було важко, але все одно ти знаходишся у тій же країні, з тією ж мовою та менталітетом до якого ти звик і це був свідомий вибір. Цього разу обставини склались ще гірше і вже вдруге в тебе забирають дім, сім’ю та друзів. Перший час було дуже важко психологічно, пам’ятаю, як я прийшла в міграційну службу і в мене просто почалась істерика, я і не могла уявити, що колись там опинюсь, навіть не беручи до уваги те, що вже на той час 8 років у моїй країні відбувалась війна. Я дуже вдячна моїй мамі та друзям за підтримку, дякую Богові за те, що у важкі моменти він мені посилав хороших людей, які мені допомагали з цим справлятись. Головна мотивація була: як можна швидше, забрати сюди маму, а коли мені не вистачало сил я завжди згадувала слова своєї найкращої подруги Ліани, що я - українка, я -сильна і незламна. Я витирала сльози, підіймалась і вирішувала всі проблеми. Нарешті, моя мама поряд і мені набагато легше (посміхається). Тому стосовно підтримки конкретно від європейських організацій, я не можу нічого сказати, бо всю підтримку я так само отримувала від мами та друзів, змінилось тільки моє місце проживання.
Валерія, а переїзд до України плануєте чи це питання поки на «стопі»?
Мені дуже хотілось і хочеться повернутись в Україну, я ще 24 лютого дивилась квитки і хотіла повернутись у Київ, потім я сподівалась, що приїду у березні, потім у липні. Зараз я не можу дивитись навіть звичайні відео з Києву, бо починаю сумувати і плакати, але в той же час, я розумію, що моє серце не витримає реальні картини всього, що сталось і продовжується в Україні, тому це питання поки на «стопі».
А які у вас кар’єрні амбіції? Чого хочете досягнути? Є вже план на найближчий час?
Плани грандіозні, амбіції так само. Вже зараз працюю над декількоми шляхами досягнення своїх мрій. Не хочу розкидуватись словами, краще побачите на ділі (посміхається).
