матеріл підготувала Нечепоренко Вероніка
Під час війни кількість покинутих тварин значно зросла. Проблема є не лише на окупованих територіях, де вони залишились без нагляду. Притулки інших міст переповнені – тварин теж евакуюють. Десятикласниця Ксенія Михальченко, що давно стурбована долею улюбленців знайшла спосіб допомогти. Ксенія та дві її подруги взяли участь у програмі від Unicef ‘Upshift”. Ідея проекту на який вдалось отримати фінансування: облаштування та співпраця з притулками.
Чому тварини? Як з’явилась саме ця ідея?
Ідея була давно, «Upshift» став змогою її реалізувати. Просто виходячи з дому щодня, я бачу кількість безпритульних тварин, після повномасштабного вторгнення притулки стали переповненими. На окупованих територіях в притулках тварини помирають, через холод і відсутність їжі. Тварини не можуть себе нагодувати сидячи у вольєрах, не можуть себе вилікувати і попросити про допомогу. Ідеєю нашого проекту на початку було добудовувати утеплені приміщення і забезпечити їх системою автоматичної подачі їжі, через війну плани швидку змінюються і зараз ми організовуємо волонтерський проект. Дізнавшись про програму я запросила своїх подружок і ми заповнили форму на участь. Далі було інтерв’ю, ми пояснили ідею і пройшли далі.
Яким був процес підготовки? Як вдається поєднувати з навчанням?
Насправді найскладнішим етапом був Boot camp, це час коли ми цілі дні приділяли лише роботі, тобто з дев’ятої ранку і шостої вечора – це як звичайний робочий день з перервами на обід та вечерю. Поєднати зі школою та додатковими заняттями було майже неможливо, але це нам допомогло розібратись у проблемі повністю. Ми робили багато вправ, складали плани, аналізували власні дії, це був штурм мозку який вивів нас на чіткий план дій. Потім процес перейшов у режим онлайн, ми розділили обов’язки. Кожен знає, що має робити: одна спілкується зі спонсорами, інша з притулками домовляється про співпрацю, третя слідкує за соціальними мережами і так далі, тому стало набагато простіше.
Чи було складно увійти у курс справи? Складати офіційні документи про витрати і розрахунок кожного кроку, як це відчула ти?
Це напевно був один з найскладніших процесів, бо ми не можемо просто написати суму, ми мали розрахувати все. У документи вписуємо і матеріали і їх кількість, обладнання. Це чіткий план з датами і часом виконання, до кожної дії має бути звіт. Через війну все постійно змінювалось, ти не можеш бути певним у завтрашньому дні. Основна наша задача це спілкування з людьми, а цільова аудиторія це школярі і волонтери, бути впевненими що ми зможемо відвідувати навчальні заклади чи організовувати презентації ми не могли, а план мав бути. Тому життя постійно вносило корективи і це було дуже хаотично. Як для підлітка, яка не мала жодного відношення до організації таких процесів було досить таки складно, але за допомогою організаторів і нашої менторки Юлії ми досягли найкращих для нас рішень.
Розкажи про проект і його цілі
Наш проект називається Kotopes, на даному етапі ми почали співпрацю з притулом «Щасливий пес» у Кропивницькому. Цілі проекту це по-перше звичайно покращити життя тварин у притулках, по-друге це залучення людей до волонтерства. Ми хочемо освітлювати проблему серед суспільства, бо після опитувань просто на вулиці ми зрозуміли, що переважна більшість не усвідомлює масштаб.
Коли ти говориш «Волонтерство» ти маєш на увазі, що у вас буде додаткова робота у вигляді збирання групи людей?
Починати ми будемо з себе – це троє людей, на разі ми вже почали співпрацю з іншою командою, але звісно у майбутньому команда буде збільшуватись, ми відкриті до нових людей.
Як на рахунок майбутнього? Ваш проект буде надалі працювати без вас чи це довгострокова перспектива?
Я думаю це лише початок, ми плануємо подати на грант і продовжувати вже у більших масштабах. Без нас проект продовжить існувати, але звичайно буде більше. Для мене це не розвага, а можливість допомогти і втілити у життя свої ідеї, тому у нас на думці лише рухатися далі.
