матеріал підготувала Гусаковська Катерина
Фотографувати - значить бачити прекрасне усюди, надихатися ним, це справді мистецтво, яке потребує багато вмінь та досвіду. Наша героїня – 16-ти річна фотографиня, що була вимушена виїхати за кордон через війну, попри всі труднощі розвивалась та досягла успіху в даній професії, їй справді є що розповісти.
З чого почався твій шлях? Що або хто підштовхнув тебе займатися фотографіями?
З появою першого телефону (посміхається). Завжди любила фотографувати буквально все, що мене оточує, але моя мрія здійснилася лише рік тому, професійно займатися фотографіями почала переважно завдяки своїй старшій сестрі.
А як саме вплинула сестра на досягнення твоєї цілі?
Як тільки я приїхала до Польщі, моя сестра почала активно допомагати мені досягти задуманого, одразу знайшла для мене курс з нереально талановитою фотографинею, аби я навчилась робити круті знімки.
На заняттях отримала дуже багато навичок, познайомилась зі світом фотографії, здобула базові знання: як налаштовувати світло, обирати правильний ракурс, комунікувати з клієнтами. Курси фотографа були дуже вдалим стартом, одразу після них я відправилась у «самостійне плавання».
Взагалі моя сестра завжди підтримує у всіх моїх починаннях. На початку був присутній страх та сумнів, як у кожної людини, але рідня поряд мені додає впевненості, підтримка близьких людей дуже важлива.
На початку війни ти виїхала до Польщі, там вже почала фотографувати, з якою проблемою зіштовхнулась у першу чергу? Наскільки важко було починати свою справу на чужині?
Перша проблема з якою я зустрілась - це знайти справді професійного фотографа, який може мене всьому навчити.
Розкрутка акаунту в соціальних мережах і пошук клієнтів теж виявилось непростим. Знайти цікаві локації, студії в яких можна реалізувати свої ідеї було важким процесом (в місті де живу і працюю їх справді мало).
Але завдяки наполегливості та щирому бажанню зараз вже це не проблема, клієнти самі мене знаходять.
Чи стикались ти з хейтом своїх робіт? Якщо так, то як справлялась з цим?
Саме з хейтом не стикалась, АЛЕ люди дуже часто недооцінюють роботу фотографа, коли ти на постійній основі недосипаєш, недоїдаєш, щодня терпиш біль спини та очей від обробки. Звісно, що жертвуючи своїм здоров‘ям, заради хороших кадрів, не будеш оцінювати власний труд у дві копійки.
А чи були випадки шахрайства зі сторони клієнтів? Як ви себе відчували в такий момент?
Прямо такого шахрайства не бувало, але були дуже неприємні випадки, коли за 2 години до фотосесії клієнт скасовує зйомку, коли я вже сплатила студію, ситуація не з приємних, бо гроші мені так ніхто не повернув, тому повторно таких клієнтів не приймаю, треба поважати час та роботу фотографа.
Як ти поєднуєш навчання та роботу?
По секрету, іноді пропускаю навчання заради фотосесій, особливо взимку, бо для якісних кадрів мені потрібна перша половина дня, аби було світло. В іншу пору року стараюсь брати замовлення вже після уроків, бо школу ніхто не скасовував (посміхається).
Якщо чесно, чи вплинула робота на якість навчання?
Зараз я навчаюсь в українській школі дистанційно, переважно через це якість навчання стала гірше. Робота теж вплинула на навчання саме в негативному плані, більше часу приділяю фотосесіям, але розумію, що це є пріоритетніше для мене на цей час.
Чи були моменти вигорання на роботі? Як ти з цим справляєшся?
Були, після нового року був період, коли люди взагалі не хотіли фотосесій і раптово в мені заграв страх, що моя професія більше не потрібна, повний занепад сил і відсутність бажання щось робити, мені здається, що з цим можна зіткнутися в будь-якій професії.
Випадково я зустріла дуже позитивну закохану пару, ми зробили романтичну зйомку і до мене повернулись сили, сили йти далі, натхнення та нові ідеї. Мені здається, що іноді варто зупинитися відійти від роботи на деякий час, а потім повертатися з новими силами.
Війна стрес для всіх, як саме ти в такому молодому віці проживаєш його, чи не заважає це роботі?
Однозначно заважає страх. Особливо коли приходить повідомлення тобі або клієнту про черговий обстріл.
Тяжко розслабитись, віддатись процесу, як фотографу, так і моделі. В голові лише тривога, але все ж я беру себе в руки, намагаюсь настроїти клієнта на позитивний лад, аби працювати далі. Я розумію, що постійною панікою, сумом та страхом я не зупиняю це жахіття, єдине, що можу зробити, працювати на перемогу, тому постійно допомагаю донатами та гуманітаркою. Разом зі своїми знайомими ми часто влаштовуємо збори на армію, ось наприклад, з фотографинею з курсів ми влаштували фотодень, всі зароблені гроші пішли на ЗСУ. Вважаю, що мушу допомагати, неважливо скільки тобі років, на цій війні кожен українець має свою роль та цінність, це вклад молодого покоління в майбутнє України.
Я справді пишаюсь силою нашого народу, пишаюсь, що можу зватися українкою
Якою роботою пишаєшся найбільше? Що надихнуло на її створення?
Фотосесія «у нічному місті». Я обожнюю фотографії такого стилю, виглядає дуже атмосферно. Побачивши таку локацію, я вирішила не гаяти час і скористатися можливістю зробити зйомку, тим паче не бачила нічого подібного у місцевих фотографів. Як виявилось, я не помилилась, фотосесія дуже сподобалась клієнтові та стала моєю найпопулярнішою роботою.
Що ти можеш порадити починаючим фотографам? З чого почати?
Фотограф - це не про талант, а про вміння, знання та навички, тому рекомендую спочатку зрозуміти в якому стилі подобається фотографувати, знаходити референси, продумувати план зйомок, бути відповідальним та комунікабельним. Що не менш важливо, навчитися розташовувати та розслабляти клієнта, найкращий варіант- поставити себе на його місце, адже багато хто приходить на фотосесію вперше в житті, тому не готовий відкриватися одразу. Після того, коли я почала ставити себе на місце моделі, навчила її направляти у правильне русло, зйомки проходили легко та без напрягу.
Кого найбільше любиш фотографувати?
Дуже люблю фотографувати дівчат, жінок, закоханих та дітей. Тому часто міксую, аби була різноманітність.
А чому саме їх?
Я отримую величезну порцію позитивних емоцій від роботи з ними. Жіноча краса надихає, її хочеться показувати зі всіх сторін та ракурсів, дивлячись на свої роботи я дивуюсь наскільки всі різні, але дивовижні по-своєму. Діти це приємні спогади після фотосесій, від них завжди супер позитивна енергетика, згадую постійно з усмішкою.
За закоханими дуже приємно споглядати, саме за проявами кохання один одного, в об‘єктиві це ще прекрасніше.
Фотографія хобі чи стиль життя?
Фотографія - це стиль мого життя.
По суті, це моя рутина, фотографія та його обробка. Я обожнюю робити щасливими своєю роботою, отримувати фідбек від клієнтів, критику і поради від фотографів на яких рівняюсь, отримувати задоволення від споглядання на щось дивовижне, надихатися ним. Тому я не можу собі дозволити вважати це просто за хобі, це і є моє життя.
Яке твоє життєве кредо?
«Все вийде, якщо ти віриш» + дія. Насправді віра в себе й у свої сили дуже важлива, вона складає ну як мінімум половину успіху, далі тільки дії.
Ця фраза мене мотивує і кожен раз нагадує мені про те, що я сильна та зможу всього досягти (навіть набила собі таке татуювання, щоб точно не забути). В кожного з нас закладений великий потенціал, але багато хто забиває його в собі, через зневір‘я. Ми мусимо пам‘ятати, що віра в себе це фундамент успіху.
