Війна розділила життя українців: багато людей залишили свої домівки та були вимушені починати своє життя спочатку. Ірен Галаєва до війни мала все, про що мріє жінка – улюблена робота, сім’я, хобі та успіхи в моделінгу. Чим живе вона сьогодні? Як допомагає Україні та чому вирішила приймати участь у конкурсі краси?
Ірен, це ваше перше інтерв’ю після повномасштабного вторгнення в Україну. Розкажіть про ваше 24 лютого.
24-го лютого назавжди залишиться у пам'яті, як найстрашніше, що я коли-небудь відчувала у своєму житті. Це суцільний страх, розпач і розгубленість. Вже рік, як в Україні йде повномасштабна війна і я, як і мільйони українців, досі не можу повірити, що це сталося на нашій землі.
Ви виїхали з родиною закордон. Які були ваші відчуття?
До останнього тягнула час аби нікуди не їхати, хоча була така можливість. Проте ніяк не наважувалася залишити те, що найдорожче - рідну Землю, рідну Україну. Та після шести тижневого жаху таки змушена була їхати в нікуди, адже ні фізично, ні морально вже витримати не могла. Втім, залишити рідну Чернігівщину було ще тим випробуванням через зруйновані дороги і мости.
Чи плануєте ви повернутись до України?
Україна в думках і серці кожну мить. Мрію, як повернуся на рідну Землю. Буду обіймати її і ридати від щастя.
Чим ви займаєтесь в Європі? Як проходять ваші будні?
Спершу не могла нічого робити, адже думками була там, вдома. Але коли шок трохи минув, я почала працювати, адже відповідальна тепер за всіх дітей нашої родини, не лише за сина. Тому спершу працювала у літньому таборі перекладачем для дітей біженців, згодом почала викладати англійську у школі для тих же українських дітей. Також пішла навчатись у коледж на курс фотографії. Це навчання зцілює мене, адже я роблю те, що так обожнюю. Паралельно готуюсь до підтвердження своєї кваліфікації, адже маючи дві вищі освіти українського зразка, маю доводити, що вони відповідають європейським стандартам.
Ірен, нещодавно ви приймали участь в міжнародному конкурсі краси в Баку. Розкажіть, чому погодились на участь? Які ваші враження?
Так, участь у конкурсі таки вирішила приймати. Конкурс планувався проводитися ще у минулому році, але багаторазово переносився. З початком війни я взагалі викреслила його зі своїх планів. Він здавався таким суцільним безглуздям на фоні такого страшного горя. Та згодом я змінила думку. Головною метою участі було показати, що Україна живе і завжди житиме у всіх її вимірах. Думаю, мені вдалося представити Україну належним чином. Хоча саме в Баку я вперше відчула холод і неповагу до моєї країни і я розумію, що вина аж ніяк не чудової і привітної азербайджанської нації, а проросійських поглядів організатора. Зрештою пишаюся, що представляла Україну у такий тяжкий для неї час.
Що вам дає сьогодні моделінг? Це хобі, це робота чи це ваша пристрасть без якої ви не можете жити?
Моделінг зараз - це скоріше пристрасть, адже заробляти мені приходиться розумовою роботою, викладанням. В Україні я практикувала моделінг, тут присвятила себе фотографії.
Після війни відбулась переоцінка цінностей у кожного українця. Як ваші внутрішні зміни відобразились в житті та кар’єрі? Як це впливає на життя?
Так, війна зруйнувала всю мою наївність і навіки залишила страх і біль. А ще навчила ненавидіти всім серцем. Я зрозуміла, що найважливіше у житті і тепер я точно ціную кожну мить і точно знаю, що таке щастя.
