матеріал підготувала Альона Захарчук
Багатьом знайоме почуття, коли втрачаєш зв’язок з собою хоч на мить. Рішення цієї проблеми дуже просте – розкрити, полюбити себе. Насьогодні є дуже багато способів це зробити, але є один, який на слуху майже у кожної жінки – сучасний, сміливий стиль танцю Heels.
Вони абсолютно різні, але робить щасливими їх одна й та сама справа.
Вікторія Сидорчук - професійна тренерка із сучаних стилів танцю з освітою психолога. Організатор танцювальних турів, які змінюють життя. Людина, яка може знайти підхід до кожного та надати впевненість через танець.
Валерія Черниш – хореограф, педагог, дівчина з Маріуполя. Валерія називає себе просувальницею жіночої енергії, яку передає через справу свого життя та серця.
Що для вас танець?
Валерія Черниш: Танець – не про механічні рухи, а про відчуття себе в цьому русі. Для мене - це метод проявлення своєї особистості, тобто так я можу заявити про себе на весь світ. В основному – це ідеальний спосіб забути про свої проблеми. За допомогою танцю ми розповідаємо про свій біль. Мені завжди приємно допомагати дівчатам відпустити всі їхні емоції. В основному – це ідеальний спосіб забути про свої проблеми.
Коли розпочався ваш танцювальний та вже тренерський шлях?
Валерія Черниш: Я все своє життя танцюю. 15 років я займалася балетом класичним танцем. З самого дитинства я танцювала в дитячому садку, в різних колективах, пробувала себе у багатьох стилях. Викладати почала вже в 16 років, коли моя ж тренерка запропонувала мені двох своїх потенційних учениць. З того часу я зрозуміла, що ділитись власним досвідом – це справа мого життя та серця. Я вільна в своїх рухах, мені складно виконувати, наказане, я люблю вигадувати.
Вікторія Сидорчук: Я із самого дитинства займаюся танцями. Я танцювала скрізь. Це те, що мені подобалося завжди. Багато занять в школі, вдома. Я навіть спробувала народні танці, але відразу зрозуміла - це не моє. Я люблю сучасну музику та бути в тренді. І тому чекала можливість поїхати в Київ і вчитися у найкращих. Тоді я зрозуміла, що Jazz-funk і Heels мої стилі. Я відвідувала заняття у топових хореографів, різні майстер-класи та постійно підвищувала свій танцювальний рівень. І в один момент зрозуміла, що маю велику кількість знань, якими хочу ділитися.
Нещодавно дівчинка під вашим відео засудила вашу вагу. Як ви ставитесь до хейту в вцілому?
Валерія Черниш: Я не можу сказати, що ніяк не реагую на негатив, бо читати коментарі: «ти не така, ти жахлива» - не приємно. У мене багато проблем після того, як я виїхала з Маріуполя, я розумію, що це впливає і на мій зовнішній вигляд. Я знаю чому зараз так виглядаю і для мене – це не є проблемою. До хейту я ставлюсь, як до підвищення своєї планки. Хейт – це не про мене – це про людину, яка його висвітлює. До мене ходить багато дівчат з комплексами, бо вони бачать, що я не ідеальна. Я не худа накачана дівчина, яка розповідає, як бути сексі, коли ти і так вже в цьому образі. Я показую, як це танцювати, коли в тебе є якісь недоліки, вони є у всіх тільки хтось помічає їх, а хтось ні.
Чи існують рамки у танцях?
Валерія Черниш: Звісно, що ні. Ти можеш виглядати, як завгодно, як тобі комфортно. Навіть якщо ти відчуваєш певний дискомфорт, то танці – це ідеальний метод «вбити» нелюбов до себе. Коли ти відчуваєш свій танцювальний зріст, ти сприймаєш себе вже по новому.
Вікторія Сидорчук: Коли людина каже, що вона дерев’яна – це зазвичай стереотипи, які нав’язує суспільство: наше оточення, батьки, вчителі. Я пам’ятаю коли в нашій школі була дівчинка, яка завжди гарно співала і вважалося, що вона співає, а всі інші ні. Тобто не зверталась увага на потенціал інших людей. Так само й в танцях, я впевнена в тому, що кожна людина вміє танцювати, але кожному треба свій час на вдосконалення.
Ваше 24 лютого, яке затягнуло в інше життя.
Вікторія Сидорчук: Кожен раз мені важко згадувати цей день, я не знаю коли це буде легко розповідати. Це найтяжчий період в моєму житті. Я як оптимістична людина казала всім, що причин для паніки нема, повномасштабної війни не буде. Я булав цілком занурена у творчий процес, у мене було дуже багато планів, зокрема мій весняний танцювальний тур, який не відбувся. Вже під час повномасштабного вторгнення займатися творчістю мені було дуже складно, я не бачила ні ресурсу, ні потреби. Був складний вибір , як рухатися далі. Друг мого брата запропонував мені поїхати в Данію та допомогти з моїм перебуванням там. Я вирішила, що там я можу принести хоч якусь користь. Я поїхала з ціллю отримати натхнення, ця поїздка була справжнім викликом для мене.
Валерія Черниш: Я прокинулась від будильника, бо мені треба було вставати їхати на роботу в садочок. Я навіть встигла сходити у вбиральну, повністю приготуватися до роботи. Через деякий час до моєї кімнати зайшла мама, повідомивши про потужний вибух та про початок повномасштабного вторгнення. Я спокійно на це відреагувала, бо думала, що ми й далі будемо жити звичайним життям. Я збирала тривожні валізи , читала новини, але не було розуміння , що з нами сталось щось жахливе. Ми всі 24/7 читали новини, я багато плакала. 24-25лютого почала збирати, якісь речі на допомогу, бо в передмісті людям вже не було чого їсти. З 26-го лютого вже було дуже гучно. Саме найжахливіше почалось з 2-го березня, коли в нас закінчився зв’язок, газ, світло, вода – все. В нас вже нічого не було, вже було дуже лячно виходити на вулицю, почалися жорстокі обстріли. Ми не будували жодних планів, ми просто намагались вижити. Ми всі чекали перемовин, думали , що це щось вирішить, що це нас врятує. Починаючи з 19-го березня ми вже весь час перебували в підвалі, а вночі з 19-го на 20-те на нас почали скидати авіабомби. Згодом ми прийняли рішення пішки виходити з Маріуполя. Це був дуже… дуже важкий шлях. Знадобилось ще багато часу, щоб відійти від всього пережитого.
Коли вперше відчули бажання станцювати під час війни?
Валерія Черниш: Я дуже боялась, що моя творчість нікому не знадобиться, боялась, що сама вже не зможу слухати музику. У мене навіть були сварки з дідусем через це. Вже приїхавши до подруги в Житомир після Маріуполя, я почала шукали різні зали та МК. Я прийшла на співбесіду та перед нею попросилась самій потанцювати в залі. Станцювала я під трек Jerry Heil Пошта, він найточніше описував мій стан. Я просто віддалась емоціям та рухи самі полились. Танці- це єдине, що мене тоді підтримувало. Вже після роботи з психологом, я почала жити своє звичайне життя.
Вікторія Сидорчук: Я й подумати не могла, що танцюватиму в Данії. Я була в жахливому моральному стані. День починався і закінчувався із перегляду новин. Це так боляче бути одній і не мати змоги розділити емоції з близькими.
Через місяць життя в новій країні я вперше станцювала. Це був вихід вивільнити всі емоції та переживання під трек «У мене немає дому».
Формула розкриття жіночої енергії.
Вікторія Сидорчук: Щоб розкрити свою жіночу енергію можете спробувати зайнятися танцями, обрати стиль Heels. Це той танцювальний стиль, в якому ви відчуєте себе впененіше та розкутіше. Знайдіть того хореографа, який вам в цьому стане провідником. Та не забувайте робити щодня якусь приємність для себе. Смачний сніданок, красивий макіяж, сукня - робить настрій на цілий день. Спробуй! Це дійсно працює.
Валерія Черниш: Найкращий спосіб розкрити свою жіночність - відвідати Heels, відчути цей вайб жіночності на заняттях. В нас розкривається все через рухи. Використовуйте будь-які можливості всесвіту прямо зараз!
