матеріал підготувала Надія Пікуль
Тетяна Песик - популярна українська акторка, гумористка, зірка “Жіночого кварталу”. Дівчина не боїться приміряти різноманітні образи на сцені, а її фразу “Володька, не позор мене” знає кожен. Протягом останнього року Тетяна разом з командою активно займається волонтерством. Детальніше в нашому інтерв’ю.
Як змінився ваш світогляд після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну?
Кожен журналіст задає це питання... Як і в кожного українця, який любить свою країну, свій дім, своїх рідних - світогляд змінився. Раніше я могла скиглити, що щось не так, що життя моментами не таке, як хотілось би... А зараз ти розставив пріоритети про те, що важливіше. Хочеться, щоб повернули наш спокій.
Чи були спроби достукатися до “русских”?
Ні, не було. Там немає з ким говорити. На початку, коли це робили, стало зрозуміло, яка між нами прірва. Якщо чесно, до 24 лютого я не думала, що ця нація настільки гнила. Стільки звірства та неадекватної поведінки, в реальність яких важко повірити.
Чи є у вас розчарування серед колег протягом останнього року?
По житті я намагаюсь не зачаровуватися людьми. Якраз війна і показала справжні лиця. Найгірше для мене, коли публічні люди, які мають велику аудиторію людей нічого не роблять, немає ніяких зборів на допомогу бійцям... В мене це викликає нерозуміння та єдине питання “Чому?”. Я впевнена, що їм сотні пишуть про допомогу в дірект, а там тиша... Маленьким волонтерам зараз дуже важко і вони майже зникають.
Чи присутній зараз хейт у вашу сторону? Якщо так, як ви на нього реагуєте?
Ну, а як, то завжди буде. До прикладу, часто в Фейсбуці натрапляю на якісь дивні статті і серед них одна була про мене. До неї прикріплене фото 5-річної давності, де я в гримі бабусі. Не пам’ятаю точної назви статті. А-ля: у Тані Песик зморшки, вона стала старою. Заходжу в коментарі, а там купа слів про те, який я урод, як я всіх дратую, яка я неталановита, бездара. Чесно, мало не проклинали мене там і, на секундочку, серед тих коментаторів були чоловіки. Якщо мені щось не подобається, то я цього не дивлюся і, тим більше, не коментую. А тут просто взяли пройшлися по моїй зовнішності і “потрібно сприймати критику”. Але ж це навіть не критика.
Так ось, замість того, щоб написати статтю про те, що ми з командою займаємось волонтерством, вони пишуть таку дурню. Крім того, в нас з командою був концерт у Канаді, там зібрали 180 тис. Канадських доларів для ЗСУ. Після того було багато коментарів “Чого не воюєте? Як виїхали? Бидло-гумор. Повтікали патріоти”. А результат поїздки не хочуть бачити. Це дуже боляче. Тому що, ми з командою вже накупляли різної амуніції та автівок на 26 млн. Гривень. Все самі купуємо, особисто передаємо хлопцям. Кожного разу придумуємо різні варіанти, щоб люди долучалися. Та, не дивлячись на весь хейт, все ж є ті, які нас підтримують та донатять. Таким людям велика подяка.
Як ви справляєтесь зі стресом?
Ніяк. На фоні стресу в мене трішки погіршилося здоров’я. Мене це дуже розбило. Вранці іноді буває дуже важко зібратися до купи. Ця війна так виснажила. Я намагаюсь переключатися, думати і мріяти. Мрії дають трохи стимулу, адже вони здійснюються.
Як ви відпочиваєте на самоті?
Дивлюсь фільми, готую щось смачненьке їсти.
Коли ви востаннє плакали?
Кожного разу на благодійному концерті, коли грає гімн. А ще 24 лютого, на річницю, коли згадала всі ті емоції та страх. Але ми всі стали чутливі емоційно. Якесь відео з евакуації бабусі може так розірвати із середини, що ти ходиш і думаєш тільки про це.
Коли вам було востаннє по-справжньому страшно?
Страх постійно присутній. Але 24 лютого я боялася найбільше, а потім... а потім ми почали битися.
Хто для вас є авторитетом сьогодні?
Однозначно Президент. Він зумів привернути увагу всього світу до України та переконав стати на її сторону. Ще до президенства я знала його як порядну, добру та чуйну людину. Велика повага до нього за його роботу. Не кожен міг би впоратися з таким важким випробуванням. Та наші ЗСУ: хлопці та дівчата, які все роблять, щоб Україна була, які віддають своє життя. Як же ж хочеться, щоб цього не було і всі були живі та здорові. Кожного нашого захисника чекаємо вдома з Перемогою.
Побажання для наших читачів.
Миру, швидкої Перемоги та допомагайте ЗСУ. Все буде добре! Потрібно вірити в це і все обов’язково буде так.
