матеріал підготувала Дячишин Андріана
Чи легко керувати музеєм у місті з багатою історією і при цьому ж постійно дивувати та захоплювати не тільки туристів, а й місцевих мешканців. Про це, й про інші цікаві та несподівані факти сьогодні нам розповість Тетяна Зінкевич, завідувачка Історико-краєзнавчого музею «Сколівщина».
Тетяно Романівно, знаю, що за професією ви журналіст, однак, зараз ви не працюєте за спеціальністю? Що спонукало до цього?
У 2017 році розпочалася реорганізація ЗМІ. Районна газета Сколівщини “Бойківська думка” перейшла у приватну власність. Мене така форма роботи не влаштовувала, та й, чесно кажучи, з’явився Facebook, інші соціальні мережі, які зовсім перекреслювали оперативність нашого тижневика. Та й число читачів з кожним роком міліло. Тому я обрала можливість освоїти іншу професію, до якої мала своєрідну дотичність, оскільки багато років займалася сільським зеленим туризмом. І чітко зрозуміла, що створення музею в місті Сколе – це реальний шанс змінити Сколівщину на краще, знайшовши себе в тій галузі.
Як з’явилася ідея створення музею у місті Сколе? Хто її автор?
Ідея створення музею виникла більше 30 років, майже від початку Незалежності України, але не було людини, яка б реально взялась за цю роботу. На щастя, Сколівська районна рада під керівництвом Миколи Романишина активно працювала над створенням музею. Також кардинально вплинули на хід подій щодо створення музею інтелігенція Сколівщини, депутати Сколівської міської ради, зокрема Микола Сорока, Роман Ушневич, Іванна Русин – редакторка газети «Бойківська думка», Теодор Витвицький, голова культурологічного товариства “Бойківщина”, Ігор Чудійович, місцевий культоролог та інші зацікавлені особи. Тривали перемовини з міською радою, яка, врешті у серпні 2017 році підтримала рішення за створення музею, а в грудні ще одне рішення про виділення в оренду музею будинку по вул. Д.Галицького, 52.
Щоправда, музей існував тільки на папері. Також Микола Романишин - голова Сколівської районної ради та оргкомітету Музейної ради довго шукали потрібну кандидатуру.
На його думку, це були Ви?
Шукали людину, яка була б дотична до такої відповідальної справи. Спочатку розглядали кандидатуру Іванни Русин, яка пропонувала під егідою Центру надання інформації могла б займатися музеєм. Однак, як редактор, не могла виконувати одночасно такі повноваження. І саме Іванна Русин, аби продовжити виборювати можливість існування музею під крилом газети, й запропонувала мою кандидатуру, аби я тимчасово очолила музей.
На черговій зустрічі музради під егідою голови райради було вирішено цю кандидатуру таки запропонувати мені.
Ви не відмовились?
Спочатку я погодилася, а потім, серйозно осягнувши весь вантаж відповідальності за “паперовий формат” музею, відмовлялася. Боялася того, що не маю досвіду в музейній галузі, хоч чітко розуміла потребу у створенні музею. Під час розмови з Миколою Романишином, розповіла про свої страхи. Однак, слова підтримки від очільника району та готовність громади допомагати, мене окрилили. Я дала згоду допомагати формувати структуру музею.
На той час я працювала ще за контрактом у редакції «Бойківської думки», тому особливо не хвилювалася, бо шляхи відступу все ж були.
Приміщення музею було в геть занедбаному стані, стелі провалені, скрізь все знищено, паркетна дошка прогнила, двері в жахливому стані, з побитими шибками, вікна прострелені кульками, стіни потребували шару штукатурки, всі кімнати завалені мотлохом і розваленими меблями. Про діяльність в такому приміщенні не могло навіть йти мови.
Коли отримала першу заробітну плату на посаді директора, засоромилася, адже я не зробила на той момент жодних зусиль до втілення ідеї.
Так бути не могло. Отож, першим мої кроком стало написання проєкту на капітальний ремонт приміщення. З допомогою громади, бізнесменів, державних підприємств, спонсорів назбирали необхідну суму грошей, які потрібні були на співфінансування проєкту.
У 2018 році ми виграли проєкт. За співфінансування Львівської обласної ради, Сколівської районної ради, тобто обласного, районного бюджетів та внеску громади, підрядна організація “Комфорт” Андрія Пенара зробила майже неможливе, відреставрувала внутрішні приміщення першого поверху. А це - 5 залів!
Відтак, дуже ґрунтовно за справу взялася Сколівська районна рада, відділ культури Сколівської районної ради під керівництвом Оксани Бренич, місцеві лісові підприємства, підприємці, меценати м. Сколе, зокрема, Микола Сорока.
Коли ми довели до ладу приміщення – це було лише пів справи, бо музей, передусім, складається з експонатів, яких просто, банально не було.
Я почала роботу з рекламування музею і, завдяки моїй сторінці на Facebook, та моїм давнім поціновувачам друкованого слова, прихильникам з «Бойківської думки», місцевій інтелігенції й почалася активна праця з пошуку експонатів. Співпрацювала з головами сільських рад навколишніх сіл, керівниками народних домів, бібліотекарами. Також їздила в експедиції і поволі назбиралось трішки експозиційних матеріалів. Цей набір старожитностей треба було привести до належного вигляду, зафіксувати хто, звідки, яка назва, бо все було абсолютно мені не знайоме.
Згодом, назбирані речі, завдячуючи нашому куратору, керівнику Історико-краєзнавчому музею міста Винники Ігорю Тимцю, представникам Львівського історичного музею Люсі Переймі та її команді, перші експонати були впорядковані і виставлені на експозицію.
На початку жовтня на подану ідею про будівництво стилізованої криївки, відгукнулися працівники ДП “Сколівське ЛГ” (директор Остап Бойко), НПП Сколівські Бескиди” (директор Василь Бандерич), ДЛГП ”Галсільліс” директор Валерій Булеца, ДЛГП " Славський Галсільліс" (директор Павлов Віталій), працівники культури та інші.
Два тижні, зранку до вечора, тривали роботи. Свіжі колоди криївки були надто важкими, то ж не так легко давалася робота. Та все ж, до Покрови, всі ми успішно впоралися.
14 жовтня 2018 року музей “Сколівщина” було офіційно відкрито за участі головних організаторів - депутатів Сколівської районної, міської рад, представників міської влади, працівників освіти, медицини, культури, інтелігенції Сколівщини.
Якось так одразу про наш музей дізналося багато людей, учнів, студентів. Закипіла робота. Мені довелося покинути редакцію назавжди, бо часу не вистачало.
Приємно відзначити, що жителі міста Сколе та району активно долучалися до збірки пожертв та наповнення експозиційних фондів музею. Їхні імена сьогодні вписані в «золоту книгу» меценатів музею «Сколівщина».
Почала наповнюватися новими експонатами музейна світлиця. Ми заробили перші гроші, які одразу ж використовували на поповнення технічними засобами та продовжували ремонтувати наступні зали.
Аж тоді я задумалась про музей не лише як про приємні емоції, а й про хорошу перспективу на майбутнє.
Які найвідоміші гості побували у вашому музеї?
За роки функціонування музею у нас було чимало видатних культурологів, народознавців, краєзнавців, депутатів різних рівнів, дослідників історії.
Почесними гостями стали Віталій Портніков, Оксана Білозір, Микола Княжицький, Петро Цеголко, представники обласних організацій від «Свободи», Ілля Ємець, Андрій Тягнибок, від “Європейської Солідарності” - Андрій Дуда, Олег Синютка, Володимир Яворівський та багато інших.
Стежачи за вашою фейсбук сторінкою, приблизно рік тому я дізналася дивовижний факт: Історико-краєзнавчий музей “Сколівщина” було нагороджено престижною премією імені Героя України Степана Бандери у Львові.
Які були Ваші враження щодо цього? Як Ви почувалися в той момент? Розкажіть про це.
Звичайно, в той день ми почували себе окриленими. Варто наголосити, що писали спільний проєкт з дослідником національно-визвольних змагань Романом Хоминцем про діяльність ОУН-УПА на теренах Сколівщини. На нашу радість, цей проєкт Львівська обласна рада визнала переможним і 1 січня 2022 року відбулося вручення сертифікату і грошової винагороди 10 000 грн. За ці кошти згодом ми створили стенди для стилізації Штабу УПА-Захід. В них проілюстровано підпільну діяльність УПА на Сколівщині у період 1942-1953 років. Ці стенди зараз перебувають у партизанській криївці нашого музею, але реальне їхнє місце у штабі УПА-Захід, над чим працюватимемо і надалі.
Також минулого року 19 серпня Вас удостоєно відзнакою «Українська берегиня» за сприяння громадської організації «Бойківські обереги». Хотілося б детальніше дізнатися про неї.
За моєї ініціативи музей проводив дуже багато заходів не тільки районного, а й міжнародного рівня.
Власне, зваживши на участь музею у різноманітних форумах, фестивалях, конференціях з пропагування бойківської культури, мені присвоєно цю відзнаку.
Ваш музей діє вже не один рік. І за цей період багато чого удосконалилося, змінилося, було зроблено ремонт у багатьох інших приміщеннях, поповнилася колекція історичних артефактів, палеонтологічних знахідок та багато чого іншого. Як змінилася діяльність чи формат роботи музею, починаючи з 24 лютого 2022 року?
Як і всі культурні установи, спочатку ми перейшли на онлайн-форму роботи. Але щодня зустрічалися у музеї зі своїми співробітниками та працювали задля допомоги нашим бійцям, задля допомоги внутрішньо переміщеним особам. І плавно з онлайн, ми перейшли на офлайн роботу. Зрештою, підвальні приміщення стали служити як бомбосховище, а згодом, наше гаражне приміщення послужило як Пункт збору гуманітарної допомоги Сколівської міської ради.
Минув рік з часу повномасштабного вторгнення росії в Україну. Не опускаємо рук, активно працюємо з Благодійними Фондами, організаціями, меценатами, волонтерами, простими людьми і, таким чином, можемо суттєво допомагати ВПО та військовим ЗСУ на фронті.
Що Вас мотивує тримати той патріотизм?
Мене мотивують Захисники, мої друзі, земляки, що знаходяться віч-на-віч з ворогом на передовій. Мотивують ті люди, які пережили жахи війни, бачили смерть, були поранені під час обстрілів, втратили дітей, батьків, залишилися без даху над головою....
Мимоволі ти відчуваєш їхній біль, тривоги, відчай. Розумієш, що ти живеш в себе вдома, маєш хліб на столі, маєш свою улюблену роботу.
А коли ти в пріоритеті, настає відчуття, що ти по людськи повинен підставити потребуючому своє плече. Ми змушені активно допомагати нашим ЗСУ, які жертвуючи своїм здоров’ям, життям, захищають наше мирне небо над головою.
Чи були минулоріч якісь цікаві експонати, які певним чином найбільше запам’ятались?
Звичайно були. Тепер експонатом є навіть старі вила, та й, загалом те, що має більше за 50 років: вишивка, образи, дзиґарки, господарський реманент, дзвінчата...
Всі ці речі вже є нашою культурною спадщиною.
КЗ «Сколівщина» розпочав свою діяльність 4 роки тому. Цьогоріч він святкуватиме свій перший ювілей. Як плануєте його святкувати?
Все залежатиме від стану в країні. Передусім, ювілей є маленьким здобутком громади Сколівщини. До музею неодмінно ще привезуть багато цікавих експонатів.
Ми маємо багато планів на майбутнє: подалися на проєкт «Стратегія розвитку регіону» і задумали створити при музеї територію етно-ХАБу. Там передбачена wi-fi зона, відпочинкові лежаки, етно-хатинка з сувенірами чи рекламівками регіону. Тобто плануємо маленький елемент бойківської етно-культури в сучасному місті. Також маємо грандіозний план з Володимиром Кметиком (це була цілком його ідея): створення рухомої електронної аудіо книги ілюстрації як для ВПО, так і всіх українців, які прагнуть поповнити словниковий запас та очистити рідну мову від русизмів.
Якщо вже ми заговорили про майбутнє, то хочу ще спитати: чи плануєте створювати ще музеї? Якщо так то де?
Якщо в ідеалі, було б добре, якби Сколівська міська рада була спроможна відкрити в кількох населених пунктах, чи навіть за кордоном і діаспорі свої філії. Звичайно, на це потрібно окреме фінансування.
Сподіваємось, що в державі все буде добре і на майбутнє нам вдасться це втілити в життя.
Є багато різних проєктів, різноманітні агенції з розвитку туризму теж зацікавлені в тому, щоб про Україну знали багато, зокрема про бойківську культуру.
А зараз найголовніше, що музей затребуваний! Тисячі відвідувачів скрашують кожен наш робочий день.
Існує тісна взаємодія між музеєм та відвідувачами. Дуже багато з них ділиться з нами своїми історіями. Отриману інформацію складаємо у історичні пазли і продовжуємо пропагувати історію минувшини.
