матеріал підготувала Булгакова Анастасія
Чи готове наше патріархальне суспільство виховувати вільних від стереотипів людей? Чому «люди забувають про те, що пишуть не про якісь абстрактні фігурки на екрані, а про живих людей»? Анастасія (inst. Sonnnechko) – авторка ютуб-каналу «смішно не буде», блогерка-феміністка, хейтерка «Дизель шоу» і власниця двох кішок розповіла про те, як реагує на хейт, ким захоплюється і як змусила нажахати «головного психолога країни».
Найперше питання, яке у мене виникає, коли я знайомлюсь з людиною з такими адекватними, сучасними і здавалось би такими, які повинні бути нормою у суспільстві, поглядами, це питання чи завжди вона думала так як зараз? Коли саме ви почали замислюватися над тим, що наративи, які нам транслюються звідусіль занадто шкідливі? Наприклад, про віктимну поведінку (якої не існує, як ми знаємо), про емоційність жінок тощо. Був якийсь гостро переломний момент чи ви одразу до цього йшли?
«На жаль чи на щастя, у мене не завжди були адекватні погляди на фемінізм і загалом на положення жінок у суспільстві. Більше того, у свої років 15 я активно кричала щось типу: «Та яких прав вам не вистачає? Ладно ще в мусульманських країнах, але в Україні чого вам ще треба? Фемінізм для некрасивих товстих жінок, які не хочуть голитися».
Переломний момент я не згадаю, мабуть, нічого такого не було. Але те, що я добре пам’ятаю, на першому курсі я стала свідком наступної ситуації: сиділа моя одногрупниця і одногрупник, і дівчина сказала щось абсолютно адекватне в стилі: «Жінки теж можуть бути директорками чи президентками». Тобто це не була якась погранична думка, це було щось абсолютно мінімальне. Одногрупник підводить на неї очі і з таким презирством в голосі питає: «Ти шо, феміністка?». І я дуже добре пам’ятаю, що у мене в голові в той момент щось заворушилось, і я подумала: «Ну дівчина ж сказала базову річ. Вона нічого там такого надзвичайного не вигадала. Чому він з таким презирством питає, чи вона феміністка?» Мабуть, тоді якось я пішла в сторону того, що фемінізм – це важлива штука про права людей, бо жінки – це, в першу чергу, люди».
Хто у момент вашого становлення був для вас авторитетом з української спільноти (якщо така людина була), і хто є такою людиною зараз? Чому саме вона або він?
«З української спільноти, на жаль, у момент саме становлення у мене не було авторитетів чи авторитеток. На той час моє медіаполе було дуже русифіковане, і я стикалась більше з російськими феміністками. В такому середовищі я жила аж до повномасштабного вторгнення.
Конкретно зараз мені подобається Емма Антонюк. Вона така дуже видима фігура в українському медіапросторі. У багатьох людей палає одне місце трошки нижче спини з неї, але я вважаю її сильно ціннісною людиною, яка дійсно стоїть на своєму. Я думаю вона робить великий вклад у феміністичну спільноту. Також мені подобається Яніна Соколова, її діяльність спрямована більше у висвітлення проблем українства, суспільно політичних проблем, скажімо так. З того, що я пам’ятаю, у неї був проєкт про фінансову залежність жінок, де транслювалися дуже важливі посили. «Я сама собі олігархиня» – мені запам’яталось, тому що економічна залежність залишається великою проблемою у нас зараз. І ще я згадала Оксану Павленко, редакторку проєкту «Дівоче медіа». Вони протягом величезної кількості часу говорять про проблеми жінок та їхні права. Зважаючи на те, скільки вони цим займаються, починаючи з тих часів, коли це були якісь дуже маргінальні думки (деякі навіть зараз такими залишаються), вони стоять на своєму вже купу років. Тому я поважаю цей проєкт і Оксану».
Як виникла думка почати вести тік ток саме на цю тему, а вже згодом розширюватися на ютуб? Чи не було психологічних стін чи інших перешкод? Або хвилювань, які заважали зробити це раніше?
«Я почала вести тік ток з того, що одне моє рандомне відео – про шоколадні батончики Roshen (сміється) потрапило в рекомендації, і багато людей почало на мене підписуватися. Я подумала: «О, поки це відео популярне, я зніму ще щось на тему фемінізму, аби просувати важливі думки, поки тік ток просуває мою сторінку». І ці відео теж почали потрапляти в рекомендації людям.
Внутрішні перешкоди були. Очевидно я думала, що всі будуть з мене сміятися, бо я говорю на камеру, будуть тикати у мене пальцями через екран, особливо якщо це потрапить до якихось знайомих. Насправді ж усім на нас все одно, тому в найкращому випадку люди подивляться це відео, а в найгіршому – прогорнуть і забудуть через секунду. То ж я зрозуміла, що варто робити те, що пподобаєтьс; те, що ввідгукується.
З ютубом було страшніше, бо він мені здавався «великим інтернетом». Тобто тік ток – це «маленький інтернет», а ютуб – це «великий інтернет». Але виявилося, що схема там така сама: в найкращому випадку люди клікнуть, в найгіршому – пройдуть повз. Тому, знову таки, варто робити те, що здається важливим; те, що відповідає твоїм цінностям; те, за що не буде соромно. Тоді я думаю, що внутрішніх дисонансів не виникатиме і буде простіше перебороти свій страх камери і мінімальної публічності».
За яким відео в ютубі чи тік тоці вас можна впізнати? Наприклад, людина не підписана на вас, але точно мала б бачити, бо якесь відео викликало великий резонанс.
«На жаль, найпопулярнішим у мене на ютубі стало відео про Дмитра Карпачова, яке от вийшло нещодавно. На жаль, бо я не можу сказати, що це прям така якась дуже важлива для мене історія. Просто у нас зараз дійсно є актуальною тема псевдоекспертності. Я ще до виходу розслідування про Спартака Субботу хотіла зробити огляд на супермаму, на Карпачова. Ну і ось зробила це зараз, спеціально закцентувавши увагу на тому, що це не паразитування на гучній темі. Я буквально почала з цього, але все одно отримала свою порцію звинувачень. Ну це не важливо насправді, адже люди завжди знайдуть, в чому звинуватити, якщо захочуть.
А якщо говорити про відео, які відображають максимально чітко те, на чому я стою, то це мабуть відео про тік ток психологів. У мене в цілому такий напіврозважальний контент, як в принципі і було задумано. Доносити якісь цінності, як на мене, набагато ефективніше за допомогою ілюстрацій. Чим веселіше це виходить, тим більше людей це подивляться, чим більше людей це подивляться, тим сильніше ці цінності розповсюдяться. Тому я намагалася інтегрувати щось таке веселе.
Отож я думаю, що більш показовими є мої огляди на тік ток психологів. Це дуже широка тема, і на їхніх прикладах можна багато чого показати. Там люди продукують надто багато стереотипів та й поширюють їх у маси, а зважаючи на те, що вони позиціонують себе експертами в цій області, мають більший соціальний капітал, і більше людей прислухаються до них.
Ось такі історії мабуть є найупізнаванішими у моїй діяльності».
Я бачу, яку велику кількість хейту щодня ви отримуєте. Як ви на це реагуєте? Чи наштовхує це на думку, що ви робите все правильно або ж навпаки, віднімає сили щось робити?
«Я намагаюся максимально абстрагуватися, адже розумію, що люди пишуть не про мене. Вони пишуть про себе, просто ось таким чином, виливаючи в мою сторону. Єдине, що мене засмучує в цих коментарях, це кількість стереотипів та упереджень в головах коментаторів, але з іншого боку, це ж і дає мені наснагу робити далі те, що я роблю. А якісь історії про поливання брудом особисто мене, про перехід на персональні образи мене не зачіпає, бо я розумію, що люди таким чином просто рефлексують, виливаючи це. Добре, якщо їм це допоможе до чогось прийти. Не допоможе? Мені все одно, бо без абстрагування можна просто з’їхати з глузду. Інтернет дає відчуття анонімності, і кожен вважає, що він має право написати тобі, що завгодно, хоча на вулиці підійти і щось сказати точно не зміг би.
Люди забувають, що вони пишуть не про якісь абстрактні фігурки на екрані, а про живих людей».
На вашому ютуб каналі є відео з розбором телевізійного шоу «Дизель шоу», яке, на думку всієї свідомої частини населення, дуже шкідливе. Як думаєте, який відсотковий вплив на формування нашого світогляду має телевізор? Чи не вважаєте ви, що з поширенням фемінізму у суспільстві, телевізійні медіа розвиваються у протилежний бік у цій темі?
«Я взагалі думаю, що телевізор – це максимально репрезентативна штука стосовно нашої реальності. Тобто, якщо треба отримати зріз, варто просто ввімкнути телевізор. Тому, коли мені починають люди розповідати, що ніяких проблем у нас не існує, що жінки – привілейована група, я кажу: «Ввімкніть, будь ласка, телевізор, бо саме там відображається запит споживача». Ось чому важливо говорити про проблеми, бо вони існують.
Я б не сказала, що телевізор – це прям корінь зла і що він якось формує картинку реальності. Я б сказала, що телевізор підживлює цю картинку реальності, бо він одночасно і породжений суспільним запитом і формує подальші суспільні настрої. Але ті суспільні настрої вже існують. Типові медіапродукти радше відбирають у людей можливість рефлексій, завдяки якраз підживленню оцього шкідливого світогляду.
А чи здається мені, що медіа продукти рухаються в протилежний бік від умовного фемінізму? Не здається, бо, якщо порівняти те саме «Дизель шоу» п’ять-сім років тому і зараз, видно, що вони або вичерпали себе, або їм уже просто нема як жартувати про тупих білявок і всю іншу стереотипну дичину. Вони точно не намагаються там стати кращими, бо явно не усвідомили свою відповідальність, але, можливо, вони зчитали мінімальну зміну суспільного запиту і все таки намагаються під нього підлаштуватися. Ті, хто роблять такий продукт хочуть заробити грошей, але точно не змінити світ на краще».
Відомо, що ви зараз знаходитесь у стосунках з хлопцем. Багатьох коментаторів це відверто дивує, бо, за стереотипами, феміністки – це «муженєнавісніци». Як ви познайомилися зі своїм партнером і чи підтримує він вашу діяльність? Як реагує на хейт у ваш бік?
«Так, я у стосунках уже багато років. Познайомилися ми дуже банально, у спільній компанії нас познайомила моя подруга. Ми, в принципі, зійшлись на тому, що маємо спільні погляди на фундаментальні речі в цьому житті. Це очевидна думка, але мені здається, що на цьому і варто сходитися як у дружніх стосунках, так і в романтичних. Звісно, мій партнер мене підтримує, і це ще одна очевидна думка: варто бути в стосунках тільки з тією людиною, яка вас підтримує в тому, що є дуже важливим у вашому житті. Зараз блогінг є значним аспектом мого життя, це моя робота, де я можу доносити важливі думки, тому так, звісно, підтримує.
Він реагує на хейт дещо критичніше, ніж я, особливо, коли це якісь персоналізовані образи. Він навіть там свариться з кимось у мене в коментарях (посміхається)».
У вашому інстаграмі я бачила, що ви проводили лекцію в КПІ. Дуже цікаво дізнатися, як з’явилась така можливість і про що саме була лекція. А також, які емоції ви відчували після цієї події?
«Я взагалі закінчила КПІ три роки тому і жодного разу не була в артпросторі вежі. Там хто завгодно може провести свій івент, єдине правило, щоб це було безкоштовно. Отож мені написала дівчина, мабуть, вона побачила мене на ютубі чи в тіктоці, і запросила з лекцією. Це була моя перша офлайн лекція, до того я проводила одну для справжніх студентів, але по зуму. Ця ж, офлайн, була з відкритим записом, тобто хто хотів просто записувався, аби прийти. Прийшло дуже багато людей. Я на це не розраховувала і до останнього думала, що мені дівчина, яка мене запросила, напише: «Вибачте, ніхто не прийшов».
Лекція була про здорову сексуальну взаємодію, оскільки її планували провести на День святого Валентина, але 14 лютого не вийшло. Лекція перенеслася, а тема зберіглася.
Я в принципі, колись давно ще там, до того, як завела ютуб, хотіла говорити саме про дестигматизацію сексу і бути скоріше секс блогеркою. Але це така дуже вузька тема, тому не вийшло сфокусуватися саме на ній, а от лекцію провести на цю тему вийшло.
Була максимально привітна аудиторія, зважаючи на те, що люди свідомо туди прийшли, а не їх затягнули силоміць. Це не була лекція університетська, де всі з різними настроями, а люди прийшли саме послухати. Емоції були фантастично позитивними, я навіть не розраховувала, тому що все таки хвилювалася перед таким першим публічним виступом. Хвилювалася набагато більше, ніж в інституті перед виступами в аудиторії.
Загалом отримала шалений позитивний фідбек, мені навіть ставили питання після лекції. Дуже сподобалося. Я думаю, що треба буде ще провести щось подібне. Якщо запросять, то я залюбки».
Крайнє ваше відео було про розкриття справжньої сутності «головного психолога країни» Дмитра Карпачова. Мені цікаво, в який момент виникла думка про те, що варто зняти таке відео, показати, ким насправді є Карпачов, і скільки часу на це було витрачено (не 7 місяців сподіваюсь)?
«Так, уже трошки згадувала про Карпачова. Виникла ідея записати це відео, тому що я грішна (сміється). Я дуже люблю дурнуваті, такі подібні реаліті шоу типу холостяка, супермами, які несуть не надто позитивні і не надто правильні посили. От і якось я дивилась супермаму і власне каталізатором думки про те, щоб зняти відео про Карпачова, стала сцена, де жінка каже, що вона виховує свою дитину, свого сина, як людину, а не як чоловіка. На що Карпачов відповідає, що це дуже погана ідея, вона йому не імпонує, і краще виховувати не хороших людей, а хороших чоловіків та жінок. Бо більшу частину життя проводимо у шлюбі, і краще бути хорошим партнером, хорошим чоловіком або хорошою дружиною, ніж хорошою людиною, за його словами. У мене відвисла щелепа, бо частіше все таки Карпачову прописують таку прогресивну якусь риторику в цій супермамі, зазвичай цей сценарій все таки феміністично орієнтований, а тут якось не склалось. І я подумала, що хочу про це поговорити публічно, але якось забула. То було місяці три тому, а потім за пару тижнів до виходу відео мені написала дівчина в інстаграм, скинула цей випуск супермами, тайм код і каже: «Послухайте, що він говорить». Думаю, ну якщо мені вже це скинули і не треба згадувати, що це був за випуск, скористуюся моментом. Я подякувала дуже цій дівчині, яка мені скинула випуск і вирішила, що треба говорити про Карпачова.
У мене було багато сумнівів, тому що вийшло розслідування про Спартака Субботу, і я розуміла, що оскільки Суббота – психолог, Карпачов – психолог, то моє відео будуть порівнювати. Конкурувати з п’ятигодинним розслідуванням про Спартака я не хотіла, тому, власне, і почала з тез, що це не розслідування, я не намагаюсь когось викрити, а просто хочу підсвітити проблематичні висловлювання чоловіка, якого нам показують головним психологом країни. Займалася цим відео не дуже довго, до тижня, це разом з монтажем і зйомкою. Я не копала надто глибоко, це і мінус, тому що, мабуть, варто було б, але тоді мене ще сильніше порівнювали б із розслідуванням про Спартака Субботу. Такої мети у мене не було.
Мені здалось, що того, що я навела, в принципі достатньо, аби зрозуміти, що людина не компетентна.
Я не розраховувала, що це відео вийде за межі моєї аудиторії, але воно вийшло. Тому там дуже багато супротиву людей відкрилося.
Зазвичай негатив у мою адресу висловлюють люди, упереджені до фемінізму. А тут прийшли прям фанати і фанатки Дмитра Карпачова, які переходили на особисті образи, яким муляло те, що я заперечую сексизм, які казали, що я ще дуже юна, що у мене, мабуть, немає власних стосунків, тому я не розумію, як працюють стосунки між чоловіком та жінкою. І я цього не очікувала. Це не те, щоби прям зачіпає, але дивує.
Кажуть Карпачов видалив посилання на своєму сайті російською і залишилась тільки одна головна сторінка, а також почав писати українською в телеграмі. Він говорить, що жодного відео не дивився про себе, але ж ми розуміємо, що це не так. Тож чи розумієте ви, які важливі речі робите? Що відео в тік тоці І можуть кошмарити таких самоназваних психологів?
«Так, я бачила, що з сайту магічним чином зникли всі кнопки, які вели на російськомовну версію цього сайту, і це прям круто. До того ж телеграм, який до того вівся на 90 % російською і на 10% українською, зараз ведеться повністю українською. Я в принципі не здивована, тому що зараз розголос працює надзвичайно активно. У нас завдяки розголосу під варту взяли хлопців за зґвалтування і зйомку цього на відео (я маю на увазі отих франківських чуваків). Це сталося завдяки інтернету, і тому його силу не можна недооцінювати. У цього є мінуси, бо будь-хто може вийти і почати ділитися своєю думкою на тему того, що, не знаю, що аборт – це кармічний гріх чи щось таке. Але я думаю, що плюсів все ж таки більше, ніж мінусів. Бо це такий прям відкритий простір для комунікування і для важелів впливу».
Яка кінцева мета вашої діяльності? Що повинно статися, щоб потреба робити такий контент для нашого суспільства відпала та чи взагалі настане такий момент?
«Я думаю, що кінцева мета будь-якої діяльності повинна бути утопічною. Тому що щось приземлене це занадто просто. Утопічною, але окресленою. Тому мета моєї діяльності полягає, мабуть, у тому, щоб якомога більше людей зрозуміли, що їхня свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Якби кожен про це знав і пам’ятав, ми б жили набагато краще.
Я не знаю, чи настане такий момент. Я думаю, що точно не найближчим часом, але при цьому, мені здається, настрій, який нас оточує, доволі правильний. Тому що навіть не зважаючи на те, що в моменті, може здатися, що все ще дуже погано, мені в принципі подобається вектор руху, який задає для нас держава. А як би там не було, те, що задає для нас держава, є важливим. Останніми роками все доволі сильно здвинулось. У нас є чоловічі декрети, скасування списку заборонених для жінок професій, банально ті самі фемінітиви. У нас є закон про відсутність сексизму в рекламі, є жіноча військова форма. Тому я думаю, що ми рухаємося у правильному напрямку. Іноді лякають якісь історії звісно, там, загально, заборона абортів у деяких штатах США або у Польщі. Але якщо говорити про нашу локальну історію, то складається враження, що все буде добре».
