матеріал підгтувала Марія Шевченко
З початком повномасштабного вторгнення кількість волонтерів різко зросла. Відкрилось багато організацій, фондів та благодійні проєкти. Вся країна сконцентрувалась на військовій та гуманітарній допомозі. Та чи на часі інші проєкти? Чи є в цьому списку місце для подарунків та вітань нашим військовим?
Волонтерка Ксенія Гончарук (яка до кінця травня ще працює в організації ГО ВО «Арей» та згодом сама стане засновником нової організації) відкрила проєкт на ім’я «Мій герой». В цьому інтерв’ю Ксенія поділилась секретами гарного волонтерства, важливість моральної підтримки та історію створення проєкту «Мій герой!».
Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення?
Я вже 17 років живу в Швейцарії. Працювала у фірмі з енергозабезпечення, а також вчилась на 1 курсі на спеціаліста з організації бізнесу. Тобто моє життя складалось з навчання, роботи та друзів.
Як ви долучились до волонтерського руху? Це був свідомий вибір?
Так, це був свідомий вибір. 24 лютого я не могла повірити, що це насправді сталося з Україною. І вже з 25 почала волонтерити онлайн. Я організовувала комунікацію українців з чатів переселенців та всіх волонтерів, котрих знала. Дуже швидко познайомилась з усіма волонтерами онлайн, в чатах. Якщо хтось шукає якусь інформацію, існує дуже велика кількість цих чатів і зараз. Можна познайомитись, бо завжди потрібна допомога. І онлайн можна волонтерити, необов’язково бути присутнім фізично. Пізніше я писала у всі Швейцарські волонтерські організації, щоб якось допомогти, а також у Червоний хрест. Тоді ще вони не потребували волонтерів, бо українці не доїхали до Швейцарії. Тому я знайшла склад від посольства, який був у Берні – столиці Швейцарії. І вже згодом координувала його, тобто керувала їм. Ми працювали разом з посольством: послом – паном Артемом та його дружиною. Потім ще один склад відкрився, я вже координувала два. Ми долучали людей тим, що просто з ними спілкувалися, коли вони приїжджали. Була дуже велика кількість допомоги і ми все це передавали в Україну, також і в Бучу, Ірпінь, Харків. По всім містам, в які тільки могли. Тому це був дуже свідомий вибір. Свідомий вибір чому? Я зараз знаходжусь в безпеці, в мене є час, я можу допомагати. А люди, які зараз на фронті, люди які були вимушені переїхати до інших міст, їм потрібна допомога. Вона потрібна була рік тому, вона буде потрібна й ще через декілька місяців. Тому це свідомий вибір і свідомий вибір був також не закривати цю допомогу, не відключатися від волонтерства і надалі продовжувати, брати паузи, але продовжувати. Щоб це був не спринт, а марафон.
Нещодавно Ви виграли стипендію на 50 тисяч гривень. Як це сталося і що перше Ви відчули в той момент?
Ми пішли на курси для волонтерів, бо розуміємо, що дуже довго цим займаємось, але завжди є чому навчитись. Надавала нам курси українська служба волонтерів. Як, що робити правильно, безпека і як правильно писати гранти. Там було дуже багато матеріалу. Дуже класний курс, всім рекомендую. (інстаграм курсу буде в кінці). І там був такий момент, що можна було виграти стипендію на якийсь проєкт. Наш проєкт називається «Мій герой!». Він про військових, про вітання з днем народження. Показати нашим військовим, нашим Героям, що ми про них не забули. І що кожний їхній день народження – це також свято і для нас. Бо вони нас захищають, за нас віддають і життя, і здоров’я, і свій час. Тому це було дуже важливо для мене. Насправді, я не дуже вірила, що виграю цю стипендію, бо проєкт я написала дуже швидко. І зараз вже більше 20 військових, які отримали наші подарунки. Чесно, я була дуже щаслива. Я не могла повірити, навіть трохи прослезилась і скинула скрін-шот своїй мамі (посміялась). Щоб вона теж знала, що ми все ж таки це зробили! Це було дуже емоційно. Моральна допомога військовим - це дуже, дуже важлива річ.
Як було створено проєкт «Мій герой!»? Яка його ціль?
Якось мені одна дівчина, волонтер з Києва, скинула відео, де один військовий святкує свій день народження в окопах і йому принесли снікерс зі свічкою. Коли я це побачила, я одразу зрозуміла, що тут треба щось робити. Бо вони заслуговують на більше. Тому написала цей проєкт і ми виграли.
Робота з військовими це завжди: «Що потрібно, скільки, кому, куди?». Я вважаю, суспільство забуває, що військові теж люди. Вони не обирали бути військовими, які поїхали туди. В них теж є день народження. Як би безглуздо це не звучало, але вони теж цього варті – святкування. І якщо вони не можуть це робити з коханою або родиною, то ми хотіли б спробувати передати цей настрій нашим подарунком. Найперша ціль – це привітати людей, підтримати психологічно. А друга - це нагадати людям про те, що в нас ще є військові які на 0, що війна триває, що їм потрібна допомога і якщо не ми, то хто? Це така друга велика ціль. І ще я дуже хочу, щоб люди зрозуміли, що вони не супер-герої. Для нас звісно так, але вони просто люди. У них є почуття і їм треба допомагати. Закордоном і у Швейцарії, я дуже часто стикаюсь з моментом, що люди говорять: «Ні, ні, ми військовим не допомагаєм, тільки цивільним». І ось цей момент дуже сильно мені болить. Їм теж потрібна наша любов, підтримка і просто якийсь маленький подаруночок, як у нас. Я побачила, що військові дуже раді тому факту, що про них згадали. Тому найголовніша ціль - зробити приємно людям, які захищають нас кожен день.
Що потрібно для успішного волонтерського проєкту на Вашу думку?
Я гадаю любов до цього проєкту. Цей проєкт повинен бути не про піар, не про бажання, щоб про тебе говорили. А саме тому, що ти хочеш це зробити. Це повинно бути щось від серця. Просто так від балди (сміється) це зробити нереально. Потім, для цього ще потрібна команда, з якою у вас спільні цінності. І робити все можливе, щоб цей проєкт був успішний. Також, для цього потрібні якісь контакти, комунікабельність, треба вміти спілкуватися з людьми і розуміти людей - розуміти їх почуття, розуміти, що в них теж можуть бути якісь проблеми. Тобто, бути емпатійною особистістю. Також, я би пройшла курс волонтерської служби, бо вони там про це дуже багато розповідають і дуже багато вчать. Треба розуміти як робити бюджет, як робити звітність. Треба бути готовим до підписання паперів. Тому це не тільки любов до проєкту, але це найважливіше. А всьому іншому можна навчитися. Тому команда, любов до проєкту і просто холодна голова, коли виникають якісь проблеми та перешкоди (цьому сама ще вчусь).
Яка кількість військових вже отримали подарунки?
Наразі вже 22 військових отримали наші подарунки. Подарунок - це коробочка з суперменом, тому що вони наші супер-герої. В цій коробочці завжди лежить лист – вітання від нас i склад пряничків, які ми кладемо, щоб не було ніяких проблем з алергіями. Одна свічечка, яку військові можуть запалити на свій день народження. Ще шеврон або якийсь значок, щоб було щось веселе. А також те, чим можуть користуватися на фронті. Ми називаємо це «великий подарунок». В нас є павер банки, ножі, термо-чашки, які, до речі, дуже сподобались хлопцям. Є ліхтарики, які можна одягати на голову, щоб орієнтуватися в темряві. В нас є класні годинники, теж дуже сподобались хлопцям. Вони водонепроникні з компасом, а ремінець зроблений з джгута, яким можна користуватися, як турнікетом. Чи якщо треба з собою взяти товариша, який поранений, то можна його прив’язати до себе. Бюджет який нам видали – 50 тисяч, він розрахований на 40 людей. І так як про нас почали говорити, то в нас є нові замовлення, вже за 40. Тому цей проєкт був пілотний, щоб ми подивилися як люди реагують. Чи на часі цей проєкт, чи заходить він, чи подобаються подарунки. І ми будемо робити далі. Так як всі поставники, з якими ми працюємо, були дійсно дуже круті люди, вони всі робили нам знижки. Тому ми зможемо зробити можливо 45-46 подарунків, а не тільки 40. І будемо писати спонсорам надалі, щоб цей проєкт працював, щоб ми не зупинялись й могли якомога більше привітати з днем народження. Ми розуміємо, що якщо просто прислати свічечку з тортиком - це теж круто, але хотілось на гроші, які ми отримали, зробити ще щось корисне, не тільки приємне. Тому зробили таку комбінацію зі смачними пряничками, які просто неймовірно гарні та смачні, як кажуть хлопці і чимось корисним по типу ліхтариків та тактичних рукавичок.
Наскільки важливі наразі подарунки для наших військових? Чи не більш важлива гуманітарна та військова допомога?
А ось це класне питання, бо дуже важливий момент. Скажу так: 50/50. Важлива і гуманітарна, і військова допомога, і подарунки. По-перше, ми комбінуємо військову допомогу з подарунками та смаколиками. А по-друге, моральний стан людей може бути іноді важливіше, ніж якась річ. Зрозуміло, що їм потрібні і тепловізори, і дрони, але якщо людина морально не на висоті, то я не думаю, що вона виживе в цих умовах. Важливо все, але моральний стан, як для волонтерів, так і для військових також. Можна сказати по модному: «Якщо ти не в ресурсі, то ти нічого не зможеш зробити». А люди живуть в окопах, люди живуть під обстрілами, їм дуже потрібна турбота, моральна допомога. Гуманітарною та військовою допомогою займається дуже багато людей, але я майже не чула про подарунки, в плані моральної допомоги. Саме тому ми вирішили це зробити. Насправді, дуже мало військових просять про психологічну допомогу. Вони не можуть пропрацювати свої травми. Ми отримували багато відгуків, що люди були дуже раді отримати подарунок, просто тому, що про них не забули. Бо є військові, які мало спілкуються з родичами, щоб їх не турбувати. Є люди, які не хочуть розповідати про свої проблеми, бо вони на 0. А проблеми там ну просто надстрашенні. Ми ж не просто висилаємо подарунок і все. Ми кажемо, що до вас їде подарунок, скажіть як вам і трошки з ними спілкуємось. Тобто, така комбінація між гуманітарною допомогою, в плані смаколиків, військовою допомогою в плані цього подарунка і ось цей моральний фон, який ми намагаємося передати - підтримати і турбуватися. Вже дуже довгий час триває війна, і я думаю, що саме турбота і піклування про військових, навіть просто поговорити, просто посміятися з ними - це може бути важливіше, ніж якась гуманітарна допомога. Ну звісно, якщо в них, хоч щось є. Тобто, якщо вони голодують, то посміятися буде недостатньо. Але якщо +- все добре, то я вважаю, що це мабуть важливіше.
Що відчуває волонтер який допоміг військовим?
Не знаю як всі, я відчуваю радість. Іноді плачу, бо вони пишуть так, що по іншому я не можу. Я відчуваю радість, бо щось змогла зробити для цих людей. Просто сидіти це - неможливо. Я не знаю, як сидіти і нічого не робити для них. Не знаю, не розумію і ніколи не зрозумію. Найчастіше за все, відчуваю таке, як полегшення, радість і момент, що я щось роблю для своєї країни, я щось роблю для людей, яких я не знаю, але вони для мене дуже важливі. Оця прив’язаність до військових, вона теж існує. Коли ти людину взагалі не знаєш, ти спілкуєшся тільки по волонтерству, але якось відчуваєш її. Ви спілкуєтесь на такі теми, на які я з подружками не можу поспілкуватися. Бо скажу так, військові дуже глибокі люди, вони бачили те, чого ми не бачили. І я відчуваю полегшення, радість і трошки такий, як камінь з души, що (видохнула), добре, в них зараз це є, вони можуть нормально працювати, вони можуть нормально спати, вони там в теплі і можуть поїсти. Дуже велике полегшення і радість. Щастя. Мабуть навіть щастя.
Чи потребує Ваша організація волонтерів? Та яка допомога наразі важливіша для Вас?
Наразі нас 5 чоловік, які працюють в Запоріжжі. В нас розділилась організація на 2 офіси – Дніпро та Запоріжжя. Так ми працюємо до 31.05.2023 і потім майже вся команда з м. Запоріжжя йде в нову організацію, яку ми зараз створюємо. Якщо ви хочете стати частиною команди ГО ВО Арей чи нової (назва буде коли папери будуть готові) можете писати мені чи застовнику ГО ВО Арей Сергію Закревському. Якщо чесно, найважливіша допомога наразі - це грошова допомога. Бо дуже багато речей ми не можемо дістати чи обміняти по якомусь бартеру, їх треба купувати. Це такі речі, як ті ж дрони, Старлінки, тепловізори, якась форма. Зараз вже потрібно потрошки закуповувати демісезонну та літню форму. Потрібні проти застудні ліки, бо з такою дощовою погодою військові сильно промокають та потім хворіють. Наразі потрібна грошова допомога - донати. І я говорю не про мільйони, я говорю про адекватні грошові донати, які можуть бути від 5 гривень і далі, у кого яка можливість. Я думаю, що люди зараз дуже сильно знецінюють таку допомогу, як 5 гривень. Але в нас був вже такий прикол, що нам дійсно 1 людина задонатила 5 гривень і нам вистачило на все. Тобто, ця остання людина закрила нам наш маленькій збір, який був на 5 чи 6 тисяч гривень. Він був закритий саме цією людиною. І це дуже великий вклад. Я вважаю, що нема великої чи маленької допомоги, допомога - це допомога. Наприклад, якщо люди можуть закупити якісь ліки, навіть просто 1 спрей від нежиті, це вже дуже класно, це мінус одна людина, у якої буде нежить. Ми дуже відкриті до підписання меморандумів, ми дуже відкриті до співпраці, щоб допомагати їм і щоб вони допомагали нам. І принципі, ми робимо всі 1 справу, тому я не бачу проблеми. Яка різниця хто з нас придбає чи знайде те, що потрібно військовим – головне, щоб в них це було. Моя помічниця працює для мене з Ірпеня. Навіть онлайн ми працюємо дуже злагоджено і не маємо з цим проблем.
Чи може людина з жодним досвідом роботи стати ганим волонтером?
Так, може. Я до цього не знала що таке волонтерство, я не знаю чи гарний я волонтер. Але можу сказати, що непоганий (сміється). Волонтером може стати будь-яка людина. Як я вже казала, в мене є помічниця, яка проживає в Ірпені - Даша. І вона теж до цього не знала нічого про волонтерство. Але навчилась, слухала що ми говоримо, вона теж піде на ці курси, про які я вже казала. Вони дуже класні, справді дуже класні. Тобто, цьому можна навчитися. Щоб бути волонтером не треба мати якісь дуже великі знання. Треба просто трохи розуміти що ти робиш і для кого, знову ж таки, щоб була ціль саме допомагати, а не якісь свої персональні амбіції. Необов’язково бути повнолітнім. Так, бо є дуже багато дітей (я думаю усі бачили ці сердечні відео від Сергія Притули), які допомагали. В них теж немає досвіду волонтерства, але вони щось вміють і цим допомагають. Так само і тут. Якщо є люди, які психологи, вони можуть допомагати самим волонтерам не вигорати, вони можуть спілкуватися з військовими. Є люди які дуже гарно готують, вони можуть робити якісь смаколики для військових. Тобто, будь-який досвід, який є в житті, він може бути перетворений у волонтерство. Бо я теж не мала ніякого досвіду і щось вийшло, і так, не дуже погано. Головне - знати правила, а правила такі: потрібно розуміти, що будуть факапи, що іноді будуть якісь непорозуміння з іншими волонтерами. Непорозуміння можливо з людьми, які щось замовляють. Краще перепитувати, не треба боятися щось питати. Не треба боятися залажати. Бо, блін, скільки ми працюємо, були якісь маленькі факапи, де ми там щось недозрозуміли і потім переробляли. Це нормально. Бо волонтерство - не наука, воно змінюється. Якщо в самому початку війни ніхто про Старлінк і не думав, то зараз це просто тема номер 1. І щоб в цьому розібратися, треба просто сісти і прочитати все. Навчитися можна всьому і боятися стати волонтером, бо ти ніколи цього не робив, не потрібно. Бо кожен може, просто кожен.
Що найцінніше у волонтерстві?
Я думаю результат того, що ми робимо. А він дуже різний. Для нас, для волонтерів результат - це коли військові просто кажуть «дякую». Це коли вони посміхаються, коли вони змінюються в обличчі і радіють спальникам, як ми раніше раділи цукеркам на Новий рік. Для військових найцінніше – це підтримка і допомога, знання, що вони не одні, що за ними стоїть весь народ, що за ними стоїть вся Україна. В нас вся країна волонтерів, ми всі якось ними стали і для мене, особисто для мене, найцінніше - це розуміти, що я не залишаюсь осторонь. Що я не просто спостерігаю, за тим що коїться, а можу щось покращити в цьому світі, й допомогти комусь. Це найцінніше , просто знання того, що цей день, який я прожила, він був не марним. Так, я проживаю його не для себе, але він був не марний, бо хтось десь посміхнувся, комусь легше стало, хтось поїв, у когось є таблеточка від голови. І принципі, це найцінніше - просто розуміти, що все не марно, що ми це робимо для когось і що люди стають щасливіше, хоча б на 1 секундочку. Мені здається, що волонтерам ще найцінніше - це бути разом. Я познайомилась з людьми, які просто неймовірні, у яких життєвого досвіду в 1000 разів більше, ніж у мене. Вони якісь найкрутіші спортсмени чи співаки (це просто приклад). В нас є такий, як ком’юніті. Це теж дуже ціно, бо ти знайомишся з людьми, чомусь навчаєшся. Цей досвід, як спілкуватися з людьми, як себе поводити, як правильно, як не правильно. Нафакапити, посваритися з кимось – це теж ціно. Бо волонтерство реально вчить життю. Мені здається – це найкрутіша школа життя.
Наскільки важливо волонтерство після закінчення війни. Та як на вашу думку буде розвиватись волонтерство після закінчення війни?
Я думаю, що волонтерство, ще дуже багато років після закінчення війни буде актуальне. Бо із закінченням війни проблеми не закінчуються, робота волонтерів не закінчується, просто буде трохи зміна фокусу. Якщо зараз ми намагаємось знайти щось для військових (амуніція, їжа, медикаменти і гігієнічні засоби), то потім це буде для людей, які, на жаль, залишаться інвалідами, поранені, безробітні, безхатьки, тобто цим людям треба буде дати щось інше на довгий період. Я думаю, що волонтерство трошки змінить фокус, але буде таким. По-перше, буде психологічне волонтерство. Психологи, які знають, як працювати з людьми з психологічними травмами. По-друге, це буде допомога інвалідам та ветеранам, бо дуже багато людей, які, припустимо, працювали на заводі, якщо в них не буде якихось кінцівок (це звучить дуже лячно, але це факт), вони не зможуть працювати на заводі. Тобто, волонтерам треба буде займатися разом з державою, разом з країною тим, щоб перевчити людей на професії, на яких вони можуть працювати, без якихось кінцівок. Бо це буде не маленький процент населення країни. Потім також шукати для ВПО, у яких немає більше домівок, в містах, де нічого вже немає. Припустимо, якщо дивитися на Бахмут, то треба буде це все відстроювати. Це повне відбудовування всієї країни, домівок, садочків, шкіл. Це дуже велика робота. Тому, коли я кажу, що волонтерство повинно бути марафоном, а не спринтом, я кажу саме про те, що після закінчення війни волонтерство ще буде актуальним і дуже важливим, надважливим ще років 5, якщо не 10. Бо відбудовувати країну, яку зараз так нищать – це дуже велика робота. Допомагати людям, які віддали своє здоров’я заради Батьківщини, заради всіх нас – це дуже велика робота і дуже важлива. Тому спонукаю і прошу всіх теж відпочивати. Всім волонтерам, будь ласка, відпочивайте, бережіть себе, бережіть свої сили, бо ви дуже сильно будете потрібні і після закінчення війни. Не тільки зараз, але й після. І це всі розуміють, військові це всі розуміють. Вони так теж говорять. Це моя, така думка.
Інстаграм курсів з волонтерства: ukrainian_volunteer_service
Інстаграм Ксенії Гончарук: ua_nesk
