матеріал підготувала Баламут Вікторія
«Ми так багато втратили на цій війні, все що залишилося – це «Ohmy_zigi», наче якийсь портал в те щасливе минуле»,– так розповідає про свою справу одна із засновниць новітнього український бренду суконь за індивідуальними мірками. Відсутність підтримки, сукні за 200 гривень, переїзд за кордон – шлях про який розповіли сестри Ірина та Наталія Полонські.
Давайте розпочнемо з того, як все ж таки до вас прийшла ідея створювати сукні, при яких обставинах це відбулось?
Мої далекі 17, в той період я почала займатися фотографією, і сподівалася, що це зможе принести заробіток, але зйомки у мене ніхто не замовляв. Я фотографувала безкоштовно, але своїх же моделей і на свої ж зйомки. Ми з сестрою здавали в оренду 2 старенькі сукні по 200 грн. Я подумала :«Як так, вони готові віддавати гроші за шматок тканини швидше, ніж за мої фотографії, мою працю..., то ж чому на цьому не зіграти?»
Чи було вам легко саме створювати власний бренд?
Власний бренд ми намагалися створити починаючи з 2018 року, але навіть з огляду на те, що створили тільки в 2020, я не можу сказати, що це було важко. Спочатку я особисто ставилася до «ohmy_zigi», як до ще однієї спроби (за 2 роки їх було достатньо), до чогось належати. Якщо не ставитися до життя серйозно, все стає просто. Я – фотограф, який може робити контент, моя сестра, найкрасивіша дівчинка у світі – вона за модель, а мама, яка щойно звільнилася з держслужби – кравець. Це було цікаво.
Якими були ваші перші труднощі та розчарування?
Ми розпочали шити у самий пік пандемії корона вірусу. Всі магазини та ринки, де можна було замовити тканину і фурнітуру для сукні були закритими. Онлайн – дуже ненадійний спосіб на той час, ми зовсім ще не мали поняття, як виглядатиме та чи інша тканина, щоб замовляти по інтернету.
Найбільшим розчаруванням для нас стала відсутність підтримки з боку знайомих, з боку тих, від кого ти її чекаєш. На етапі 300 підписників твій коментар, репост – має значення, а цього немає. Але і до цього швидко звикаєш.
Що сталось з вашим бізнесом після повномасштабного вторгнення?
На жаль нам довелося залишити країну.
Ми з мамою робили сукні вдома у Харкові, у спеціально обладнаній кімнаті і «ohmy_zigi» був прив'язаний до цього місця. Звісно, виїхавши, ми втратили можливість працювати далі, а відновили роботу лише через місяць. За кордоном в першу чергу купили стару швейну машинку за 20 євро і ножиці за 2. Ми так багато втратили на цій війні і все що залишилося – це ohmy_zigi, наче якийсь портал в те щасливе минуле. Це мене рятувало і рятує досі.
Що вас надихає при створені суконь?
Я не вірю в натхнення.Ти просто прикладаєш шматок тканини до тіла різними способами, до того часу, поки вона не набуде цікавої форми. Я хочу робити те, що буде поза часом, поза модою і ,сподіваюся, що наші сукні не стануть трендом.
Які ваші майбутні плани та перспективи?
Створювати більш ексклюзивний товар та контент.
У нас у планах розпочати роботу зі складнішими матеріалами, розбавити асортимент верхнім одягом та іншим. Але в першу чергу, звичайно ж, повернутися додому. Україна – ідеальна платформа для нашої справи та для нас.
Що ви вважаєте своєю найкращою роботою і чому?
Найкраща робота – блакитна сукня. Вже 3 роки її обирають найчастіше.
У блакитної сукні спочатку був зовсім інший верх і її ніхто не купував. Інші моделі замовляли, у нас з'являлися нові, але цю не брали. Мені вона завжди подобалась по– особливому, і ми вирішили дати їй друге життя. Тоді виникла проблема: такої ж блакитної тканини ніде не було, і довелося перешивати його зі шматків, обрізати якісь частини зі спідниць і воно виглядало як Франкенштейн. Купа швів у багатьох місцях, рукави і спідниця різних кольорів – це була найпошарпаніша і дивна сукня. Але коли ми зробили її на замовлення і все було, як треба, я не сумнівалася, що вона стане «топовою».
Що ви могли б порадити для тих людей, які розпочинають свою справу, власний бізнес?
Я порадила б не ґвалтувати себе і не переступати через себе. Насамперед – улюблена справа, потім – заробіток.
Гроші можна заробити де завгодно, а якщо ви вирішуєте присвятити себе справі, ви повинні бути віддані цьому до кінця. Енергія, яку ви вкладаєте, час який присвячуєте, це одна із запорук успіху. Для того, щоб щось отримати – треба щось віддати. І звичайно ж не ставитись до життя серйозно, гратися з ним!
