На жаль через те, що в Україні війна, дуже багато хто був змушений виїхати і залишити свої домівки. Зараз велика кількість переселенців та українці шукають прихистку та захисту в іншій країні. Сьогодні ми поговорили з українкою Яною Макаровою. Про Велику Британію і як вона допомагає українцям, про роботу там та повернення в Україну.
Яна, ви зараз проживаєте в Британії. Розкажіть, як так сталося? Це свідомий вибір чи вимушене місце проживання через війну?
Сьогодні моїм домом, хоч і тимчасовим, є Великобританія. Я мріяла тут побувати, але не за таких обставин. Війна перевернула життя кожного і внесла свої корективи: змінила нас. У когось забрала будинок, а у когось найцінніше - життя. Дякувати Богу, я та моя донька в безпеці, але шлях до цього був тернистим. Раніше ми й у страшних кошмарах не могли уявити, що війна прийде на нашу землю, принісши з собою біль, страх, розпач. За цей час я пройшла через багато стадій - страх (під час бомбардувань у Харкові), розпач (ніч у холодній кімнаті та сльози дитини), радість (від можливості сховатися в селі), невідомість (дорога в те місце, де ми зараз), біль (від розтавання з рідними та будинком) і порожнеча (все зруйновано: плани, мрії, життя). Але тепер так, я проживаю у невеличкому містечку у Великобританії, адже війна не залишила мені іншого вибору. За професією я викладач англійської мови і все своє свідоме життя присвятила цьому – навчала інших мови. Одного дня мені написала колишня моя учениця, яка на той момент перебувала в ВБ. Вона запропонувала приїхати мені з донькою, адже у її сім’ї були знайомі англійці, які шукали українку, яку зможуть прихистити в своєму будинку. Заради своєї дитини я вирішили все залишити і їхати!
Як пройшла адаптація на новому місці? Складно було знайти роботу?
Ще в Україні, в Харкові, я активно готувалася до відкриття власної школи з вивчення англійської мови. Мова – це те, що допомогло мені адаптуватися тут, у Великобританії. Зараз я працюю помічником вчителя англійської у місцевій школі і те, що мені вдалося знайти таку роботу – велике щастя. Адже по приїзду я була готова працювати ким завгодно. Це сталося не одразу, а через декілька місяців, але все ж, це відкрило мені друге дихання. Хочу зазначити, що Британія – це інша планета (посміхається). Але я вже звикла, британці схожі на українців, вони вміють підтримувати, співчувати, а ще такі ж балакучі як українці. Тут я отримую новий досвід, знайомлюся із британською системою освіти і вже уявляю, як цей досвід я можу адаптувати в Україні, в своїй школі.
На сторінці в instagram ви ділилися тим, що допомагаєте діткам в Україні. Розкажіть про цю ініціативу?
Мені щиро шкода, що у дітей України вкрали дитинство. Працюючи в школі, я бачу щасливих, усміхнених дітей, які вивчають нове та світ. Але думаю про наших діток, які вимушені чути сирени, вибухи, знати, що таке війна. Все, що я можу – це допомагати звідси українським дітям. Тому я попросила британських школярів підписати листівки в Харків до Різдва та Нового року. Ми зібрали подарунки та відправили їх в Україну, в Харків. Моя місія тут: розповідати про ситуацію в Україні та, по можливості, допомагати. Мої колеги, коли дізнаються, що я з України, завжди пропонують допомогу. І я рада, що можу хоч щось робити.
Яно, ви знавець англійської мови. Нещодавно ви проводили безкоштовний марафон для українців, що хочуть вчити англійську. Чи плануєте повторювати?
Так! Це була дуже крута ініціатива, адже скільки позитиву я отримали, поки йшов марафон. Мета марафону була – залучити та відволікти українців від буденності. Багато людей мріють вивчати мову, але не мають змоги чи то бажання. Під час марафону вони виконували вправи, писали тексти та практикувалися у формі гри. Деякі люди були зовсім без досвіду, але це на краще. Усвідомлення того, що англійська важлива – це перший крок до її вивчення. В кінці марафонці писали текст, свою історію і переможницею стала дівчинка 12 років. Фішкою було те, що переможницю обирали мої колеги, британці. Тобто двостороннє залучення. Скоро я хочу знову повторити марафон з фразовими дієсловами, адже для багатьох саме цей етап є складним під час вивчення англійської. Планую марафон, в якому прийме участь багато українців, але вже не безкоштовний, а з мінімальною оплатою. Виручені кошти хочу передати на лікування воєнних.
Війна розділила життя українців на до і після. Скажіть, які внутрішні зміни відбулися у вас особисто?
Я навчилась відчувати та емпатувати. Навчилась радіти кожному дню. Сьогодні я вдячна за те, що у мене є. Я вдячна кожному, хто допоміг, відкрив двері. Вважаю, що для ментального здоров’я потрібно мати позитивний настрій, вирощувати в собі позитив. Саме над цим працюю та бажаю кожному!
Яно, чи плануєте повернутися в Україну?
Так! До своєї рідної землі, в Харків, до рідних та близьких, до учнів. Мрію відкрити там мовну школу, передати свій пережитий досвід та розвиватися разом з Україною. Нам багато що треба змінити, але потенціал точно є, я готова!
