«Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути!»
Красива та розумна жінка здатна втілити усі свої мрії, вона поєднує самобутність, гармонію та впевненість. Жінка, яка відчуває свій шлях серцем, знає, що немає нічого неможливого. Ми й далі надихаємось та надихаємо вас історіями видатних жінок України. Сьогодні в інтерв'ю Анастасія Білоус – IT girl, яка працювала в Силіконовій долині, гідно представляє свої проекти на міжнародному рівні, голосно говорить про Україну та волонтерить з початку повномасштабної війни.
Анастасія, історія вашого професійного становлення схожа на казку. Робота в міжнародних проектах по всьому світу, життя в Силіконовій долині, управління проектами в Швейцарії. Розкажіть, як вам вдалося побудувати успішну кар’єру та стати експертом в міжнародній спільноті?
В оригіналі «Попелюшки» сестрам та самій Попелюшці довелось постраждати, аби спробувати влізти в омріяну туфельку. Моя історія може здатися комусь казкою, але не все так райдужно (посміхається). На моєму шляху було багато сліз, поту, крові аби в цю «туфельку» влізти. Але на шляху до успіху у кожного є якісь власні секрети всередині. У мене вони теж є: наприклад, якась голодна допитлива істота всередині, яка завжди хоче і хоче більшого з величезною силою. Моє правило – будь головною героїнею свого життя, не чекай див, а створюй їх сама! Я виросла в звичайній сім’ї люблячих батьків. Ще з дитинства для мене було нормою працювати: чи то у бабусі на городі, чи то в крамниці заробляти на свої забаганки. Вирісши в сім’ї, де працювати для двох батьків є нормою, в мене не сформувалася думка про те, що мама (жінка) має готувати та прати, а тато «гривні» додому приносити. Були моменти, коли тато був головою сім’ї та забезпечував нас, були моменти, коли мама ставала головою сім’ї. Але все одно, весь час, як фінансово так і психологічно всі були на рівних. Таку сім’ю я хотіла і для себе. Я завжди хотіла бути самостійною. Будучи студенткою останнього курсу в університеті я пройшла конкурс та виграла грант на навчання в Німеччині, поїхала туди робити магістерську роботу, в місто Брауншвайг. Показавши себе, як спеціаліста, мене запросили працювати в США (в 5 годинах від Нью Йорка та 2 години від Вашингтону). 13 років тому, в IT сфері все лиш починалося, це було щось невідоме, але цікаве та хвилююче. Сьогодні – це достойна професія, про яку мріє молодь, але в ті часи, коли я лиш закінчила університет, я «виборювала» кожен проект, над яким працювала. Наполегливість, допитливість, щоденна праця, тайм-менеджмент, вдосконалення себе – все це аспекти мого життя. Це неможливо описати словами: емоції, драйв, енергія від людей, які мріють щось побудувати та створити – саме це мене манить в IT секторі. Мені це дуже притаманне, тому по-сьогодні я активно розвиваю свої скіли та проекти.
Це зараз працювати в IT – норма як для жінок, так і для чоловіків. 13 років тому все було по-іншому. З якими труднощами вам доводилося стикатися?
Так, спочатку, коли цей напрямок лише розростався, там взагалі були одні хлопці і, що там робила дівчина – було не зрозуміло. Я пройшла через сексизм та ейджизм, як в Україні, так і за кордоном. І навіть сьогодні я все одно, час від часу, можу відчувати сексизм, але зараз все відбувається на іншому рівні. Я б назвала це покращенням (посміхається). Бути жінкою в бізнесі – це значить бути постійно в стані доказування свого права на професійне існування. Сьогодні за мене говорить моє портфоліо, моє резюме та результати тих компаній, в яких я працювала – голосніше, ніж те, чи я є жінкою, чи чоловіком. Свою першу C-level позицію я отримала, коли мені було 25 років – це була британсько-українська компанія Cupid plc. Коли вони захотіли мене перевезти в Шотландію на керівну позицію, мені відмовили у візі. До речі, думаю, що я рекордсмен України серед жінок по відмовах у візі (посміхається). Вони просто не могли повірити, що дівчина, не одружена у 25 років може займати посаду Head of Marketing, в компанії, яка на той час торгувалася на London Stock Exchange, що в Британії є високим рівнем та показником якості та економічного успіху компанії. Звичайно було образливо та неприємно. Але все що не робиться, робиться на краще. Мене це не зупинило, я росла та здобувала нові професійні вершини та посади.
Зараз ви проживаєте у Швейцарії. Скажіть, це був вимушений переїзд?
Звичайно, кожний переїзд, а в мене їх було більше 14 за життя – це виклик. Але є в цьому є щось чарівне: їдеш однією людиною, а стаєш на новому місці зовсім іншою. Коли ми планували переїзд із Каліфорнії, то знали, що хочемо в Європу, туди, де ми зможемо розвиватись та створювати нове. DACH регіон і зокрема Швейцарія – дуже успішний IT та інвестиційний ринок. У 2022 році ринок ICT у Швейцарії оцінювався в 34,07 мільярда доларів США, і він зростатиме зі зведеним річним темпом зростання (CAGR) у 7,96% і досягне значення 49,96 мільярда доларів США до 2027 року. Коли ми обирали місце, в якому хочемо розвиватися далі та створювати нове, вибір впав на Швейцарію. У нас не було знайомих, близьких поряд, але пізніше знайшлися свої люди в Цюріху. Ми познайомились із цікавими IT ініціативами, занурились у ринок розвитку та інновацій і, взагалі, почали будувати своє життя майже заново. Але це і є драйв! Не хочу в кінці життя зрозуміти, що прожила його тільки в довжину. Хочу прожити його і в ширину теж! Коли ми змогли створили свій нетворкінг тут, я стала почувати себе щасливою та, звичайно, в безпеці.
Анастасія, розкажіть про поле своєї діяльності. У вас декілька різних направлень, що для вас є основою?
О так - в мене завжди в один і той же час безліч зовсім різних по індустрії/розмаху/направленості проектів, але це ідеально підходить для мого характеру, адже я з тих, кому дуже важко всидіти на одному місці. Одразу скажу, що такого поняття – щось важливе, а щось другорядне в мене немає. До кожного свого проекту, до роботи, будь-то комерційні або волонтерські ініціативи, я ставлюсь однаково відповідально. Зараз я є СОО в міжнародній компанії «New Media Services», яка надає B2B онлайн послуги іншим бізнесам по всьому світу. У нас 21 офіс на майже усіх континентах, компанія налічує 2200 людей. Я працюю 25% з амстердамського офісу, 75% з інших - Цюріх та Філіппіни найчастіше, але доводиться облітати й інші. Тому мій графік життя та роботи - дуже stretched та нестандартний (посміхається). Ставши партнером Startup Battle Zurich (який є частиною міжнародної некомерційної організації з представництвами по всьому світі), в мої обов’язки входить пошук інноваційних стартапів з різних країн (в тому числі і з України), підбір ідеальних під цей напрямок інвесторів та організація івентів, після котрих переможник може підняти раунд інвестицій та отримати запрошення на фінальні батли, які ми організовуємо в Силіконовій Долині. Нещодавно, після місяців перевірок, мене запросили експертом в Brave 1 - кластер підтримки Defense Tech в Україні. Наша команда та профільні експерти кластеру надають стартапам та розробникам фінансову, інформаційну та організаційну підтримку заради технологічної переваги над ворогом та нашої перемоги. Якщо у читачів є ідеї, які можуть наблизити перемогу (безпілотні апарати, кібербезпека, робота, безпечне для людини розмінування, мед забезпечення та інше) - пишіть нам!
Анастасія, якщо подивитися ваші соц.мережі, можна зрозуміти одне — ви з першого дня війни збираєте кошти на допомогу України. Багато людей говорять про те, що втомилися. Як ви мотивуєте людей продовжувати донатити?
Якщо ми не можемо знайти сил, вони загнивають, і ми починаємо з дикою швидкістю руйнувати самих себе. Тому втома - це суб'єктивне та руйнівне для людини поняття. Іноді, звичайно, щось йде не так, як вам хотілося б, але чи це достатня причина зупинитися та скласти руки?! Війна мене застала в Португалії, куди я прилетіла на міжнародну конференцію The European Summit, де була запрошеним спікером. Мій графік був повністю забитий, з 9 ранку по 21 годину - кожні пів години зустрічі. Це мав бути потужний нетворкінг. Але війна як і для всіх внесла свої корективи. Я сіла на підлогу в готельному номері, одразу змінила квитки на Цюріх, щоб полетіти до свого нового дому та заземлитися. Перші дні були в ступорі, а коли прийшло розуміння, що відбувається, я включилась в допомогу, спершу для нашої команди: кого куди перевезти, кому знайти житло, кому авто і тд. Моя найбільша перевага - нетворкінг по усьому світі. Завдяки цьому я змогла заселити 78 сімей з України по всій Європі та окремо 50 сімей в Швейцарії, закупити/отримати в донат машини для військових (тричі ,так як не було вільних водіїв, я сама гнала ці автівки в Україну); безліч медицини та техніки на пів мільйона євро, пошито більше 500 комплектів спец-одягу та інше Вже пройшло 1,5 року моєї волонтерської діяльності і я можу відповісти за кожну копійку, яку отримую від людей. Свою самостійність я могла здобути лише власною важкою працею. Цей алгоритм дій переношу на боротьбу, на Перемогу України. Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути.
