матеріал підготувала Чорна Дарина
Неймовірно унікальні та різні, але водночас їх поєднує палка любов до сцени, української культури і театрального мистецтва. Одні з перших жінок, які незважаючи на важкі часи змогли реалізувати себе в улюбленій сфері – акторка Марія Заньковецька та оперна співачка Соломія Крушельницька. Про їхній неповторний талант і творчий шлях – читайте далі.
Марія Заньковецька
Першою у своїх театральних починаннях була Марія Заньковецька, адже народилася на 18 років раніше ніж Крушельницька. Марія була геніальною акторкою, яка стала символом українського театру. Заньковецькою вона стала не одразу, її дівоче прізвище – Адасовська, згодом була Хлистовою за першим чоловіком і вже потім придумала собі псевдонім Заньковецька на згадку про рідне село Заньки на Чернігівщині. Її доля була нелегкою, щоб стати однією з найвідоміших акторок українського театру Марії довелося пройти через розлучення з чоловіком та розрив з родиною, адже найрідніші вважали її захоплення – "легковажною професією". Тому вона і взяла псевдонім, бо, коли дівчину запросили до театральної трупи, велика родина Адасовських колегіально вирішувала, пускати її в артистки чи ні. Ухвалили: нехай грає, але прізвище родини і чоловіка не соромить.
Театр для Заньковецької став життям і абсолютною формою реалізації , без огляду на той час, коли вона народилася. Адже саме на ті роки, припадає заборона українського слова (Валуєвський (1863) і Емський (1866) укази забороняли українські вистави). Все, що робила ця жінка, вона робила всупереч суспільно-політичним обставинам. Свого часу її навіть називали “Королевою Петербурзьких салонів”, а Олександр III пропонував Марії Заньковецькій залишити Україну та перейти на імператорську сцену в обмін на чималу платню і світовий репертуар. Але вона відмовилася від вигідних пропозицій грати в російському театрі, кажучи: "своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов".
Заньковецька працювала в найпрофесійніших трупах Кропивницького, Старицького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого. Актриса створювала образи проникнуті справжнім драматизмом. Вона здебільшого грала жінок-селянок, тому що будь-яка інша тематика була заборонена в той час. Тобто українська культура була зведена силами російської імперії винятково до селянської культури. Однак, чим більше перешкод, тим глибші і більші досягнення. Адже її грою захоплювалися і корифеї театру, і глядачі, і можновладці. Театральний режисер Марко Кропивницький на знак визнання акторського таланту навіть подарував їй перстень, який символізував “вічне заручення із сценою”. Вона входила у середовище найповажніших інтелектуалів свого часу.
Роль Наталки з однойменної пʼєси “Наталка Полтавка” стала її дебютною, акторка настільки вжилася в образ, що її гра була неперевершеною.
Перше враження Марії, після виходу на сцену: “Хвилювалася в першій дії, не чула свого голосу, коли співала “Віють вітри…”. За кулісами від хвилювання упала, памʼятаю як забігали всі навколо мене. В другій дії я вже володіла собою, твердо грала свою роль. Так сильно передала відчуття своєї героїні, що після першої вистави захворіла на два тижні”.
Нервова система Марії не витримала такого емоційного навантаження. В одній виставі вона грала роль божевільної героїні і настільки перейнялася цією роллю, що ходила до психіатричної лікарні разом із консультантом і вивчала різні стани. Заньковецька завжди дуже професійно і глибоко підходила до улюбленої справи. Якщо людина так ставиться до життя на сцені – вона автоматично стає вічною, Марія Заньковецька і стала вічною. Вона не просто грала долю жінки, вона вміла передати найтоншу гаму і по-різному пережити кожну героїню. Це було велике покликання. Акторка проживала на сцені свою тугу, розпач, печаль і власну любов.
Марія Заньковецька – образ жінки, яка розсуває межі часу і межі умовностей. Жінка високої гідності, яка обираючи між особистим життям і сценою, обрала сцену, адже це її життя і її гра. Вона була внутрішньо сильною і водночас дуже ніжною і трепетною.
Марія 40 років віддала театральному мистецтву і змогла пробудити у глядачів інтерес до українського слова і театру. Силою свого таланту і покликання, говорила зі сцени про вічне: правду і любов.
Соломія Крушельницька
Не менш талановитою була і Соломія Крушельницька – українка, яка своїм неперевершеним оперним голосом підкорювала світові сцени.
Соломія стає популярною насамперед за кордоном. Однак її обдарованість помічають ще у Львові під час навчання в консерваторії. Вже тоді усі захоплювалися її винятковим голосом і пророкували дівчині велике майбутнє. І не помилялися, адже вона дійсно стала найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін.
Від самого початку вона йшла своїм шляхом і прагнула удосконалюватися в улюбленій справі, тож для того, щоб дівчина змогла розкрити свій талант, її батько взяв позику у банку та відправив доньку на навчання до Італії. Тоді Соломії було 21 , вона не знала мови, але це її не лякало, адже понад усе хотіла співати. Вже за рік Крушельницька дебютує на італійській сцені, примхлива на той час публіка напрочуд високо оцінює її талант. Співачка чудово відчувала італійську музику, однак якийсь період
Крушельницьку звинувачували у тому, що вона надто італізувалася , проте її подальша творчість це абсолютно заперечує. Тому що, кожен концерт Соломії був поверненням до української пісні. Кожен раз, коли вона виступала на біс, то виконувала українську пісню і ніколи не співала українські пісні іншими мовами, крім рідної.
Був епізод, коли родина російського імператора Миколи ІІ звернулася із проханням до Крушельницької дати концерт у царському палаці. Вона погодилася. До речі, тоді її представили не як українку, а як словʼянку, це свідчить про те, настільки була поширена ідеологія панславізму. Протягом вечора вона співала для царської родини та гостей арії з відомих опер різними мовами, а на завершення концерту заспівала кілька українських народних пісень. Царська родина була здивована і приголомшлива, їм так сподобалися пісні, що вони запитали Соломію, якою це мовою вона співала і про що в них розповідається. Співачка відповіла французькою, оповіла зміст пісень і наголосила, що це пісні її рідною мовою – українською.
Соломія впевнено підкорює сцени найбільших театрів світу Іспанії, Франції, Португалії, Польщі, Австрії, Аргентини, Єгипту і Чилі, і скрізь обов’язково співає українською. Її найулюбленішим місцем була Аргентина. До речі, саме в Буенос-Айресі вона одружилася зі своїм чоловіком.
Соломія Крушельницька зі своїм чоловіком Чезаре Річчоні
А також, аргентинці на століття незалежності їхньої держави запросили Соломію Крушельницьку заспівати їхній гімн. Ця видатна українка співала їхній славень аргентинською мовою. Приїжджаючи в якусь країну, вона передусім поринала у її культуру, знала 8 мов і розуміла, що пізнати чийсь образ, не пізнаючи країни, яку представляє героїня - це бути фальшивою на сцені. Щоб зіграти свою знамениту Баттеррфляй, Крушельницька упродовж трьох місяців не знімала з себе костюму цієї героїні, щоби увійти у цей стрій повністю. Секрет її успіху не лише в неймовірному таланті, але й в жорстокій дисципліні. Вона з надзвичайною відповідальністю ставилася до своєї справи. В день виступу ні з ким не говорила, у театр приїздила за дві години до вистави і сама себе гримувала.
Крім того, вона дуже скрупульозно ставилася до одягу, в якому мала грати. Брала участь в його моделюванні і підготовці, кожна деталь мала бути ідеальною і кричати про високе мистецтво. Італійки завжди захоплювалися її стилем і вбранням.
Крушельницька була законодавицею аристократичних манер і довершеною у всьому.
Мадонною і дівою вона стала за 5 років - це нечуваний успіх. Ставши цією мадонною у світовому мистецтві, вона завжди пам’ятала якого вона роду. Коли їй було 40 років вона зійшла зі сцени, зігравши свою останню оперу. Сходячи зі сцени вона готувала себе до іншої творчості, власне до концертної творчості, яку вона реалізовувала не тільки на теренах європейських сцен, а передусім в Україні. Тобто щороку, вона приїздила в Україну, відпочивала у Карпатах і разом з тим давала концерти по всій країні. На жаль, крім тої частини України, яка належала росії. Спілкувалася з видатними українськими композиторами, зокрема з Миколою Лисенком, обожнювала виконувати його твори на концертах.
Спогадів про її особисте життя, на жаль, небагато. Однак про кохання вона говорила, як про те, що може перешкодити їй у служінні мистецтву — це справді була одержимість. Вона пожертвувала своїми почуттями заради мистецтва, але натомість грала з такою пристрастю і такими почуттями, що лід цієї жінки танув на очах у численної публіки.
Соломія Крушельницька була жінка характеру, жінка постійного обов’язку і праці, вона до останнього співала. Заміж вона вийшла лише у 38 років, її обранцем став відомий італійський адвокат – Чезаре Річчоні. Понад 40 років прожила в Італії і після смерті чоловіка повернулася до України. У передвоєнному Львові, співачка, якою захоплювався весь світ, щоб вижити давала приватні уроки вокалу, але незважаючи на це, вона залишалася щасливою адже протягом всього життя займалася улюбленою справою.
Шляхи цих талановитих леді - Марії Заньковецької та Соломії Крушельницької до української сцени були тернистими і нелегкими, адже становище жінок у тогочасній Російській імперії було не з найкращих. Однак, попри всі труднощі та заборони, вони змогли досягнути того, чого щиро прагнули - визнання українського театру, рідної музики та унікального мистецтва. І найголовніше те, що незважаючи на їхню велику славу та нечуваний успіх, жінки завжди залишалася українками і радянській владі не вдалося їх зламати.
