матеріал підготувала Вероніка Сапогова
Інтерв’ю з авторкою фотобуку про українську автентичну моду – Анною Сенік. Анна Сенік – засновниця напрямку української етнофотографії та авторка книги «UKRAINIAN FOLK FASHION | Українська традиційна мода. Етнофотографія». Анна розповіла про свій шлях в етнофотографії: від початку і перших зроблених знімків, до створення книги присвяченої фотозйомкам етнічного вбрання.
Як розпочався ваш шлях у вивченні етнофотографії? Коли ви зрозуміли, що це ваше призначення?
Не за один рік роботи з камерою, я зрозуміла, що це моя справа. Спочатку просто подобалася фотографія, потім я почала фотографувати собі в задоволення. Поступово вийшла на українську тематику, яка завжди мене захоплювала.
Анно, розкажіть про свої перші світлини в цій тематиці.
Мої перші фотографії були більше схожі на стилізацію образів, адже я не мала таких знань і допомоги з боку етнографів, як зараз. Але навіть тоді, 12 років тому, кожен кадр для мене був емоцією, відкриттям. Звісно, зараз я приділяю більше уваги саме деталям, і прагну, щоб образи на фото були правильними з етнографічного погляду.
Яке значення вони для вас мали?
Я завжди робила це для себе і для свого задоволення - напевно, це і є найбільше значення.
Поділіться деталями про співпрацю з етнографами, моделями, колекціонерами?
Співпраця – це порядок робочих консультацій. Ми радимось, обмінюємося референсами. Це доволі складний, часоємкий процес, який займає від кількох тижнів, іноді до кількох місяців, тому що деякі речі нам потрібно віднайти по приватним колекціям: побачити, дослідити. Або якщо ці елементи вбрання вже фізично не існують, або в такому стані, що їх неможливо залучити до фотосесії, тоді їх виготовляють репліками, шиють. Багато часу займає саме творення костюма, тому що він має бути правильний.
Які труднощі ви зустрічаєте в своїй роботі?
На даний момент, особливих труднощів я не вбачаю. У мене доволі добре налагоджені відносини з усіма колекціонерами, етнографами. І немає таких речей, які мені були б абсолютно недоступні. Або, наприклад, зі зрозумілих причин, мені не можуть їх дати – завжди покажуть, щоб ми змогли відтворити репліку. Єдина проблема (як і в будь-яких людей, які займаються самовільним мистецтвом в Україні) – це фінансування. Тобто, ідей може бути багато, а коштів для їх втілення не вистачає.
Це не якась моя особлива проблема, з цим стикаються більшість митців.
Анно, опишіть процес створення книги. Чи була це ваша мета з самого початку – створити щось своє, нове?
Така книга вже багато років була на часі. Мені дійсно хотілося мати такий «бук». Але, знову ж таки, завжди більше уваги приділялось створенню нових зйомок, ніж проєктам, таким як видання книжок, проведення виставок і так далі. Тобто, фокус ставився не на заморожування результату, а на постійний прогрес. Але, так склалось, що видавництво «CP PUBLISHING» шукало собі матеріал для книги такої тематики, і, побачивши мої фотографії, видавці зі мною зв’язалися. В принципі, від початку у нас було дуже гарне спільне бачення як це має виглядати, як має бути. І от, склалося. Книжка мала бути багато років, і тут найшлося видавництво, яке зробило її саме так, як мені в ідеалі уявлялося.
Якою була перша презентація фотобуку, які емоції ви відчували?
Скажімо так, коли була перша презентація книги на загал, то головні емоції вже вщухли. Основні емоції були, коли ти бачиш першу верстку книги, коли тобі надсилають перший друкований примірник. Це все відбувається задовго до того, як проходить перша презентація для публіки. Тому саме оцей процес “народження”, викликав найбільші емоції. Коли з великої кількості фотографій, ти бачиш, як вперше сторінки верстають, потім все друкується, як фотобук матеріалізується - це схоже на народження дитини.
Анно, а яка вона – ваша авдиторія? Які цінності цих людей?
Це дуже різні люди. Люди, яким близька українська тематика і «вливається» в той чи інший етап їхнього життя. Виділити якогось середнього, узагальненого читача, мабуть, неможливо. Це абсолютно різні люди за віком, за родом занять. Найчастіше, це люди, які відчувають потяг до свого коріння, які мають зацікавленість до традиційної культури і хочуть її торкнутися. Це або ті, хто мало про це знають, і хочуть дізнатися більше, розкрити для себе цей світ, або це люди, які розбираються в українській культурі та їм хочеться просто мати гарну річ, яка уособлює в собі її естетику. Якщо людина відчуває поштовх, їй це близьке, подобається, то це вже гарний привід мати таку книгу.
Можливо, наступне покоління буде вивчати нашу спадщину по вашим фото, які продовжують набувати популярності. Але, увагу на нашу культуру звертає також і європейська авдиторія. Поділіться своїм досвідом про представлення свого фотобуку на міжнародних виставках.
Я загалом приділяю велику увагу, так би мовити, пропаганді традиційної української культури закордоном, тому що мистецтво – це теж гарний спосіб розповісти про те хто ми і які ми. Це особливо актуально з моменту повномасштабного вторгнення і в усі попередні роки війни. Звичайно, коли книга вийшла, я і видавництво активно проводили потужну кампанію через соц. мережі. Дуже багато іноземців замовляли цю книгу, безліч примірників поїхали закордон. Отримувала дуже гарні відгуки, людям подобається, їм цікаво. Тому це теж важливий продукт культурного діалогу.
Як повпливала на вашу творчість війна? Можливо, змінився настрій фотографій? Ваші мотиви, сенси?
Свідомо я нічого не міняла, але безперечно емоційний життєвий досвід автора завжди перепрацьовується і виходить потім на фотографіях. Але тут важко вирізнити якісь прямий зв’язок. Емоційний досвід запускає в тебе ряд асоціацій, психологічних процесів, які потім виливаються в образи, які можуть бути абсолютно прямо не пов’язані з війною, але просто є результатом цього.
Є у вас в планах нові проєкти на майбутнє? Маєте намір ще створювати подібні книги?
В цей фотобук ввійшли фотографії за останні 12 років. Це такий збірний підсумок моєї роботи у фотографії. Плани є, просто я не люблю про них говорити, до того як їх втілено. Тому що всі ці зйомки - це велика робота, і часто бувають зміни в процесі. Тому краще вже одразу показувати готовий результат.
