матеріал підготувала Мороз Оксана
Дмитро Підручний – перший в українській історії чемпіон світу з біатлону. Він представляв Україну на Зимових Олімпійських іграх у Сочі 2014, Пхьончхані 2018 та Пекіні 2022 року. Чоловік є капітаном та лідером чоловічої національної команди. Для журналу GOSSIP magazine Дмитро поділився своєю історію та розповів про свій спортивний шлях.
Дмитро, ви виросли в спортивній сім’ї, ваші батьки – майстри спорту з лижних перегонів. Ви обрали для себе біатлон, розкажіть, чому саме цей вид спорту?
Спочатку я йшов по їхнім стопах, але батьки не в захваті від цього. Мама відверто була, м'яко кажучи, проти того, щоб я займався лижними гонками, адже зі свого досвіду знала, що це дуже складний вид спорту, як фізично, так і морально. Пам’ятаю, коли відновила свою роботу лижна база в нашому місті, багато друзів почали там займатись. Дізнавшись про це, мені забороняли туди ходити. Тому я казав, що йду на греко-римську боротьбу, а сам тікав на лижі. Мама дізналась про це, коли тренер зателефонував і запитав: «Чому Діми немає на тренуваннях?» (посміхається). Після цього мені і лижним гонкам нічого не заважало. Здобувши перші успіхи, мене помітили та запросили до себе тренери із біатлону. Так як біатлон був більш популярний і цікавіший, батько почав мене возити на тренування. З цього і почався мій шлях біатлоніста!
Ви постійно їздите у відрядження, на збори та змагання. А як ваша дружина ставиться до вашої частої відсутності дома?
За ці роки звикла, що рідко бачить чоловіка. Інколи буває так, що сім’я їздить зі мною на збори. Моя дружина Ольга в минулому спортсменка і розуміє, що спортсмен – це не професія на все життя, є терміни, де ти можеш реалізувати свій потенціал, тому варто використати кожну мить для підготовки і самореалізації.
Важливим кроком у вашому житті був дебют на Кубку світу. 98 місце у спринті в Поклюці – не найкращий початок. Після невдалої спроби на «дорослому рівні» не було думок, що це не для вас?
Добре пам’ятаю той день (посміхнувся). Я дуже хвилювався перед тією гонкою, не міг навіть розім’ятись нормально. Знаєте, достатньо часто дебюти не вдаються. Буває таке, що провали дають більше мотивації рухатись вперед, ніж успіх. Тому після того 98 місця у мене виникло бажання ще більше працювати і виправляти помилки!
Нещодавно фанати святкували 5-ти річчя вашої перемоги у персьюті Чемпіонату світу. Але давайте згадаємо гонку, яка була перед цим – спринт, де Ви фінішували 4-м і програли 0,3 секунди Кантену. Що відчувалось за крок до першого п’єдесталу на такому рівні?
Відчуття були різними. З однієї сторони ти 4-й і лише 0,3 секунди до здійснення мрії, а з іншої – 4-й на ЧС і це серед найкращих спортсменів світу. До того ж, розумів, що це хороша позиція для персьюту. Пам’ятаю, що після спринту, як тільки емоції охололи, вся увага сконцентрувалась на гонці переслідування. Наступний день був одним із найважчих у моєму житті. Розуміння того, що я можу боротись за медаль, тиснуло на мене, всі ці емоції до старту буквально з’їдали. Стосовно спринту, то можу сказати, що це ідеальна гонка. Незважаючи на результат, я показав хороший час ходом, класно розклав сили і провів чисту стрільбу, але суперники були сильніші і, на жаль, так вийшло. Хоча, ще не відомо – на жаль, чи на щастя.
Повернемось до перемоги. Що Ви відчули коли пересікли цю фінішну смугу і записали своє ім’я в історію світового біатлону?
Складно передати емоції. Не можеш повірити, що мрія дитинства збулась. Пам’ятаю, коли тільки розпочинав займатись біатлоном, думав: побігаю декілька років, можливо, дійду до IBU і буду завершувати кар’єру. Адже люди, які досягали високих результатів здавались надлюдьми і не вірилось, що на цьому місці буду я (посміхається).
З початку повномасштабного вторгнення Ви були у лавах Національної гвардії України. Що вплинуло на це рішення?
За спортивний клуб гвардії я виступаю з 2014 року, тому не було жодних думок вступати кудись чи ні, я просто чекав наказу від керівництва. Відправивши сім’ю у Словаччину до тренера, щоб мені було спокійніше, я мав їхати у клуб, що знаходиться у Києві, але прийшов наказ прибути в найближчу частину, яка була у Тернополі. Думаю, більшість українців розуміли в ті дні, що якщо не всі разом – нас не буде. Три місяці служив у частині, охороняв, патрулював, вчився, робив фортифікаційні споруди тощо.
Зараз ви активно продовжуєте підтримувати армію. Ваш збір «на закриті мішені» підтримала велика кількість людей. Як прийшла ідея розігрувати біб за донат?
Хотів зробити це минуло сезону, але не вийшло через операцію на коліні. Думав про цей сезон, але знову травма і я не розпочав його з командою. В цей момент зі мною зв’язались представники фонду «Повернись живим» і повідомили про збір для снайперів. Біби – мотивація для вболівальників донатити. В основному віддаю свої, хоча були моменти, що не вистачало, тому просив у хлопців. Наприкінці збору почав діставати біби попередніх років, які були особливими для мене.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення міжнародна спільнота спостерігала за протистоянням Фуркад VS Підручний. Чи не боялись Ви хвилі хейту через популярність француза?
Не боявся, це не страшно, коли ти відстоюєш честь своєї країни і певною мірою боришся за неї. Люди погодились з думкою, що неправильно підтримувати росіян і жалкувати про їх відсутність на біатлонній арені. Ми бачимо підтримку від топових команд, що є, напевно, ознакою неправоти француза. Я поважаю Мартена, як спортсмена, він достойно вписав своє ім’я в історію спорту.
Як ви ставитесь до того, що біатлоністи, які критикували слова Фуркада, брали участь у його літньому фестивалі?
Їхній вибір. Це хороша можливість показати себе і заробити кошти. Вони показують, що спорт на першому місці, а особисті конфлікти то вже інше. В 2022 році було запрошення і для мене. Не думаю, що його особисто Мартен відправляв, але я відмовився.
У сезоні 2022/2023 ви виходило рідко, але яскраво. Як відчувався цей дебют на Чемпіонаті світу, коли Ви єдиний змогли розбити непереможних норвежців?
Шокований, не очікував так швидко набрати пристойну форму після травми. Вперше здивувався, коли здобув 3-є місце на кубку IBU, але розумів, що рівень нижчий. Тренер більше за мене вірив у повернення і вихід на ЧС. До старту сильно сварились, бо Юрай постійно говорив про хороший результат (сміється). Щоб ви розуміли, за 3 тижні до гонки я не міг стояти на лижах. Так було і цього сезону. Я не думав, що зможу виступити на 2-у етапі КС і бути у непоганій формі. Сподівався вийти хоча б в січні, а Санітра до останнього «довбив» мені в голову, що в Австрії я буду з командою.
Ви дуже добре відгукуєтесь про тренера. Нещодавно федерація заявила про звільнення Юрая. Були готові до такого?
Десь так, але не до кінця вірив. Виходячи з розмов, які велись в команді, досить давно розумів, що це може статись. До того ж, втрата квоти може бути причиною для усунення. У цьому сезоні Юрай стане моїм особистим тренером, тож до сезону 2024/2025 я готуватимусь за його планом та під його чітким керівництвом.
Яка загалом атмосфера у команді, зважаючи на не найкращі результати?
Звичайно атмосфера не дуже. Не успішний сезон пригнічує спортсменів. Коли команда втрачає квоту, то кожен розуміє, що десь недопрацював і я в тому числі. Є відчуття нереалізованості. У когось незадоволення від себе, у когось від тренера. Ми всі тепло спілкуємось, але коли розмова заходить про сезон – відчувається напруга
Ми розмовляли з Віталієм, він був би не проти стати у майбутньому капітаном. А кого з хлопців Ви бачите на своєму місці?
Якщо Віталік не проти, то можна розглянути його як кандидата. Повинні вибрати звісно спортсмени, але скажу, що йому це б вдалось. Він досить комунікабельний, ініціативний, розумний хлопець, який міг би зайняти цю позицію. Капітан – це лідер, який об’єднує команду і задає їй темп.
Уже закінчився біатлонний сезон, які плани на наступний? Є думки завершити кар’єру?
Перше, пройти його без травм, що не виходить останні два роки. Після такого важко мотивувати себе, бо розумієш, що відстаєш від команди. Друге – це пропрацювати те, що втратив через травми, особливо в стрільбі. Скажу чесно, думки про завершення кар’єри виникають ще з 25 років. Поки що, вирішив, що після завершення кожного сезону приймаю рішення чи продовжувати на ще один рік. Звичайно, хочеться на олімпіаду, але їхати без можливості конкурувати за хороші місця не в моєму стилі.
Біатлоністи почали випускати автобіографічні книги. Чи очікувати щось подібне від вас?
Чесно, задумуюсь над цим, бо моя кар’єра довга і сталось багато чого за цей час. Не буду говорити, що планую, але думки про книгу є!
