матеріал підготувала Ксенія Губанова
Запах свіжомеленої кави та десертів, тихий гомін, все менше вільних місць у залі. Чутно лише вітер, який так і намагається стати одним з гостей кафе. Ера «нудного мистецтва» відходить у забуття, адже ось-ось розпочнеться лекція. Анна Рибак — блогерка, культурологиня та співробітниця Одеського національного художнього музею, стане однією з провідниць у захопливий світ арт сфери. Як вона обрала цей шлях, з якими труднощами стикається та про що мріє — відповіді на ці та інші запитання читайте в інтервʼю!
Ви маєте досить креативну сім’ю. Чи зіграла вона роль у тому, що ви обрали такий творчий шлях?
Батьки мене ніколи не примушували обрати ту чи іншу професію. Але сам факт, що мене возили за кордон, що ми постійно ходили в різні музеї, на екскурсії, що у мене освічені батьки, які завжди вели зі мною цікаві бесіди. Не прямо, але вони все ж таки мене на це направили. Я дуже любила моду та мріяла стати дизайнеркою одягу. У більш дорослому віці, хотіла стати саме журналісткою. Писала статті для себе та для газети, яку тато на той момент випускав. Потроху навіть зароджувалися думки про блог. Мене відштовхнула думка від журналістики, коли я прийшла на день відкритих дверей факультету. І тоді ж я знайшла спеціальність культурологія. Коли я побачила, що там буде історія моди, кіно, візуального мистецтва, багато гуманітарних наук... Я подумала, що це просто ідеально, це те, що я шукаю. Я буду освіченою людиною в різних напрямках і буду вивчати саме те, що мене надихає.
Родичі активно підтримують та відвідують ваші заходи. Чи надає це більше впевненості у вашій справі?
Іноді мені буває трохи ніякого. Я боюся, що незнайомі люди можуть сприйняти це неправильно, аби не було відчуття, що ніби дитинку прийшли підтримати. Але я розумію, що у нас такі традиції в сім'ї, вона у нас дуже любляча і всі один одного підтримують. Мої батьки, мій брат, мій коханий — вони дуже активно слідкують за моїм блогом, все дивляться, все коментують. Бабуся теж має свою думку про це, їй не всі мої теми заходять. Тому дійсно, це надає впевненості, бо я розумію, що незнайомі люди можуть соромитись, вони не будуть так активно ділитися своїми враженнями. А рідні скажуть і те, що сподобалось, і те, що не сподобалось. Тому завжди відчувається, що тобі є для кого це робити.
З дитинства ви хотіли стати блогеркою, а зараз впевнено рухаєтесь у цьому напрямку. Чи складно поєднувати блог та роботу?
На початку було дуже складно. Я пам'ятаю, коли я прописувала сценарії для сторітелінгу чи починала вчитися монтувати відео, у мене це забирало дуже багато часу. Сьогодні я бачу, що можу вести блог більш вільно. Наприклад, в сториз я роблю більш життєвий контент. А те, що забирає багато часу, я публікую в рилз або постах. Мене мотивують події, статті та книги, які я читаю. Мене надихає спілкування з людьми, особливо з моєї сфери. Я дуже відповідально ставлюся до авторського права, до інтелектуальної власності та плагіату. Тому, у мене ви ніколи не побачите щось, що я побачила на англомовному просторі соціальних мереж і просто переклала. Це завжди мої ідеї та думки, але я можу надихнутися якимось форматом.
Наразі у вашому Instagram фешн-челлендж. Як ви обираєте свої образи?
На лекції я намагаюся вдягатися відповідно до їхньої теми. Якщо це лекція про українське мистецтво, то я скоріш за все одягну вишиванку або класний український бренд. Якщо лекція про ню або про кохання, я оберу колготки з амурчиками. На екскурсіях ви мене ніколи не побачите в спортивному костюмі й без посмішки. Якщо людина виділила трохи часу на музей, то я, як провідник у світ мистецтва, маю зробити все, щоб її перебування було дуже приємним і цікавим. Але насправді мій челлендж трошки провалився. Я зрозуміла, що 30 днів не просто гарно вдягатися, а ще й знімати, клопітно.
Як ви обираєте теми для нових лекцій та публікацій?
Перед лекціями я дуже ретельно продивляюся все, що є на ринку. Аби не повторюватися та подивитися на подачу, якщо знаходжу щось схоже. Я беру дуже цікаві матеріали, англомовні, компілюю те, що вже знаю та те, що знаходжу в джерелах, до яких мало хто добирається. І я знаю напевно, що ніхто з моїх колег не робив такого. Може бути тема, яку мені цікаво особисто розглянути, але я розумію, що я в цьому не спеціалістка. Я не беру на себе відповідальність про це віщати людям. А є теми, які я досліджую давно, їх багато. Наприклад, це ню, тілесність в мистецтві, ставлення в різні епохи до оголеності. Або українське мистецтво, особливо сучасне. Коли я обираю тему, наприклад, «Війна в мистецтві», я можу настільки проявити себе як професіонал і спеціаліст, що це мене дійсно надихає. Я знаю, що це моя доробка, те, що я сама знаходжу в вивченні мистецтва.
Музей, лекції, блог та навчання займають велику частину вашого життя. Як ви проводите свій вільний час?
Особливість моєї професії в тому, що у мене немає конкретного робочого часу. Сценарій для відео я можу написати о 12-й ночі, або читати якусь статтю для роботи, вночі чи зранку або у вихідний. Або ходити на виставки, що, з одного боку є моїм хобі, а з іншого боку пов'язано з роботою. У мене чудові друзі, коханий, сім'я, я люблю проводити з ними час. Театри, посиденьки з друзями. Люблю природу, хоча хотілося б більше їй приділяти уваги, тому що це дуже розслабляє. Крім того, намагаюся відносно регулярно практикувати йогу, медитації. Відкрила для себе світ буддистської філософії та карми. Але іноді, я багато сиджу вдома і втикаю в соціальні мережі.
Який витвір мистецтва ваш найулюбленіший?
Я дуже люблю Марину Абрамович і її перформанси. Я вважаю її такою таємничою, надлюдською. Я люблю, як би це банально не було, Густава Клімта та й взагалі Віденську сецесію. Ще люблю Джона Сінгера Сарджента та його роботу «Гвоздика, лілія, лілія, троянда». Але разом з тим я обожнюю сучасне мистецтво. Мені подобається Нікіта Кадан, один з найцікавіших для мене. Тому що, він завжди працює з цікавими темами культурної, політичної пам'яті. Але я дуже відкрита до різних проявів сучасного мистецтва.
Які проєкти та колаборації бажаєте втілити у майбутньому?
Найважливіший проєкт, про який я мрію, це арт-простір в центрі Одеси, якого дуже сильно не вистачає нашому місту. У нас чудове місто, розвинуте, але в культурному плані, на жаль, йому ще рости й рости. Я б дуже хотіла, щоб арт-центр поєднував галерею та простір для майстер-класів, подій, лекційної програми для дорослих та дітей. Щоб це було дуже затишне та стильне місце, щоб там була книжкова крамничка з цікавою професійною, і не тільки, літературою. У нас немає такого місця, куди можна зайти, погортати гарні книжки, почитати, посидіти, пофотографуватися, випити кави та подивитись на мистецтво. Якщо більш наближено до сьогодення, то в першу чергу — колаборації в блозі з різними брендами. У мене є декілька дуже цікавих ідей для лекцій, які мені хочеться провести не в звичному форматі, а більш гарному. Наприклад із залученням флористки, яка проведе майстер-клас за мотивами теоретичної частини лекції. Або зробити лекцію в кооперації з рестораном, де кожне блюдо буде відповідати якійсь картині, наприклад, з голландських натюрмортів. Мрій багато, дуже сподіваюся все втілювати. Мистецтво і те, скільки любові до життя мені передається з ним, це те, що мене надихає. І я б дуже хотіла це ширити далі, заражати цим стилем життя інших людей через свої лекції, через те, що я створюю, через блог, ну і, мабуть, через це інтерв'ю також.
