Мотивовані співробітники працюють ефективніше та приносять більше користі компанії. Це завжди історія win-win! Світлана Онищенко – спеціаліст з управління кадрами. У сфері управління персоналом працює більше 10 років та точно знає, що потрібно аби усі процеси в компанії максимально якісно працювали, а працівники задовольняли потреби бізнесу. Але чому в Україні досі існує дискримінація та процвітає ейджизм, а брак компетенції перевищує брак кадрів? Поговорили в інтерв'ю для журналу GOSSIP magazine.
linkedin.com/in/svetlana-onishchenko
Світлано, до якого найважливішого інсайту ви прийшли, займаючись управлінням персоналу в різних проектах? Що найголовніше?
Команда! Це найважливіше у будь-якому проекті, у будь-якій сфері. Від команди залежить, наскільки швидко та красиво ідея перетвориться на готове рішення чи продукт. Попри фрази «незамінних людей немає» і «система не повинна бути зав'язана на конкретній особистості», існує безліч прикладів, коли саме одній людині вдавалося зіграти важливу роль і врятувати компанію.
Якщо команда — найважливіше та найпрекрасніше, то що тоді найскладніше?
Ті ж люди (посміхається). Точніше, людський чинник. З ним завжди складно, непередбачувано і часом складно. Але згодом розумієш, що кожна людина унікальна. «Працювати з лідерами, щоб створювати сильні команди» – моє гасло та моя суперсила. Я працюю з сильними та підсилюю їхні слабкі сторони, допомагаю врівноважити та збалансувати усі етапи життя. Що я точно не вмію, так це працювати зі слабкими людьми, адже я не маю можливості повторювати, пояснювати по багато разів одне і теж, бути вчителькою для них. На жаль, в Україні не так багато спеціалістів, які можуть керувати сильними і розумними людьми. Ми досі багато чуємо і говоримо про soft та hard скіли, але варто запам’ятати – це більше не працює. У нас зараз йде брак компетенції, а не людей. Тому коли ми знаходимо людину з професійними сильними скілами, нам потрібно навчитися нею керувати, створити таке середовище, в якому цей спеціаліст розкриється. Моя головна задача – створити середовище в компанії, де всім класно!
Світлано, тема дискримінації актуальна і досі в Україні. Чи стикалися ви з цим поняттям в роботі?
Звичайно. До прикладу, ейджизм проявляється дуже активно, досі багато компаній на певні посади шукають, умовно, «молодих людей до 25 років». Але зараз все частіше дорослі люди дають більшу цінність компаніям, ніж молоді. Це все ще приходиться доводити. Є таке, що «не хочу жінку з дитиною» в компанію, адже догляд за дитиною, менше концентрація і таке інше. Дискримінація по гендеру теж є і зараз вона досить дивна: не хочуть брати чоловіків в компанії, бо у нас в країні війна і їх «заберуть». А про те, що жінки заробляють менше чоловіків – говорити не варто, і так всі це знають. Ці обмеження існують, але я з ними працюю!
Цікаво, а з чого починалась ваша кар’єра в сфері управління?
З психотерапевта (посміхається). В 22 роки я вже була мамою двох дітей, за плечами невдалий шлюб, а я молода, амбітна і з розумінням, що мені треба розвиватися та ставати на шлях самореалізації. Отримавши другу вищу освіту я почала працювала психологом, далі мене перехантили в рекрутмент, а звідти – в HR. Мені пощастило, бо починала я свою кар’єру у великій IT компанії, де вже була автоматизація, де засновник вкладався в навчання працівників. Завдяки цьому я навчалася в Берліні, мала змогу вивчати мову та відвідувати європейські конференції. Цей вайб викликає залежність, бо в який момент ти розумієш, що не розвиватися ти не можеш (посміхається). І наразі я працюю у великому холдингу, в якому вміщено декілька компаній, але до мене приходять також люди ззовні за консультаціями. Під управлінням персоналу прийнято розуміти певний вид діяльності, спрямований на керівництво людьми з метою реалізації проектів організації. Для мене управління персоналом — це не про сувору регламентацію дій кожного з працівників, а про вміння взаємодіяти з ними: поважати, мотивувати і направляти їх роботу на благо компанії. Це багатогранний процес, який потребує ретельного підходу та розуміння індивідуальних потреб кожного. За допомогою правильної стратегії мотивації та підтримки ми досягаємо бажаного!
Світлано, психотерапія допомогла вам «віднайти» себе. В своїй роботі ви працюєте з людьми, які також, інколи, збиваються з дороги. Що б ви порекомендували українцям, які сьогодні знаходяться в постійному стресі та відчувають вигорання?
На сьогоднішній день, особисто для мене, однією з найцікавіших тем є ментальне здоров'я та емоційний інтелект. Всі ми знаємо, що неможливо змусити хвору з температурою людини працювати «на повну». І, на щастя, ніхто цього не робить. А ось із депресією чи занепокоєнням ситуація інша. Її неможливо вимірювати градусником або тонометром і іноді такий стан сприймається як проста, елементарна людська лінь. Саме тому тема психологічного та емоційного здоров'я — дуже непроста, хвилююча і тим самим актуальна. На жаль, у нашій країні мало хто про неї замислюється та поглиблюється. Ментальне і фізичне здоров'я пов'язані набагато тісніше, ніж багато хто собі уявляє. Багато сильних менеджерів зараз в психотерапії, і я усім рекомендую бути в терапії. Бо все, що є внутрішнє нас відображається на нашому персоналі. І навпаки, коли у людини проблеми на роботі, не досяжні цілі, він цей тягар несе в сім’ю. Оточуйте себе людьми, які цікаві вам, з якими ви на одній хвилі. Не бійтесь просити про допомогу, йдіть в терапію та проводьте ревізію своїм знанням. Вчіться, шукайте нові заняття, які приносять вам виключно задоволення!
Мотивувати інших у вас вдається прекрасно. А хто чи що мотивує вас?
Вивчення мов, постійні тренінги, делегування, робота над ментальним та фізичним – це все про розвиток та внутрішню мотивацію. Я постійно розвиваюсь та навчаюсь, але що важливо – я ще й «розучуюсь». Варто не тільки навчатися, а й забувати те, що вже не працює. Якщо ми зможемо очиститися від старого досвіду, прийняти його, подякувати за те, що він був, позбутися кайданів, які заважають створити життя нашої мрії, тоді ми зможемо досягти багато чого (посміхається).
Зберігати здоровий глузд, донатити та продовжувати жити - це те, що намагається робити кожен свідомий українець. Як ви тримаєте баланс між роботою, особистим та війною? Що допомагає?
Наразі мій син боронять Україну. І я ним безмежно пишаюсь! Необхідність триматись заради нього, підтримувати – мотивує та дає мені сили продовжувати робити все заради перемоги. На початку повномасштабного вторгнення мій старший син пішов добровольцем, а я залишилась в Україні, адже маю психологічну освіту, сильний характер та дух, який багатьом чоловікам бракує. Я знала, що в разі чого зможу взяти зброю до рук та захищати країну. Бажання робити все задля нашої перемоги не дає мені можливості навіть подумати про те, що я, як особистість, можу здатися. Мені допомагає моє круте оточення, найпрекрасніші люди поряд, робота, від якої я отримую задоволення!
