Такі жінки мотивують. Вона прекрасна — талановита, гарна, розумна, смілива й рішуча. Шлях трансформації, який кожен проходить по-своєму, їй вдалося пережити з достоїнством та переродитися, як птиця Фенікс. Людмила – смілива, творча українка, яка знає цінність життя та не боїться пробувати себе в новій професії – в моделінгу!
Людмило, наразі ви проживаєте в Нідерландах. Скажіть, це був вимушений переїзд після початку повномасштабного вторгнення чи особисте бажання?
Я завжди мріяла багато подорожувати Європою, пізнавати різні культури та надихатися красою країн, але жити – тільки в Україні. Після початку повномасштабного вторгнення, жінки, а особливо мами, «не обирали» країну майбутнього проживання, а були вимушені шукати місце, де буде безпечно для дитини. Однією з цих жінок була я. Тоді Нідерланди стали моїм тимчасовим прихистком, а сьогодні – прихистком на невизначений час. На момент переїзду до іншої країни моїй донці було 16, а виховуючи дівчинку-підлітка, мені важливо, аби психологічний та ментальний стан моєї дитини був в порядку. Ми прожили в Україні 10 місяців після початку повномасштабного, я дуже хвилювалася за неї, за час, коли вона в коледжі чи з друзями, а її стан був як і мій – надірваний. Тому ми прийняли рішення виїхати з України. Хоч зараз багато наших знайомих, які залишилися в Україні кажуть, що можна звикнути до сирен, звикнути жити в умовах війни. Звісно, я погоджуюсь з їхнім вибором та приймаю його, але стосовно себе маю іншу думку. Я прислухалася до себе та внутрішнього стану, до власної інтуїції та вибрала тимчасовий захист в іншій країні. Як для мене, в Україні наразі небезпечні умови для проживання, а коли ти мама – ти відповідальна не лише за власне життя, а й за життя дитини.
Починати життя з самого початку складно у будь-якому віці - будь це молода студентка чи доросла жінка. Чи було тяжко вам? Може ви з тих, хто легко адаптується до нових обставин?
Переїхавши, я придивлялася до нових обставин, до нового місця та людей. Я розуміла, що потрібно робити нові кроки, а ще я бачила, як важко адаптується до нового оточення та життя в іншій країні моя донька. На той час вона переживала нелегкий підлітковий період. Тож склавши усі обставини переїзду, скажу: обійшлося не без труднощів. Я давно реальним поглядом дивлюся на деякі життєві ситуації і в потрібні моменти беру воля в кулак та стійко проходжу усі незгоди. Тому, першу адаптацію ми пройшли. Моя донька пішла в місцеву школу, а згодом – знайшла друзів. Але адаптація триває далі, адже будь-яка країна має свої плюси і мінуси. Нідерланди – країна специфічна, але має свої цікаві особливості.
Людмило, а що для вас було основною мотивацією не здатися, не закритися в собі, а навпаки - розправити крила та зробити крок вперед?
В моєму житті був достатньо болючий період, але це один із етапів, який внутрішньо змінив мене. Період, який зробив мене такою, якою я є сьогодні: сміливою, стійкою, я вмію ризикувати та тримати стійкі позиції. Більше 9 років тому, проживаючи складні життєві обставини, але не зовсім прислуховуючись до себе, вчасно не зупинивши темп, не розуміючи, що пора звернути увагу на себе та моральний стан, як наслідок я отримала – психо-емоціональне вигорання, а потім – фізичний біль, майже депресію. Я не могла повірити, що все це відбувається зі мною. Аналізуючи сьогодні, розумію, що то були роки, коли я проживала період трансформацій. Коли в тобі змінюються «налаштування», погляди на життя, мислення та відношення до навколишнього. Через біль душі та тіла робилися кроки в любов до себе, до збереження себе. Майже 1,5 роки я не впізнавала – «хто я?». Було відчуття, що у мене забрали серце, душу, радість, сльози, переживання, любов – усі живі емоції. Було враження, що я ніби померла, але продовжувала ходити по землі серед людей. В такому стані моє життя продовжувалось на автоматі. Під час проживання складного періоду я намагалася «триматися», особливо – не показуючи нікому свою вразливість. Інколи я не могла вставати з ліжка, в моєму тілі не було сил, але навіть в такому стані я не дозволяла аби хоч хтось запідозрив, що зі мною щось не так. Докладаючи зусиль я підводилась, приводила до ладу свій зовнішній вигляд і автоматично продовжувала виконувати усі життєві справи. До мене приходило усвідомлення, що варто звернутися за допомогою до лікарів, але після декількох спроб зрозуміла, що вони ставлять мені необґрунтовані діагнози, щось лікують, але все це було без толку. Пізніше зрозуміла, що потрібно спробувати допомогти собі самій і розпочати з внутрішнього діалогу та аналізу. Велику підтримку я відчувала вірою у вищі сили, постійно зверталася, щоб мені допомогли розібратися в собі і знайти вихід. Розмовляючи з собою і звертаючись до небес я поступово почала себе «витягувати», вселяти в себе позитивні думки, що я впораюсь і цей період треба пережити. Вже чітко стало зрозуміло: якщо візьмеш на себе забагато професійної, сімейної, життєвої відповідальності – будеш проживати життя інших. А якщо думаєш, що тобі за це «нічого не буде» - то ні. Буде. Так сталося у мене. Згодом, поступово, емоційний стан я почала «розрулювати». Багато прогулянок на свіжому повітрі, слухала позитивну музику, спілкувалася з добрими та цікавими людьми – все це сприяло покращенню. Залишалося виправити мій фізичний стан та самопочуття. Але після минулого досвіду з лікарями, яких мені радили, як кваліфікованих спеціалістів, від яких я йшла, на жаль, без результату, я вирішила спробувати щось інше. На цей раз я інтуїтивно зробила вибір на молодого спеціаліста лікаря-невропатолога, який займався мануальними практиками. Прийшовши на прийом я чесно сказала: «Я втомилася, але дуже хочу жити, скажіть, що мені робити?» На щастя маловідомий лікар для мене видався найкращим спеціалістом, який старанно проводим зі мною дихальні практики, робив масажі за власною методикою, а потім сказав мені: «Навчіться розслаблятися і жити своє життя». І це був ще один крок, де я почала поступово повертати собі себе. Я чітко зрозуміла, що той період в 1,5 року був випробуванням для змін. Пройшовши трансформацію, я прийшла до себе зовсім інша, перероджена. Відбулися зміни як зовнішні, так і внутрішні, професійні та емоційні, зміна друзів та оточення, відбулися зміни в харчуванні, повна відмова від поганих звичок та зміна поглядів на життя. Головне - змінилися цінності. Після всього пережитого я почала відроджуватися. Трансформація далась мені не легко, але таким чином я наростила собі крита та змогла злетіти. Все навколо мене стало іншим, розфарбованим кольоровими фарбами, бо саме так я почала бачити світ. Після тієї ситуації я навчилася прислухатися до себе, свого стану та здоров’я. Тому приїхавши до Нідерландів, зіштовхнувшись з купою нових складнощів, я була без паніки, адже знала, як працює моє тіло та мозок. Як шукати пріоритети та вихід із будь-якої ситуації. Вірити у вищу силу, довіряти всесвіту, адже життя одне і воно – безцінне!
Чи були поряд з вами близькі люди, які підтримували та підтримують вас? На скільки важливо на шляху змін мати «своїх» людей поряд?
На той момент, у тому стані, в якому я знаходилася, я мало що розповідала близьким та рідним про себе. Я не хотіла, щоб вони за мене хвилювалися. А щодо оточення, то саме під час трансформації воно кардинально змінилося. Деяких людей я «залишила» в минулому, адже нам не по одному шляху. Також залишила в минулому декілька гуманітарних професій та робіт. У мене змінилося мислення і для багатьох я стала незручною. Окріпши, я змінила напрямок в beauty сферу, де надихалася красою косметики, візажу та спілкувалася з цікавими людьми. Саме там я поступово почала зустрічати нове коло друзів, а зі старих друзів залишилися лише декілька вірних та емпатичних. На даний час, коли я закордоном, найближчою людиною для мене є моя донька. Яка завжди і у всьому підтримує мене. Також маю велику моральну підтримку на відстані від своєї бабусі, яка в Україні. Я за неї хвилююся, але знаю, що вона в надійних руках моєї молодшої сестри. Підтримка бабусі моєю сестрою для мене також є великою підтримкою коли я вдалині.
Людмило, у вас були зйомки та покази у Франції, Турції, Україні та Бельгії. Модельна карʼєра - це ваша мрія?
А це вже інша частина історії (посміхається). Навіть в умовах війни у мене все йшло з творчим поглядом на життя, я із захопленням працювала в beauty сфері отримуючи від цього душевне задоволення, саме так, як я й хотіла. Мені ще зі школи подобалося бути в будь-якій творчій спільноті, де можна себе проявити. Напередодні переїзду до Нідерландів я почала задумуватись: що в перший час, коли я буду адаптуватися в новій країні, чим творчим мені зайнятися, який цікавим хобі для душі? Тоді я розуміла, що в будь-якому випадку потрібно буде спочатку вчити мову для того, аби вливатися в середовище, але я не хотіла чекати, а навпаки – мала бажання знайти для себе заняття «тут і зараз». Тому ще під час переїзду, будучи в Україні, мені трапилася реклама міжнародного проекту, де жінки будь-якого віку та параметрів можуть спробувати реалізувати себе в модельній сфері. Такий проект, звісно, мене зацікавив. Я жінка-авантюрист, бо незнаючи, яке життя мене чекає в новій країні, я сказала собі, що маю ризикнути. Ще з дитинства я полюбляла стояти перед дзеркалом на маминих каблуках та гортати журнали з красивими жінками. Раніше моделінг я не розглядала в якості можливої кар’єри, але дуже хотілось спробувати щось нове для себе. Тим більше, я дуже люблю гарно одягатися, фарбуватися, фотографуватися – це моє на усі 100%. Адже найголовніше – займатися тим, що тобі до душі. На проекті я зустріла багато творчих людей, однодумців та українських приятельок, спілкуюся з професійними людьми з fashion сфери. Для мене це новий досвід в житті. Абсолютно інший напрямок, який відрізняється від того, чим я займалася раніше. З командою я маю можливість потрапляти на різні fashion заходи, фотосесії для журналів. Звісно, перебуваючи на таких заходах, у мене почали з’являтися нові мрії щодо перетворення свого хобі і цілеспрямований напрямок моделінгу. Я готова крокувати цим нових шляхом і відкрита до fashion співпраці з різними джерелами!
По фото із ваших соціальних мереж можна точно сказати, що ви дуже стильна! Кожен образ начебто підібраний стилістом. А що вам найбільше подобається в модельній сфері?
Дякую за комплімент! Мені дуже приємно (посміхається). Мої фото в соцмережах переплітаються на фото із життя, та фото із теперішнього захоплення. Фото з житті – це мій зовнішній вигляд, якою я є в повсякденному житті, спеціального образу для щоденного фото я не створюю. Прокидаючись та одягаючись я створюю собі настрій, а за настроєм підбираю одяг, роблю мейк та зачіску, а виходячи в світ я радую себе, паралельно роблячи фото, адже мені це дуже подобається. В такі моменти від перехожих отримую посмішки та компліменти. Інші фото – це професійні фото з різних заходів та фотосесій. Мені до вподоби те, чим я займаюсь. В модельній сфері мені сприймається майже все із задоволенням, але найбільше до вподоби – фотосесії різного формату.
