Вона надихає своїм прикладом, доводить, що все задумане – можливе! Марія Довгалюк – підприємниця, засновниця жіночого клубу «Women's club Senec», є партнером клубу мандрівників InCruises, амбітна та цілеспрямована жінка, яка знає, в чому її місія!
Фотограф instagram.com/svitlana_vrublevska
Марія, більше 5 років ви проживаєте у Словаччині. Розкажіть, чому обрали цю країну? Це був виважений переїзд?
Більше – вимушений (посміхається). До переїзду в Словаччину останні 3 роки я працювала у фінансовій компанії, де починала, як менеджер відділення, а на момент, коли йшла з компанії – стала регіональним менеджером в Кривому Розі. Цього було недостатньо, адже мої амбіції не задовольняли рівень мого життя, я завжди знала, що можу більше, але як втілити це – не розуміла. Словаччина стала для мене з чоловіком «трампліном», який привів нас до того, що ми маємо сьогодні: фінансову незалежність, кар’єрний ріст, свободу рішень та дій. Коли чоловік повідомив, що хоче їхати за кордон, я твердо вирішила, що поїду за ним. Словаччина – це прекрасна країна, в якій живуть чудові люди, але той шлях, який довелося нам пройти – був тернистим. Тяжкі умови праці, проблеми з документами, відсутність рідних та близьких поряд, підірване здоров’я – це лише частинка закулісся еміграції. Але оглядаючись на 5 прожитих років тут, твердо можу сказати – я ні про що не жалкую!
Ні для кого не секрет, що раніше українців за кордоном вважали «дешевою» робочою сило. Ви тяжко працювали в Словаччині. Скажіть, це жага до нового чи внутрішня сила?
І те, і те. Я дуже рано «подорослішала». Мені завжди хотілося самостійності, тому в 16 років я вирішила, що хочу жити самостійно. Працювала завжди, скільки себе пам’ятаю. Пробувалась в різних сферах: від офіціантки до диспетчера служби таксі, від продавця до керівника компанії. Я ніколи не боялася роботи, але в Україні низька заробітна плата, перспектив небагато, а про власну квартиру і мріяти годі. Приїхавши до Словаччини я працювала на тяжких роботах. Перші місяці для мене були пеклом, адже у мене боліли ноги, тріскалися пальці, я була втомлена і виснажена. На той час не розуміла, як з цього «пекла» вибратися. У мене навіть в думках не було, що я можу більше. Маючи стереотип, що лише тяжка праця виведе мене на достойний рівень, я продовжувала тяжко працювати більше 3-х років. Внутрішній боєць не давав мені можливості здаватися, адже інтуїція та чуйка, які супроводжують мене все життя, говорили, що настане момент, коли я, як птиця Фенікс, почну шлях відродження!
Сьогодні багато українців проживають за кордоном та проходять складну адаптацію. Ви вже пройшли цей етап. Що було найскладніше?
Все (сміється).Так як мову я не знала, перший час було достатньо складно, з часом я самостійно вивчила словацьку, але цей етап виявився найпростішим з усіх. Взагалі закордоном найскладніше – розібратися з легалізацією. Частіше на себе бере відповідальність фірма, в якій ти працюєш, але у нас з цим було купа проблем. Пошук квартири, пошук оточення, робота, яка приносить задоволення, сум за домом та рідними – відголоски адаптації.
Марія, ви цілеспрямована жінка! Вас чекали перепони, які, ймовірно, зробили вас сильнішою. Чи була думка повернутися в Україну?
Звичайно! Багато разів хотілось поїхати, а перші три роки «зривало дах», я їздила в Україну кожні півроку аби просто набутися вдома. Але, по-перше – нам не було куди повертатися в Україні. Так, батьки є, але власного житла ми не мали, кар’єрних перспектив, на той час, не було. По-друге, я знала, що як би важко нам не було, треба з чогось починати тут. Я сказала стоп, потрібно щось змінювати в своєму житті. У тебе може не вірити весь всесвіт, але сенс від того, якщо у себе віриш ти? Маючи віру та впевненість у своїх діях, можна дійти набагато далі, ніж того від тебе очікують. Незалежно від оточення, обставин та інших перешкод, самодостатня жінка, на мою думку, завжди буде шукати способи, методи стати краще та реалізовувати свої плани.
Сьогодні ви є авторкою та засновницею клубу для жінок «Women's club Senec» в Словаччині. Як ви наважилися на новий крок?
Все, що в моєму житті є і буде – залежить лише від мене. Я достатньо навчилася в Словаччині, отримала базу знань, досвіду і розуміла, що можу дещо більше, ніж просто зливати свою енергію туди, де я не отримую натхнення. Спілкуючись із жінками різних національностей тут, я відчула одну і ту ж проблему – усі ми адаптувалися, але так і не змогли знайти класне, екологічне коло друзів, яке надихатиме. Люди не довіряють одне одному, стають більш закритими, але у всіх блищать очі, коли вони знаходяться в дружньому енергетичному полі. Коли я приїхала з України мені дуже не вистачало друзів, середовища, де я відчуватиму себе комфортно та спокійно. І тут виникло питання: якщо я не почну змінювати обставини, обставини змінять моє життя?
Розкажіть, що чи хто надихнув вас на створення клубу для жінок?
По-перше, я нерідко чула від знайомих та друзів, що спілкуючись зі мною їм стає «легше»: поділитися успіхами, пожалітися на проблеми та почути пораду. По-друге, в нашому маленькому містечку не вистачало світських заходів, де на один день кожна жінка може відчути себе іншою. Хоч раз на місяць залишити чоловіків вдома, дітей, проблеми та побути собою. Гарно одягнутися та згадати, хто є ти. Не дружиною, не мамою, не працівником, а жінкою – собою! Першу зустріч клубу я провела 2 місяці тому і це було вау! Мені важливо, щоб жінка відчувала себе жінкою, самодостатньою, реалізованою, прагнучою до нового. Нещодавно я створила телеграм канал та фейсбук групу, в які додалися вже більше сотні людей, там я ділюсь своїми думками, цікавими фактами та майбутніми темами, які підніматимуться на івентах. На зустрічах клубу будуть різні тематики: від нумерології до карти бажань, від психології до моди. Все, що можна обговорити за келихом шампанського чи смачного чаю!
Марія, у вас дуже змінилося мислення. Що допомогло вам?
Після того, як я почала працювати з психологом, моє життя кардинально змінилося. Це заслуга не лише психолога, а й моя. Вона давала мені ключі, а я ними вміло користувалася. Саме в роботі з психологом до мене прийшло розуміння, що я можу більше, я можу ВСЕ! Ми багато працювали із самооцінкою і це дало свої плоди! А ще підтримка рідних. Я дякую своєму чоловікові за підтримку, він завжди в мене вірить, навіть коли я зневірююсь (посміхається). Підтримує будь-яку мою авантюру і це підживлює мене.
Живіть і радійте кожному дню, дякуйте долі за те, що у вас є, і будьте щасливі!
