Самооцінка - це те, у що ми повірили самі про себе. І ці вірування настільки глибоко в нас, що несвідомо впливають на всі сфери життя – кар'єру, стосунки, гроші, здоровʼя, зовнішність. Чим міцніша віра у свою цінність – тим впевненіше та щасливіше почувається людина. Як підвищити самоцінність розповіла духовний психолог Наталя Шатіло. А ще поділилася, чому терапія у парі – це прекрасно для стосунків з чоловіком і як це допомогло їй!
Наталя, за першою освітою ви – маркетолог, але психологія супроводжувала вас усе життя. Скажіть, хто чи що повпливало на вибір вашої професії?
Я зі школи мріяла стати психологом і готувалася до вступу на психологічний факультет. Ще з девʼятого класу знайомі хлопці називали мене Наталя-психолог і постійно приходили до мене, щоби розповісти про свій стан, про стосунки з дівчатами, щоби я їм щось підказала. Сама я була пухленькою, невпевненою, не вважала себе вродливою тож мене взагалі дивувало, що хлопці зі мною спілкуються та тим паче цікавляться моєю думкою. Через декілька років, коли я розквітла та почала ходила на побачення, хлопці теж починали розповідати про своє життя і казали, що не розуміють чого вони так відверто зі мною говорять, навіть на першій зустрічі. Мене це дивувало, та навіть почало насторожувати, – я тоді не розуміла, що люди поруч зі мною розкриваються, довіряють, зцілюються. Мені було всього 16 років, тож я злякалася і в останній момент пішла навчатися на маркетолога.
Пройшло 8 років – я отримала 2 вищих, працювала маркетологом, викладала в ВНЗ і нібито життя йшло як має бути. Але мені було емоційно погано, я відчувала що життя іде кудись не туди – мене нічого не радувало, не виходило будувати стосунки з чоловіками і навіть подругами, набрала вагу, були проблеми з жіночим здоров’ям, перестала собі подобатися. Я була розгублена, сповнена роздратуванням, заздрістю та образою на весь світ.
На щастя, у моє життя увійшла людина, яка запропонувала спробувати роботу з психологом. Я була скептично налаштована, бо і “сама ж розумна”, але пішла. Так і почався мій шлях до себе.
Тобто через особисту терапію ви наважилися повернутися до свого бажання самій бути психологом?
Саме так. Звісно, було страшно все кидати, йти у нову професію, та й ще яку в оточенні не сприймали серйозно, бо “всі проблеми від неробства та від того, що багато вільного часу”, але зараз вдячна собі за те рішення. Поступово у роботі з психологом мій стан та життя змінилися. І я побачила як багато жінок прагнуть того ж самого, до чого прийшла я, але не розуміють як змінити те, що є. Тож пішла вчитися на психолога, бо здавалося, що я світ зраджу, якщо не почну з людьми працювати.
Я навчалася науковим методам, але мені було замало, бо вивчення філософії, релігії, духовних практик показали мені, що людину «лінійкою не виміряєш». Тож я поєднала у своїй практиці наукове і духовне знання.
Зараз допомагаю жінкам проходити їх трансформації, бути цілісними та справжніми, дозволяти собі власні бажання, навіть якщо “гарні дівчинки так не роблять”. Я вірю, що жінки сильно впливають на те, у якому світі ми живемо, тож мені цінно допомагати їм бути щасливішими та цілісними на рівні тіла, душі та розуму.
А розкажіть, чи практикували ви у власних стосунках парну терапію, вже коли стали психологом? Ви за чи проти?
До терапії мої стосунки були побудовані на маніпуляціях, драмах, образах та емоційних гойдалках. Я це не усвідомлювала і вважала нормою, але це був жах. З чоловіком, коли починали стосунки, кожний з нас вже працював з психологом. До речі, він і став тією людиною, завдяки якій я сама пішла у терапію. З часом — почали проходити парні психологічні та духовні практики, але я більше схиляюся до індивідуальної роботи кожного, а парна терапія – це потім і вже як доповнення. Якщо чесно, я не дуже вірю, що без психологічної роботи можна побудувати дорослі гармонійні відносини, про які жінки часто мрійливо говорять. Зазвичай, люди не розуміють своїх почуттів, мотивів власних дій, їм важко навіть з собою стосунки побудувати, тож з партнером виникає багато складнощів.
Але все ж, що більше хвилює жінку сьогодні? Вона сама чи її стосунки, чоловіки, заміжжя?
Жінки взагалі багато хвилюються (посміхається). Але найчастіші запити в моїй практиці – це питання самоцінності. Мені подобається ця динаміка, тому що як на мене, жінкам нарешті стають цікаві в першу чергу вони самі.
І дійсно, самоцінність – це фундамент і якщо він хиткий – буде перекос у всіх сферах життя. Але для кожної людини питання самоцінності сприймається по різному: для когось – це про бізнес, роботу, гроші, для когось – про проявленість в соціальних мережах, підписників або статус, для інших – про зовнішність чи про стосунки. Але важливо розуміти: самоцінність – це в першу чергу те, у що ми віримо про себе, що вважаємо для нас можливим. Зовнішня реальність будується на внутрішній. Тож якщо ми забуваємо про власну унікальність, втрачаємо опору, починаємо себе порівнювати з іншими не у свою користь – ми собі сипемо каміння під колеса, від чого рух до мрій стає важкий або навіть неможливий. Жінкам навʼязуть ідеальні картини, з якими вони себе порівнюють. “Ви маєте бути успішними, красивими, розслабленими, жіночними, завжди задоволеними, сексуальніми, відпочившими, з гарним настроєм та ідеальною зачіскою, медитувати і їсти брокколі”. Багато жінок тривожно намагаються відповідати цим “стандартам”, але чокнутися можна з такими вимогами. Тож не дивно, що теми самоцінності та пошуку себе, власних бажань – актуальні.
Наталя, поговоримо про порівняння себе з іншими, чи є це нормою?
Ми люди, ми бачимо інших людей, тож порівняння якоюсь мірою природне явище. Наприклад, як ми дізнаємося про те, що хочемо щось змінити в житті, що хочеться іншого ставлення до себе у відносинах з чоловіком? Скоріше за все, з досвіду іншої людини, який ми побачили. Інше питання, яким чином ми використовуємо це: задля того, щоб вважати себе найгіршою людиною у світі і потонути в самобичуванні, або щоби побачити як багато в світі різноманіття та можливостей, які доступні і можливі для нас.
А як абстрагуватися та оцінити себе обʼєктивно? Особливо в еру соцмереж.
Дійсно, соціальні мережі підсилюють комплекс неповноцінності. Але знову ж, коли людина віднайшла свою опору та цінність – її не хитає від того, хто що сказав чи показав. Якщо у соціальних мережах тригерить успішний успіх з якими людина порівнює своє життя і від цього страждає – то я завжди рекомендую відписатися від тих людей, через яких стає гірше. Не треба себе насилувати контентом, який впливає негативно на ваш стан. І ще: жінки так сумлінно шукають що з ними не так. А якщо задатися питанням: а що зі мною ТАК?
