Авторка: Марія Литвиненко, підприємиця, власниця бізнесів RoLit Groupe Inc. та Rocha Auto Inc (Канада). Мотиваційна менторка, майстриня методу діагностики призначення людини за матрицею особистості, письменниця.
На фото у моєму Instagram я переважно усміхнена. Навіть тоді, коли життя йде шкереберть і я збираю себе по шматочках із нуля. Це безцінний досвід довжиною в 10 років: за цей час я встигла втратити бізнес і сім’ю, розчаруватися в людях, майже зневіритися в собі й навіть зазирнути смерті в очі. А потім — відродити справу, що приносила мені радість, запустити нові проєкти, навести лад із тілом та внутрішнім світом та поступово створити нову родину, де живе щастя. І, найголовніше, знайти відповідь на питання: хто я і в чому моя місія.
Шлях до себе
У пошуках я зверталася до різних фахівців своєї справи, різноманітних методів самопізнання: класичного психоаналізу, гіпнозу, регресології, астрології, Human Design, матриці особистості тощо. Проте питань усе одно залишалося занадто багато.
Найважливішу відповідь я знайшла на острові Балі. Опис мого шляху до цього й того, що сталося після, став розділом у моїй книзі, яка готується до видання. Але вже зараз я хочу поділитися ключовими моментами, які перевернули моє світосприйняття догори дригом. Хто знає, може саме цей текст дуже вчасно потрапить на очі тій людині, яка цього потребує сьогодні й зараз. А мій приклад стане для когось тим останнім аргументом «за» кардинально змінити своє життя.
Спроба №1
Уперше про Балі я замислилася в один із моментів, коли відчувала себе практично виснаженою. Тоді зі мною стався раптовий переїзд з України, де у мене був власний прибутковий бізнес, друзі, партнери і все життя попереду — до Канади, де, за планом, мала починати нове життя моя новостворена сім’я. Пріоритети змінилися: з бізнес-леді я майже перетворилася на берегиню. Один кліп очима — і вчорашня «берегиня» вже сидить під час локдауну у чотирьох стінах, самотня, з новонародженим на руках, обговорюючи з адвокатом процес розірвання шлюбу. А також продумуючи тактику, як вижити із малюком без сторонньої допомоги.
Я не була впевнена, що «потягну» Канаду сама. Найпершим і очевидним варіантом було повернутися до України, проте на той час я хвилювалася за майбутнє дитини з урахуванням політичного та економічного становища. Раптом, навіть не знаю, чому, у моїй голові промайнула думка про Балі — і я почала активно повертатися до ідеї пожити там. Я стала вивчати історію острова, читати блоги людей, що переїхали туди. Питань було більше, ніж відповідей: що я буду робити там сама із сином, де візьму гроші, на що буду жити? Особливо мене, з урахуванням новонародженого, хвилювали питання безпеки та медицини. А всі знайомі одностайно стверджували, що я з глузду з’їхала: їхати у розпал пандемії на «якийсь там острів».
Зрештою я розписала на папері «за» та «проти» всіх варіантів: Україна, Балі, Канада. Канада перемогла, і я зосередилася на пошуку можливостей заробітку тут і зараз. Але мріяти про Балі не перестала.
Спроба №2
Вдруге я повернулася до цієї думки, коли синові вже було 2,5 роки, обставини мого життя стали набагато кращими, а пошуки самої себе сягли якогось піку. Я відчувала, що всередині мене буяє величезний згусток енергії, який рветься назовні. Мене кудись несло, але цей потік був некерованим. Я розуміла, що, попри зовнішній успіх справ, щось іде не так, варто загальмувати і прислухатися до себе. І весь час у моїй підсвідомості жевріла згадка про Балі. Мені здавалося, ніби острів кличе мене, як рятувальна оаза на той випадок, коли я дійду до критичної межі. Можливо, це була саме вона.
Було очевидно, що немає сенсу противитися такому поклику, краще шукати можливості, як здійснити мету. Неможливих задач не існує — є цілі. Як і минулого разу, я озброїлася — цього разу вже не папером та ручкою, а ноутбуком з відчиненими вікнами браузера: квитки, бронь житла, пошук няні. Останнє було найважливішим: я несла відповідальність не тільки за себе, а й за людину, якій подарувала життя. І коли знайшла, кому зможу довірити сина бодай на кілька годин на день, пазл склався.
Дорога стала ще тим випробуванням: три доби подорожі з маленькою дитиною. Монреаль — Ванкувер, Ванкувер — Гонконг, Гонконг — Денпасар… Усе як у тумані. Але острів повністю «зарядив» мою внутрішню батарею, варто мені було зробити перший крок. І я зрозуміла: я там, де маю бути.
Не фіаско, але прикрість
Перші дні на Балі були чимось на кшталт медового місяця. Я займалася йогою, медитувала, ходила на масаж, роздивлялася сувеніри на місцевому ринку, присвячувала час єднанню з природою та самопізнанню, спілкувалася з людьми. Мені подобалося, які вони різні й щирі, без потреби хизуватися брендами чи іншими атрибутами забезпеченого життя. Ніколи не знаєш, хто перед тобою: хіпі чи мільярдер — усі однаково просто радіють і тобі, і сьогоднішньому дню.
А потім почалися будні, хай і не такі суворі, як у Канаді.
За кілька днів, коли я відчула, що сили потроху до мене повертаються, я почала більш предметно шукати те, за чим власне і приїхала. Я шукала на Балі духовність, мріючи якомога глибше зануритися в себе та наповнитися новою енергією. Через активні пошуки я навіть не встигла за місяць бодай раз викупатися в океані, чим добряче шокувала багатьох своїх знайомих.
Ще одна річ, яка пройшла повз мене — ритуал аяваска. Це спеціальна церемонія сакральної медицини родом із Латинської Америки, яку проводять шамани. Аяваска представляє собою відвар із рослин, розповсюджений в індійських племенах та іншого населення басейну Амазонки. Його найчастіше за все вживають з метою очищення душі й розуму та для спілкування з духами.
Відгуки про неї за великим рахунком були більше ніж схвальні (звісно, декому не «пішло», і це нормально), і мені в пошуках глибинних сенсів дуже кортіло спробувати. На Балі аяваска взагалі була чимось звичайним, на кшталт англійського файв-о-клоку. Тож уявіть собі, як мені було прикро, коли чотири (!!!) спроби потрапити на церемонію зазнали невдачі.
Значно пізніше я отримаю інформацію, що аяваска могла бути для мене зайвою, тому що мій канал і так уже відкритий. Так я ще раз переконаюся, що все йде належним чином і Балі місцями береже мене від зайвого.
Мелукат, або Я знайшла(ся)!
Незадовго до завершення моєї відпустки на Балі, я з кожним днем часом усе сильніше відчувала певне розчарування. Так, авжеж, я відпочила, перезавантажилася і підзарядилася. Але дива, якого я чекала, не відбулось. Я так само була на роздоріжжі й не знала, куди йти далі.
У передостанній день на острові я, за порадою жінки із масажного салону, відправилася на квіткову церемонію омивання душі. Чесно кажучи, налаштована була скептично. Та й місце, де все відбувалося, ззовні нагадувало швидше будиночок збирача рису, ніж храм, де зцілюють душу. Я вже збиралася їхати назад, коли раптом побачила, що з будинку виходить компанія вельми пристойно вдягнених людей європейської зовнішності. І — з ЯКИМИ виразами обличчя вони звідти виходять.
Мені налили чаю, показали, де я можу зручно розташуватися і перепочити з дороги. А потім запросили безпосередньо на церемонію. Літня жінка — як з’ясувалося, власниця цього будинку й неймовірно потужна шаманка — буквально за секунди просканувала мене гострим та пронизливим поглядом. І раптом заговорила, викладаючи про мене такі речі, які ніхто сторонній не міг знати. Того дня я почула багато моторошного й пам’ятаю кожне слово. Але більше за все запам’яталося і вплинуло на мій подальший шлях наступне: «Ти станеш менторкою, яку знатиме весь світ. Ти маєш знання в собі й мусиш ними ділитися. Саме це — твоє призначення, і важливішого за це для тебе не існує. Усе твоє життя та місія зав’язані на тому, щоб допомагати людям знаходити свій шлях».
Шаманка згодом замовкла. І почалася церемонія: Мелукат, сакральний балійський ритуал, мета якого — очистити тіло, розум та душу, позбавитися негатива та наповнитися новою енергією.
Мелукат проходить за суворим алгоритмом:
- ти обов’язково переодягаєшся в купальник та пов’язуєш, наче парео, велику різнокольорову хустину, відтінок якої вибираєш із десятків наданих.
- у волосся вплітають великі бутони квітів, що п’янко пахнуть, а на шию вішають гірлянду.
- потім ти з’їдаєш ритуальну страву, приготовлену з рису з пелюстками.
- нарешті тобі ставлять на голову корзину з квітами, і ти маєш повільно пройти кілька метрів, зосередившись на тому, щоб утримати її.
Далі все, що відбувалося, нагадувало яскравий кольоровий вир. Шаманка та її помічниця співали молитву, періодично поливаючи мене водою з квітами. В якийсь момент я почула владне: «Кричи!» і я вилила в цьому крику весь свій біль та втому.
«Пам’ятай про свою місію. Чим більше будеш її дотримуватися, тим більше нагород отримаєш від життя», — останнє, що я почула від шаманки, перш ніж попрощатися і з новими моральними, фізичними та енергетичними силами зробити крок за поріг.
Що змінилося?
Я довго обдумувала почуте і чому слова про допомогу іншим так у мені зрезонували. І зрештою зрозуміла: щира зацікавленість в успіху інших ніби із самого початку була вбудована в моє ДНК.
Це знаходило своє вираження у різних формах допомоги: будь це діалоги за кавою із знайомими бізнесменами, які переростали у повноцінні консультації, чи моя активна участь у бізнес-проектах знайомих та друзів. Все було на чистому ентузіазмі.
Історій було чимало. На жодній із них я не заробила ні копійки, і не планувала, насправді. Щира безкорислива радість від того, що ця справа зрушила з місця і є результат — ось яка була моя винагорода. Я просто хотіла допомогти, тому що вірила: допомагати, не очікуючи нічого взамін, й отримувати від цього задоволення — правильно, адже життя наче бумеранг. Сьогодні допомагаєш ти, завтра — допоможуть тобі.
Багато років потому я знову, всупереч усім прагматичним міркуванням, піду за покликом душі. Кілька безкорисливих консультацій власникові фірми, що спеціалізується на преміальному детейлінгу автомобілів, призведуть до стратегічного партнерства та поєднання зусиль. Тепер ми і бізнес-партнери, чий бізнес виріс до восьми дилерських центрів у Канаді і, у перспективі, розширюється на США. І, що було несподівано, але я рада, що так сталося — партнери в житті.
Я переосмислила свій підхід до справи, якою займалась останні кілька років: консультування бізнеса та підприємців. І додала новий інструмент - матрицю особистості, що дозволило мені бачити ситуацію не пласкою, а ніби в 5D-форматі. Це допомогло і досі допомагає нам із клієнтом не тільки детальніше розібратися в причинах тих чи інших подій, але і зрозуміти, що саме треба зробити, щоб досягти мети. Говорячи мовою бізнесу, це гідно виділило саме мою пропозицію бізнес-консалтингу на ринку з-поміж інших. Говорячи мовою серця, багатьом моїм клієнтам стало набагато легше розібратися із собою.
Я повернулася на Балі за рік після першої поїздки. Вже в іншій ролі: провідниці та менторки. До мене з різних кiнцiв світу прилетіли інші учасниці мого першого авторського ретриту, які — геть так само, як я раніше — потребували трансформації і підтримки в цьому. Я спостерігатиму за ними й бачитиму, як із кожним днем у їхніх очах буде все більше світла, а з плечей спадатиме багаторічна вага турбот та проблем. І розумітиму, що шаманка була права: я на правильному шляху допомоги іншим і втілюю свій потенціал, розкриваючи здібності інших.
Істина на глибині
Найважливіший висновок, який я зробила після низки довгих і не завжди приємних трансформаційних процесів: найвигідніша інвестиція — у себе, розкриття свого внутрішнього «я». Авжеж, кожна людина настільки індивідуальна, що залишається тільки шукати ключі до власних особливостей, потенціалу і призначенню.
Можна робити це шляхом проб та помилок, а можна звернутися до численних інструментів самопізнання. І не варто нехтувати нестандартними. Найкраще із завданням розставити все по своїх місцях для мене спрацювала саме матриця особистості — і тепер я вже складаю її для людей, що шукають себе та своє місце в цьому світі.
Істина зазвичай ховається на глибині й щоб до неї дістатися, слід пірнути до витоків. Цифри, планети, енергетичні потоки — усе це може розповісти про кожного з нас більше, ніж ми думаємо. І допомогти нам зрозуміти самих себе, що значно скоротить дорогу на шляху до омріяної мети.
