Ольга Чайка — депутатка Київської міської ради. В інтерв'ю журналу GOSSIP Ольга розповіла про свій шлях в політику, труднощі депутатської роботи та мотивацію змінювати місто, а також про вплив війни на життя і політику.
Телефон приймальні: 0 (93) 313 36 93
Адреса приймальні: Велика Китаївська, 6
Ольго, розкажіть, як Ви почали свою політичну та громадську діяльність?
У 2015 році, після коледжу, я влаштувалася на підробіток у передвиборчий штаб кандидата в депутати Київради. Спочатку це була тимчасова робота, але за результатами кампанії мене залишили працювати в проєкті – безкоштовному центрі дитячого дозвілля для мешканців району. Я була адміністраторкою та помічницею директора.
Далі я почала працювати помічницею політичної консультантки, яка вела виборчі кампанії. Завдяки їй я брала участь у всіх процесах – від розробки планів до створення текстів. Також працювала під час президентських, парламентських і місцевих виборів.
Зрештою, у 25 років я сама стала кандидаткою й була обрана до місцевої ради. Хоча політика завжди мене цікавила, я ніколи не мала чіткого плану стати депутаткою. Усе склалося природно: це поєднання моєї свідомої сім’ї, досвіду роботи та інтересу до змін. Сьогодні я наймолодша депутатка.
Якби сьогодні стояв вибір змінити сферу діяльності, чи зробили б це?
Ні, я б не змінила свою діяльність. Депутатство — це не професія, адже депутати місцевих рад працюють на громадських засадах. У кожного з нас є своя основна робота: хтось займається бізнесом, хтось працює в КМДА чи є менеджером.
Колись у мене був шанс піти іншим шляхом. Мені пропонували цікаву роботу помічником комерційного директора на заводі з перспективою розвитку, навчання й закордонних відряджень. Але я тоді вирішила залишитися в команді, яка працювала над важливими політичними кампаніями. Для мене це було свідоме рішення, бо я поділяла ідеї, заради яких ми працювали, і не бачила себе в офісі з фіксованим графіком.
Політика мені подобається саме своєю складністю. Це виклик, який мотивує. Вважаю, що для цього не обов’язково мати специфічну освіту — головне прагнення змін і готовність вчитися на ходу. Я мала багато спроб здобути різні освіти, але розумію, що формальна освіта не завжди визначає твої можливості чи успіх у політиці. Важливо не обмежувати себе стандартами, а діяти, слухати, вчитися в процесі й бути впевненим у своїх силах.
Чи є приховані фактори або незвичайні виклики в роботі депутатки Київської міської ради, про які мало хто здогадується?
Робота депутатки Київради має багато прихованих складнощів. По-перше, це публічність і критика. Люди очікують ідеальності, а будь-які рішення піддаються осуду, навіть якщо вони необхідні. По-друге, бюрократія та інтриги: ти постійно маєш вивчати величезну кількість документів, готуватися до комісій, вести прийоми громадян і працювати з запитами. Це займає багато часу і моральних сил. Окрім того, депутатство в Київраді є безоплатним, що ускладнює поєднання цієї роботи з іншою діяльністю. Багато хто вважає, що депутати отримують великі зарплати, але це міф. Також є моральний виклик: коли йдеш із натхненням змінювати систему, стикаєшся з реальністю, де бюрократичні процеси забирають час і ентузіазм.
Ще один аспект — постійний тиск із боку медіа та соціальних мереж, які роздувають як позитив, так і негатив. Усе це робить роботу депутатки морально і фізично виснажливою, але водночас стимулює залишатися на пульсі подій.
Як Вам вдається поєднувати громадську діяльність з управлінською?
Іноді мені здається, що я нічого не поєдную і нічого не встигаю, але в мене є багато енергії та віра в те, що я роблю. Це дуже важливо, адже без віри легко втратити ентузіазм, час і аргументи, щоб переконувати інших.
Коли я почала займатися проблемою безпритульних тварин у Києві, це питання багатьох взагалі не цікавило. Доводилося постійно нагадувати, пояснювати, «капати на голову», щоб звернули увагу. Лише після резонансного випадку у 2022 році, коли через недбалість керівника комунального підприємства загинуло багато тварин, вдалося привернути увагу суспільства та чиновників.
Після цього ми розпочали серйозну роботу: змінили керівника, налагодили діалог щодо ветеринарної медицини, створили умови для покращення ситуації. Важливо мати мету, вірити у свої сили та не втрачати людяності. Для мене мотивація — це любов до міста, в якому я живу, та бажання зробити його кращим.
Головне — не здаватися, залишатися сильною і вирішувати завдання, навіть якщо це схоже на підкорення скелі.
Ольго, поділіться, які найяскравіші проєкти чи ініціативи освітньо-культурного простору «Гончаренко центр Київ» запам’яталися Вам найбільше, і чому?
Я є директоркою «Гончаренко центру Київ», і для мене це дуже важливий проєкт. Унікальність нашого центру в тому, що кожен підлаштовує свою роботу під потреби району. Ми більше працюємо з дорослими, і однією з моїх улюблених ініціатив є курси англійської для людей 60+. Спостерігати, як вони із задоволенням навчаються, записують усе в зошити й навіть формують свої спільноти — це неймовірно.
Окрім англійської, у нас є іспанська, французька мова, а також танці, зокрема латина та хіп-хоп, які викладає Адам — наш викладач із Буркіна-Фасо. Він став справжнім натхненником для наших відвідувачів, які навіть просять у нього майстер-класи.
Ми також працюємо з вразливими групами населення: ВПО, дітками героїв, мешканцями з Маріуполя. Для них пропонуємо безкоштовні, але дуже якісні послуги, включаючи юридичну підтримку. Завдяки цьому формуємо ком’юніті, яке підтримує одне одного, знаходить друзів і будує нові зв’язки.
Для мене велика радість бути частиною цієї історії. Наразі ми готуємо відкриття другого центру на Лівому березі Києва, і це справді мотивує. Мати змогу створювати такі простори дуже цінно.
Чи відчули Ви, що війна змінила ставлення людей до проблем? Як ці зміни впливають на Вашу роботу та особисте сприйняття?
Війна змінила наші пріоритети. Ми живемо у постійних емоційних гойдалках: день плачемо, день радіємо. Багато того, що раніше здавалося важливим, тепер здається дрібницями. Це змусило нас переосмислити життя й навчило думати про інших.
На початку війни ми активно волонтерили (і продовжуємо це робити): підтримували самотніх пенсіонерів, ВПО, родини військових, їздили на фронт, збирали кошти на допомогу. Але я зрозуміла, що важливо не лише допомагати, а й зберігати позитив. Якщо ми самі будемо тягнути на собі весь тягар, то як зможемо мотивувати інших?
Особисто мене дуже підтримував брат, який воює з 2016 року. Він казав: «Я роблю це, щоб ти могла жити, зустрічатися з друзями, збирати гроші на допомогу. Твої фото в Instagram нагадують мені, заради чого я тут.» Ці слова давали сили.
Сьогодні ми всі стали більш земними, навчилися підтримувати одне одного й цінувати прості речі. Це допомагає рухатися вперед навіть у найважчі моменти.
Ваша найбільша особиста перемога?
Моя найбільша перемога – це коли я змогла вплинути на розв'язання важливих питань, навіть без великого досвіду. Наприклад, під час наради в Київській міській адміністрації я змусила досвідчених чиновників обговорити та розв'язати проблему недобудованого притулку для собак. Це був великий крок. Ще одна дуже особиста перемога – це момент, який стався через чотири роки після початку моєї роботи. Коли я тільки прийшла в команду, я бачила нашого кандидата і подумала: «Я хочу бути, як він.» Ми тоді всі були на початку шляху, але працювали як одна команда з великою повагою одне до одного. І через чотири роки він написав мені: «Я пишаюся бути з тобою в команді. Ти людина з позицією, і таких сьогодні мало.» Для мене це стало величезною особистою перемогою, бо це означало, що моя праця і мій шлях були правильними.
Що б Ви порадили нашим читачам, особливо молоді, яка боїться змінювати своє життя через страхи?
Моя порада така: багато хто скаже вам, що ви не зможете, з різних причин. І, можливо, ці причини будуть реальними. Але ми не маємо права слухати ці слова і тим більше вірити в них. Важливо бути впевненим у собі, не боятися. Будуть і провали, і стреси, але це все досвід, який потім можна перетворити на успішний проєкт. Не бійтеся брати на себе відповідальність і не соромтесь питати, питати, питати. Оточуйте себе тими, у кого можна вчитися. Будьте собою, справжніми, і вірте в те, що ви робите. Це дуже важливо.
