матеріал підготувала Анастасія Забашта.
Світлана Гайдабурова — топ-майстер колористики, нарощення та реконструкції волосся з Харкова, яка через повномасштабне вторгнення була змушена переїхати до Польщі. У цьому інтерв’ю вона розповість про те, як розпочати життя з нуля, які виклики довелося подолати на шляху до успіху та як кардинально змінити сферу діяльності. Також Світлана поділиться порадами для тих, хто мріє спробувати себе в чомусь новому, але вагається зробити перший крок.
Світлано, розкажіть про свій професійний шлях. Як ви опинилися в медицині?
У мене не стояв вибір, де вчитися. Потрібно було залишити школу після 9-го класу, і батьки вирішили, що я маю йти в медичний коледж, адже мама — медик. Якщо чесно, мені було байдуже, яку спеціальність обирати (посміхається), тому просто пішла вчитися на фельдшера за напрямом «Лікувальна справа».
Чи влаштовувала Вас ця професія?
Ні. Після проходження практики я вже чітко розуміла, що не хочу працювати фельдшером. Тоді батьки порадили мені інший варіант – влаштували у відділення хірургії в Інститут невідкладної хірургії в Харкові. Але, пропрацювавши там близько шести місяців, я зрозуміла, що це зовсім не моє. Атмосфера лікарні мене пригнічувала: навколо хворі люди, сльози, біль, смерть… Дехто може абстрагуватися від цього, але мене це дуже пригнічувало. Щоранку, прокидаючись, я розуміла, що не хочу йти на роботу, бо знову доведеться занурюватися в цей важкий емоційний стан. Я усвідомила, що не зможу пов’язати своє життя з медициною.
Світлано, а чому ви обрали саме сферу краси, зокрема колористику?
Після роботи в Інституті невідкладної хірургії я перейшла в стоматологію, де працювала з хірургом-стоматологом. Мені подобалася ця робота, я навіть отримувала від неї певне задоволення, але швидко усвідомила, що тут немає перспектив для розвитку чи кар’єрного зростання. Я задумалася: де я можу бути господарем своєї долі? Чесно кажучи, мені подобалася стоматологія, але я розуміла, що цей «кайф» триватиме до 27-30 років, а потім? У 35 на моє місце прийдуть молодші спеціалісти, диктуватимуть свої правила, а я просто виконуватиму рутинну роботу. Такий сценарій мене не влаштовував. Тоді мені спала на думку ідея про б’юті-сферу. Спочатку розглядала різні напрями: нігті, вії, косметологію — тим більше, що мала медичну освіту. Але зупинилася на волоссі, адже ця сфера передбачала меншу відповідальність, ніж косметологія. До того ж, навіть працюючи в салоні, я могла б самостійно формувати свій графік і поступово рухатися до незалежності.
Скільки ви провчилися і де проходили навчання?
Я навчалася дев’ять місяців у школі перукарів у Харкові. Займалася індивідуально з викладачем, тому що мені було дуже складно. Коли я тільки прийшла, у мене виникло просте, але логічне запитання: «Як стрижуть рівно кінчики, якщо голова кругла?» Було страшно, нелегко, нічого не давалося «по маслу». Але я не здавалася.
Ви продовжили працювати у стоматології чи повністю зосередилися на навчанні?
Так, я продовжувала працювати в клініці. Усі дев’ять місяців навчання я паралельно працювала асистентом хірурга-стоматолога й залишалася на цій посаді майже до початку повномасштабного вторгнення.
Чи було важко поєднувати роботу та навчання? Розкажіть про цей період до повномасштабної війни.
Тоді це ще було відносно легко. Справжні труднощі почалися пізніше, коли мені довелося поєднувати одразу три справи: роботу в салоні, роботу асистентом хірурга та навчання на бакалавра в ДСНС. Були моменти, коли хотілося кинути колористику, тому що вона не приносила стабільного доходу. Я повністю залишила медицину лише тоді, коли заробіток у сфері краси перевищив зарплату в стоматології — це сталося в листопаді 2021 року, за три місяці до початку війни.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на ваше життя? Чому ви вирішили переїхати саме до Польщі?
З України я виїхала в березні. Спочатку навіть не планувала залишати країну, але перебувати в Харкові було неможливо, тому ми вирішили поїхати на Західну Україну. Остаточне рішення виїхати за кордон прийшло після обстрілу Яворова — тоді в голові знову ожили всі страшні моменти з Харкова. Я зрозуміла, що треба їхати далі. Ми почали шукати найближчі кордони, і, звісно, першим варіантом була Польща.
Чи довелося адаптуватися до нових реалій у професії після переїзду?
Так, і це було нелегко. Основними викликами стали відсутність клієнтської бази, мовний бар’єр та зовсім інші матеріали, з якими я раніше не працювала. Ніхто не давав клієнтів, усе доводилося будувати з нуля.
Світлано, розкажіть, а як ви знаходили клієнтів у новій країні?
Я активно використовувала соцмережі: реєструвалася у різних групах у Telegram, Facebook, Instagram, особливо у спільнотах для українців. Розміщувала там свої оголошення. Окрім цього, роздавала листівки. Оскільки на друк професійних флаєрів у мене не було грошей, я купила гарні листівки, вручну написала на них Instagram і номер телефону, а потім просто підходила до людей, розповідала, що я майстер-колорист, і запрошувала їх на процедури (посміхається).
А як ви наважилися відкрити власний салон?
Насправді я ніколи не прагнула до цього. Мені подобається працювати з волоссям, бути майстром, але не керувати бізнесом. Я завжди вважала, що якщо намагатися всидіти на двох стільцях одночасно, то або станеш поганим майстром, або поганим керівником. Коли я працювала в орендованому приміщенні, зіштовхнулася з певними труднощами, зокрема, з не найкращим ставленням до персоналу. Це змусило мене задуматися про власний простір. Ми почали шукати приміщення, і знайшли дуже велике. На той момент я не уявляла, що робитиму в ньому сама. Тоді мій хлопець запропонував відкрити салон. Спочатку я сумнівалася, адже це ніколи не було моєю метою. Але він мене підтримав і взяв на себе роль керівника. Власне, у цьому не лише моя заслуга, а й велика підтримка мого коханого, який взяв на себе управлінську частину. Я ж хочу розвиватися саме як експерт з волосся, вдосконалювати свої навички, а не займатися бізнес-процесами.
Тобто ви були готові створення бізнесу в новій країні?
Так! На той момент я вже мала досвід роботи майстром, мій хлопець теж працював. Він навіть продав дві свої машини, щоб ми могли вкластися у відкриття салону. Звичайно, були переживання, що все може піти не так, що ми можемо прогоріти. Але зараз, коли бізнес хоча б виходить у нуль – це вже успіх. Адже всі ці історії про «20 000 злотих прибутку за рік» – це брехня. В реальності, вийти хоча б у нуль за півтора року – це вже гарний результат, особливо коли в салоні працює 4 майстри.
Світлано, розкажіть про стиль, концепцію та команду для свого салону?
Я за своєю натурою – пофігіст у питаннях дизайну. Мені важливо не те, як виглядає інтер’єр, а те, наскільки зручно працювати і мені, і команді. Єдине, що я хотіла – щоб у салоні було багато зеленого кольору, тому що він асоціюється зі спокоєм. Моє головне завдання – створити комфортний простір, у якому буде зручно як майстрам, так і клієнтам.
Як змінилося ваше життя після зміни професії та відкриття власного салону?
Я досягла своєї головної мети – більше ніхто мною не керує! Я сама собі керівник. Але разом із цим я отримала величезну відповідальність – за клієнтів, за якість роботи, за команду. Постійно доводиться тримати все під контролем. Я відчуваю відповідальність не лише за власний дохід, а й за дівчат, які працюють у моєму салоні. Я не з тих керівників, яким байдуже, хто скільки заробляє. Я намагаюся розподіляти клієнтів так, щоб у всіх була більш-менш однакова зарплата. Це складно, бо ринок нестабільний. Але найголовніший урок – це відповідальність. Бізнес – це не просто «бути собі господарем», це вміння керувати і піклуватися про інших.
Світлано, ви також є авторкою курсів. Коли ви вирішили почати ділитися своїми знаннями?
Я задумалася над курсами тоді, коли зрозуміла, що фарбування мене вже не так надихає, як раніше. Окрім фарбування, я займаюся реконструкцією та нарощуванням волосся, і саме останній напрямок я обрала для навчання. Навчити людину колористики за кілька днів чи навіть тиждень – нереально, а ось навчити якісному нарощуванню – цілком можливо. Це дає шанс людині швидко здобути нову професію та почати працювати в салоні. До того ж, це ще один напрямок розвитку та спосіб збільшити дохід.
Що б ви порадили людям, які бояться кардинально змінити свій професійний шлях?
Не здавайтеся! Це найголовніше. Якщо вам хочеться пекти торти, в’язати сумки чи робити манікюр – пробуйте. Не опускайте руки, навіть якщо спочатку нічого не виходить. Я теж проходила через це. Були часи, коли я сама платила клієнтам, щоб вони дозволили мені попрактикуватися на їхньому волоссі. Якщо після перших невдач вам здається, що «нічого не вийде», згадайте одне – перший рік у будь-якій справі ви будете «ніким». Це нормально. Вам доведеться багато працювати, можливо, навіть плакати від втоми (посміхається). Тому перед тим як кидати стабільну роботу заради мрії, потрібно зрозуміти: спочатку буде важко. А не так, що ви зробили п’ять фарбувань і вже топ-майстер із величезним доходом. Будьте готові пройти важкий шлях – і тоді все вийде!
