Художниця, яка створює полотна, що змушують задумуватися, зупинитися та відчути момент – Владислава стала справжнім голосом сучасного українського мистецтва. Владислава Мельникова – сучасна художниця, Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ХХI століття», переможниця мистецьких конкурсів, член журі естрадно масових фестивалів. Її картини поєднують традиційні символи, емоції та особисті переживання, а творчість стала не лише способом самовираження, а й глибокою рефлексією на події, що відбуваються в Україні. Вона не обмежується лише живописом – пробує себе в музиці, кіно та акторській грі, відкриваючи нові горизонти мистецького самовираження. В інтерв’ю для журналу GOSSIP Владислава розповіла про свій шлях у мистецтві, джерела натхнення, вплив війни на її творчість та значення мистецтва у сучасному світі.
Владислава, ви сучасна художниця України! Розкажіть, як ви стали художницею? Це захоплення з дитинства?
Так, мистецтво завжди було частиною мого життя. Я ще в дитинстві відчувала, що малювання - це спосіб висловлювання, передачі емоцій та відображення світобачення. Напевно, цей шлях був неминучим (посміхається). Пам’ятаю, як у дитинстві могла годинами малювати, повністю занурюючись у цей процес. Але, звичайно, одного лише захоплення мало – були довгі роки навчання, експериментів, пошуків власного стилю. Я навчалася не лише у викладачів та на курсах, але й у самої природи, у людей, які мене оточували. Згодом зрозуміла, що живопис для мене – це більше, ніж просто хобі, це мій спосіб розмови зі світом, відображення моїх думок, переживань та натхнення.
Про що ваші картини? Це відображення вас та вашого внутрішнього?
Мої картини - це поєднання внутрішніх переживань і зовнішнього світу. Я багато працюю з українськими символами, природою, настроєм людей. Для мене важливо передавати емоцію, яка може змусити людину задуматися, відчути момент, зрозуміти щось особливе саме для себе. Часто я починаю картину з певної ідеї, але в процесі вона трансформується, набирає нових сенсів. Це постійний діалог між мною та полотном, який щоразу відкриває щось нове. Кожна моя картина – це історія, іноді дуже особиста, а іноді настільки універсальна, що кожен може побачити в ній щось своє!
Кажуть, що творчі люди творять лише від натхнення. Чи правда це? Чим або ким надихаєтесь ви починаючи нову роботу?
Це лише частково правда. Натхнення – це як спалах, який дає ідею, емоцію. Але без праці, дисципліни та внутрішнього діалогу нічого не буде. Творчість – це не тільки політ фантазії, а й велика праця. Є дні, коли ідей немає, але якщо ти просто починаєш працювати, вони приходять у процесі. Я часто черпаю натхнення у природі, людях, подорожах, книгах, музиці. Інколи навіть звичайна розмова чи прогулянка можуть запустити хвилю натхнення. Головне – бути відкритим до цього світу, бачити прекрасне навіть у дрібницях.
Владислава, як на вашу творчість вплинула велика війна в Україні?
Як і для кожного українця, війна стала точкою неповернення. Моя творчість стала більш осмисленою, глибшою. Я відчуваю відповідальність за те, що створюю. Мої картини відображають біль, втрати, силу, віру. Вони стали способом висловити почуття, які важко передати словами. Це не просто мистецтво, це мій голос у боротьбі за Україну, моя форма протесту та пам'яті. Водночас, мені хочеться через свої роботи передавати і світло, надію, нашу культуру, яка є неймовірною та незламною. Кожен митець зараз робить свій внесок у цю боротьбу, і я вірю, що мистецтво має силу змінювати, надихати, підтримувати.
Впевнені, що кожна ваша картина - особлива. Не складно з ними «розлучатися»?
О, це завжди емоційно (посміхається). Кожна робота - це частинка мене, частинка моїх думок, відчуттів. Буває, що до якоїсь картини я настільки прив’язана, що мені важко з нею розлучитися, але я розумію, що мистецтво має жити своїм життям. Коли хтось знаходить у моїх роботах сенс, що відгукується в серці, коли людина розповідає, як картина змінила її світосприйняття або допомогла пережити складний момент – це найцінніше. В такі моменти я розумію, що мої картини знаходять свого глядача, свою історію в нових руках.
А як щодо виставки ваших робіт? Чи плануєте?
Так, планую! Я дуже люблю моменти, коли можу безпосередньо бачити реакцію людей, спілкуватися з ними про мистецтво. Це дає новий поштовх до творчості, нові ідеї та емоції. Зараз працюю над кількома проєктами, і сподіваюся, що найближчим часом зможу запросити всіх на нову експозицію. Також думаю про міжнародні виставки, адже важливо, щоб українське мистецтво звучало на весь світ!
Ви лауреатка Всеукраїнської премії «Жінка XXI століття» в категорії «Культура». Що вам дає відчуття визнання іншими?
Це, звісно, приємно, і я вдячна за таку відзнаку. Але я не створюю мистецтво заради нагород. Найбільше визначення для мене – це коли моя творчість знаходить відгук у людях, коли вона їх змушує відчути, замислитися, побачити щось нове. Визнання - це додатковий стимул, але найцінніше – це щирий відгук людей. Саме заради цього я працюю.
Владиславо, окрім художнього мистецтва ви пробуєте себе в пісенному жанрі, як артист та як акторка, в кіно та серіалах. Розкажіть, що вам ближче до душі? Це пошук себе чи «в цьому житті треба спробувати все»?
Я справді вірю, що життя варто прожити насичено, відкривати себе в різних формах мистецтва. Живопис, музика, кіно – це різні мови мистецтва, але кожна з них дозволяє сказати щось важливе. Для мене все це – не просто експерименти, а різні грані одного великого світу творчості. Можливо, я ще не знайшла остаточно свій головний шлях, а, можливо, вони всі разом – це і є мій шлях. Головне – не боятися пробувати, не зупинятися та бути чесною перед собою та своїм глядачем!
