матеріал підготувала Костенко Ольга
Марія Третяк - українська спортивна журналістка та фотографиня, яка полюбилася багатьом шанувальникам футболу за професіоналізм та відданість своїй справі. Марія з 15 років працювала фотографом ФК "Олександрія", проте через 5 років роботи прийняла рішення піти з клубу. У березні 2024 року вона дебютувала у прямому ефірі на УПЛ ТБ. Саме з того моменту її кар'єра почала стрімко йти вгору. В інтерв'ю для журналу "Gossip" Марія розповіла про шлях до футболу, труднощі, які поставали на її шляху та перспективи особистого розвитку. А також про те, як встигати поєднувати роботу, відпочинок, приділяти достатньо часу рідним і слідкувати за зовнішнім виглядом.
Марія, розкажіть, як розпочалась ваша кар’єра в сфері спортивної журналістики? Це була мрія чи випадковість?
Я завжди мріяла бути частиною футбольного світу. Спочатку хотіла грати у футбол, але розуміла, що вже запізно для професійної кар'єри. Пам'ятаю, як після тренування мама мене заспокоювала, а я сказала: «Мамо, я все одно знайду своє місце у футболі». Після тієї розмови я почала шукати, у чому можу бути корисною в цій сфері. Вирішила спробувати себе в ролі арбітра – це було мені близьким. Знайшла набір до школи футбольних суддів і пішла навчатися. А вже в перший рік навчання відкрила для себе спортивну журналістику – і зрозуміла, що це саме те, що я шукала (посміхається). Так і почався мій шлях у професії, яка поєднала мою любов до футболу та бажання розповідати історію про нього.
А чи думали колись про те, що станете успішною журналісткою у спортивній сфері, яка працюватимете в Україні та закордоном?
Успішною я себе поки що не називаю, але я ще на шляху до цього «звання» (посміхається). Але раніше я навіть не думала про таку можливість. У шкільні роки мене приваблював театр, і я мріяла стати акторкою. Проте згодом зрозуміла, що моє бажання – це бажання бути в кадрі, а не саме акторське ремесло. Декілька разів мені випадало опинитись за лаштунками відомих шоу в Україні, і саме там я побачила роботу ведучих зсередини. Тоді мене осяйнуло — ось воно, те, що мені потрібно! І я знайшла сферу, яка приносить мені неймовірне задоволення. Я завжди замислювалася: як люди дорослішають і чітко розуміють, ким хочуть бути? Зараз я усвідомлюю, що вже роблю те, чого прагнула. Але немає крайньої точки, де можна сказати: «Все, я досягла всього, чого хотіла». Життя — це постійний рух і розвиток, і я з нетерпінням чекаю, що буде далі!
Цікаво, а якби ви могли дати кілька порад собі на початку шляху, то що це були б за поради?
Я б порадила собі бути спокійнішою в моментах, коли хочеться отримати все і відразу. Сказала б: «Потрібно бути послідовною і все буде». Працюючи в будь-якій сфері, коли перед тобою дуже багато задач, які ти маєш зробити, потрібно вміти зосереджуватися на роботі. Це я вже з досвідом зрозуміла. Ще одна порада – не переносити емоції з роботи у повсякденне життя. Наприклад, коли переглядаю футбольний матч, я не можу залишитися повністю нейтральною, навіть як журналіст (посміхається). Занурююся у гру настільки, що потім це заважає переключитися. Тож мої поради – не лише про професійний шлях, а й про внутрішній баланс.
Назвіть, що спільного та відмінного у 15-річної Марії, яка лише починала роботу у спортивній сфері з вами зараз?
Із відмінного – я стала набагато впевненішою у собі. Навчилася об’єктивно оцінювати свою роботу, адже раніше я була дуже самокритичною, а зараз можу помітити позитивні моменти у своїй діяльності, замість того, щоб лише шукати недоліки. Коли я ще навчалася в школі, мені було страшно спілкуватися з людьми. Зараз же взяти інтерв'ю, знайти спільну мову чи сайт робоче питання для мене – звична справа. Та дитяча сором'язливість зникла, і тепер я значно відкритіша у спілкуванні. Але є й те, що залишилось незмінним. Якщо я ставлю перед собою мету, то обов’язково її досягну – нехай це буде поступовий процес, але я вперто йтиму вперед. Я завжди намагаюся зробити свою роботу якісно, незалежно від обставин. Мене з дитинства вчили, що репутація будується роками, а втратити її можна в один момент. Тому я завжди викладаюся на максимум, навіть якщо це складно чи не зручно. І, мабуть, найголовніше – я залишаюся собою. Знаю, що багато людей, коли стають медійними, можуть «ловити зірку», але це точно не про мене (посміхається)!
У кадрі ви тримаєтесь впевнено, відчувається, що знаєте свою роботу на 100%. А яка ви поза кадром?
Мені часто кажуть, що я завжди на позитиві (посміхається). Навіть у ситуаціях, які могли б засмутити чи викликати негативні емоції, я намагаюся залишатися спокійною та шукати вихід. Не люблю впадати у відчай і завжди прагну підтримати інших, заспокоїти, якщо це потрібно. Попри досвід, хвилювання все ще є. Але я сприймаю це як природну частину процесу. Коли вдається повністю його подолати, я стаю ще більш розкутою та впевненою – і це відчувається не лише в кадрі, а й у житті.
Марія, а чи було у вас «те саме омріяне інтерв’ю», яке прагнуть створити усі журналісти?
Напевно, ще ні. Вірю, що воно попереду! Але якщо чесно, для мене кожне інтерв'ю – це унікальний досвід, що має свою цінність. Процес підготовки завжди захоплює: ти глибоко занурюєшся в тему, вивчаєш біографію співрозмовника, аналізуєш його погляди та досягнення. Кожен раз це маленька подорож у світ іншої людини. І що найцікавіше – під час інтерв'ю завжди є момент несподіванки. Крім того, коли ти продумуєш питання наперед, живий діалог може змінити хід розмови, відкрити несподівані межі особистості героя. Саме тому я вважаю, що омріяне інтерв’ю – це не одна конкретна зустріч, а скоріше ідеальний момент, коли журналіст і його співрозмовник створюють справжню магію діалогу. І, можливо, одного дня я усвідомлю, що ось воно – те саме!
Скажіть, чи плануєте створити власний футбольний проєкт? Можливо працювати на закордонну аудиторію?
Так, такі думки є! Я постійно спостерігаю за європейським футболом, аналізую, як працюють мої колеги-журналісти, як функціонує футбольне медіа за кордоном. Це не просто цікавість — я намагаюся навчатися, переймати найкращий досвід. Наразі моя головна мета — реалізувати себе в Україні, досягти максимуму тут. А коли відчую, що цей етап пройдено, тоді знайду можливість виходу на міжнародний рівень. Щодо власного проєкту — поки складно сказати, який він буде, але думок безліч. Футбольна журналістика для мене — це не просто робота, а постійний виклик і драйв, і я точно хочу рухатися вперед!
Марія, які на вашу думку переваги та недоліки у спортивний журналістиці в Україні?
До головних переваг я віднесла відкриття нових горизонтів. Футбол постійно змінюється, з'являються нововведення, і ти маєш бути у курсі всього. Найцінніше для мене – це безперервний розвиток. Спортивна журналістика дарує нові знайомства, емоції та враження, які роблять цю професію справді унікальною. Щодо недоліків – важко щось виокремити. Коли ти по-справжньому любиш свою справу, всі труднощі сприймаються як частина шляху, а не як мінуси.
Чи стикалися ви з обмеженнями у футбольній сфері через те, що ви – жінка? Чи змінилася ситуація з того часу?
Так, були ситуації, коли мені доводилося стикатися з певними обмеженнями. Наприклад, під час пандемії я прийшла на стадіон раніше, але мене попросили залишатися в кімнаті, оскільки тренер не дозволяв жінкам перебувати в певних зонах. З часом я зрозуміла, що у кожного тренера та гравця свої правила й підходи, і я навчилася до цього ставитися спокійно. Для мене це вже не є чимось незвичним. Я не прагну боротися з такими моментами, а просто виконую свою роботу. Водночас я з розумінням ставлюся до певних професійних вимог — наприклад, не заходити в роздягальню або не перетинати певні межі на полі, якщо цього вимагають правила.
Марія, як саме футбол вплинув на вашу родину?
Футбол став невід'ємною частиною нашого сімейного життя. Більшість розмов тепер так чи інакше стосуються цієї теми – це те, що нас об'єднало (посміхається). Ми навіть маємо сімейний чат, постійно ділимося жартами, мемами та новинами, пов'язаними з футболом. Наш розклад тепер збільшується не просто повсякденними справами, а матчами – від одного до іншого. У нашій родині завжди було прийнято: якщо ми чимось захоплюємося, то намагаємося максимально вивчити цю сферу!
Чи вистачає вам часу на особисте життя зважаючи на графік?
Так, мені вистачає часу на особисте життя, хоча це й непросто. Час, проведений із рідними, для мене безцінний, і я по-справжньому ним насолоджуюсь. Але, щоб це поєднувати з роботою, потрібно шукати гнучкі рішення. Наприклад, якщо я маю багато роботи чи зйомок, я просто беру ноутбук і їду працювати до батьків. У мене є бабуся й дідусь в Олександрії, але через щільний графік маю можливість бачитися з ними лише під час ефірів. Я розумію, що якою б захопливою не була робота, важливо зберегти баланс між кар'єрою та особистим життям. Для мене це принципово, адже саме цей баланс дає відчуття наповненості та мотивації рухатися далі.
Ви неймовірно виглядаєте! Розкажіть, як підтримуєте фігуру?
Догляд за собою для мене – це звичка, яка сформувалася ще з дитинства. Спорт у моєму житті з трьох років, тому фізична активність – це не обов’язок, а частина мого ритму. Щоранку я роблю зарядку – це вправи з МФР-ролером і стрейчинг. Також у мене є регулярні тренування, кількість яких залежить від мого розкладу та місць перебування. Якщо немає сил чи можливості йти в спортзал, я займаюся вдома: функціональні вправи, робота з гантелями або штангою – це чудовий спосіб не лише підтримати форму, а й морально розвантажитися. Також я намагаюся пити достатньо води, 70-80% мого раціону – це здорова, домашня їжа, але при цьому я не відмовляю собі в улюблених смаколиках. Я люблю колу, Макдональдс і обожнюю солодке – і всі про це знають (посміхається). Головне – відчувати міру та знаходити баланс між корисним і тим, що просто приносити задоволення. І найголовніше – я не сприймаю здоровий спосіб життя як щось примусове.
